Газова війна на тлі майбутніх виборів

Вже не вперше за останні чотири роки українці зустрічали новий рік під газовий акомпанемент з російського боку. Мабуть, російській владі «войнушки» на газовому фронті прийшлися до вподоби настільки, що вони вже без них і жити не можуть. Та єдиною і головною відмінністю газової війни зразка 2009 року є чітка та монолітна позиція української влади у газовому питанні, чого не було ані в 2005, ані в 2006 роках, коли  очільники дружніх політичних сил з усієї моці намагалися вмочити одне одного в довколагазовому лайні.

За останні дні про українсько-російській газові відносини вже повідомлено і показано стільки, що вистачило б на добрий рік. Тому не будемо вкотре розповідати про перипетії цього конфлікту, який вже у всіх медіа охрестили як газову війну.

З усього масиву повідомлень та контрповідомлень можна зробити  кілька висновків. Перше – «Газпром» зробив спробу «на хапок» вкотре нав’язати Україні свої умови газової гри, при тому, що на азіатському фронті росіяни відкусили більше, аніж змогли проковтнути. Адже саме невизначеність ціни за азіатський газ для «Газпрому» і була головною причиною затягування переговорів про ціну за газ для України. Та коли ця ціна з’ясувалося, вийшла наяв і ще одна річ – при таких умовах – «пільговій ціні» по 250 доларів за тисячу кубів газу, Україна не погоджується на чинні умови транзиту, які роблять весь цей бізнес збитковим для української сторони.

Саме тому уповноважені перемовники не дійшли згоди напередодні Нового року в Москві, що росіяни намагалися подати як варіант про те, що в української делегації не було мандата для підписання угоди. На що українська сторона лише здивовано повела плечима.

Певна річ, що всі нюанси газових стосунків знають дуже небагато людей і розуміються на тонкощах цього бізнесу також не надто багато осіб. Тому коли прес-служби компаній почали рясніти розмаїтими нюансами, то більшість впевнено перестала щось розуміти в подробицях та взаємних звинуваченнях. Однак попри це, вперше за кілька років газова атака не була однобічною – минулого разу, у перший день 2006 року – на екранах та у повідомленнях була присутня лише російська сторона на чолі з незмінним Сергієм Купріяновим. Нас мочили, як хотіли, а ми робили вигляд, що адекватно відповідаємо. На щастя, цього року так не було, бо вже у новорічних привітаннях очільники країни зробили чіткі та недвозначні акценти у цій справі, чудово розуміючи, що за кілька годин на усіх телеканалах Росії розпочнеться масована артпідготовка. І знаючи це, вже зранку на президентському сайті була оприлюднена спільна заява Ющенка і Тимошенко з приводу газових стосунків. Плюс офіційна делегація, яка в Європі сама пояснює, чому діє саме так, а не інакше. Це набагато більше впливає на розуміння європейцями суті конфлікту, адже немає російських «ретрансляторів».

Це дуже важливий аспект справи, адже йдеться про довіру до України як транзитної держави з боку Європи, до якої ми так намагаємося приєднатися. Якщо Україна зможе довести свою правоту і її аргументи будуть взяті до уваги, то це стане козирем і в подальших стосунках з Росією на тому ж газовому фронті. Бо не доводиться сумніватися, що війна за трубу і газ закінчиться, щойно прийде весна – для обох країн це питання стратегічне. 

Очевидно, що газова проблема – не лише економічна. Це й політичне ставлення теперішнього керівництва Росії до своїх колег з України і нагода відновити позиції, втрачені Кремлем під час минулої президентської кампанії в Україні. Адже не може бути просто так озвучена цифра про ціну газу в 450 доларів за тисячу кубометрів для України, яка має з Росією спільний кордон. І при цьому  газові ф’ючерси для країн Західної Європи ще раніше купували по 260 доларів. Все це виглядає на банальний шантаж, зважаючи на те, що ціну за транзит росіяни не хочуть переглядати. А Україна на цьому наполягає. Або ж – збереження чинної ставки транзиту і ціна газу близько 200 доларів.

І треба сказати, що поки що в цій вентильно-інформаційній війні бойова нічия. Сторони дружно зголошуються подавати до суду на партнерів, взаємно звинувачують одна одну у різних, переважно, незрозумілих обивателеві речах. Але. При цьому Президент не звалює все на Тимошенко, а Тимошенко не киває в бік Президента. І це тішить. Нарешті українська сторона демонструє необхідний у таких речах політично-державний моноліт. Бо лише таким чином можна свою позицію відстояти і на ділі довести свою необхідність бути на чолі країни.

А під акомпанемент газових війн до України неспішно приходять Різдвяні свята. А за ними – нові будні нового, 2009 року. Коментатори «Львівського порталу» прогнозують, що чекає нас у цьому році.