Хто “кадрить” львівських силовиків?

Львівський портал

|

Комісарові Мегре пощастило. Якщо вірити Жоржеві Сіменону, улюблений багатьма детективний персонаж боровся зі злочинністю наполегливо, цілеспрямовано, а, головне, довго. Просто справа у тім, що Мегре мав щастя працювати у паризькій поліції. Цікаво, як довго би він справувався на детективній ниві у рідному нам Львові. Стількох кадрових потрясінь, як місцеві силові структури, за роки незалежності зазнала мало яка з львівських інституцій. Спробуємо перелічити лише найвищих міліцейських посадовців області, які протягом останніх літ далеко не зі своєї волі залишили свою посаду: генерали Шабаєв, Мотринець, Романюк, Янковський, Строгий, Ортинський, Рябошапко…

Деякі з них не протрималися й року. Кожен при цьому проводив “під себе” перестановки на нижчих міліцейських щаблях, їхні підлеглі теж наполегливо вели “кадрову політику”. Де вже там знайти час на боротьбу зі злодюжками та грабіжниками. Історія пертурбацій у львівських силових структурах сягає такої сивої давнини, що малу уже хто і пам’ятає такі прізвища як Чорнобай, чи Райт. Ті з силовиків, кого ще не встигли вигнати у зв’язку з „оптимізацією”, із розумінням переглянуться: „О! Чорнобай – це голова! І Райт – це голова!” Та, на жаль, голови летять, і уже незабаром усі забудуть діяння тих, чиї імена забувати просто негречно. Майже кожний відхід керівника якогось з львівських силових підрозділів супроводжувався скандалом чи політичним протистоянням. Майже кожного разу за новим фігурантом маячила тінь високого родича чи доброго знайомого у „важких погонах”.

Відходу начальника СБУ Горбатюка передував скандал зі стріляниною в приміщенні СБУ (один вбитий, двоє поранених, результати перевірки – таємниця і загадка). Але Горбатюк не пішов на „дно” – він просто виплив на посаді заступника голови СБУ. Зняттю з посади керманича львівських податківців Олега Теодозієвича Волинського посприяв великий фінансовий скандал з викраденими на забудові приміщення податкової на вулиці Стрийській величезними коштами. Це вже потім з’ясувалось, що до інспірованого скандалу був безпосередньо причетний Роман Козак, фірма якого власне, і розбудовувала грандіозну споруду податкової. Ніхто, зрозуміло, не сів за грати (у львівських силових протистояннях це вважається непристойним), але шлях було розчищено. Пройде час, і на посаду заступника начальника Львівської ДПА прийде молодий і перспективний Тарас Романович Козак – син одного з фігурантів кримінальної справи. Між іншим, усякий сумнів трактується на користь звинуваченого… Тернистим був і шлях становлення львівської міліції в незалежній державі Україна.

Починаючи від пріснопам’ятного для правоохоронців генерала Попова, біля штурвала міліцейського корабля стояло безліч цікавих особистостей: вже згадані Шабаєв, Мотринець, Романюк, Янковський, Строгий, Ортинський, Рябошапко, Адамчук. Кожен з них приходив полковником і до якогось свята отримував генерала (варіант: генерал-майором – отримував генерал-лейтенанта), започатковував якісь нові віяння, і, як писала колись радянська преса про збитий корейський „Боїнг -747”: „удалялся в сторону моря”. Міліцейська історія зафіксувала відключені ліфти і нічні перевірки, боротьбу з пияцтвом і викриття тортур, вал адміністрування і рейди правоохоронців нічними кнайпами, загравання з правими і закулісні переговори з лівими. На задньому плані цих фігур традиційно вимальовувались фігури не менш цікаві: за Мотринцем – Дурдинець, за Янковським – Кирпа, за Строгим – Дагаєв тощо… Ніхто не помер під плотом: Іван Мотринець започаткував потужну адвокатську структуру, Янковський став представником „Укрзалізниці” в Угорщині, Валерій Строгий очолив службу охорони Президента Кучми. Після переходу на роботу ректором Львівського інституту внутрішніх справ Володимира Львовича Ортинського начальником Львівського УМВС призначили досвідченого оперативника, колишнього начальника податкової міліції Василя Рябошапку (подейкують, що “сплавив” його на цю посаду Сергій Медведчук, який побоювався, що той підсидить його на „хлібному місці. Побоювання Сергія Медведчука були небезпідставними: кажуть, що Юрій Кравченко вже пропонував генералу Рябошапці цю посаду). Василь Іванович згорів на чужій війні: під час приїзду до Львова прем’єра Януковича львівський губернатор Мирон Янків вирішив про вся випадок забезпечити собі шлях відступу, і запевнив, що готовий очолити в області „Партію регіонів”. Терміново поінформований доброзичливцями Президент, котрому мало посміхалось мати у Львові невірнопіддане керівництво, відразу прислав до старовинного міста каральну експедицію під орудою Ольги Колінько, яка виконує при Президенті роль Малюти Скуратова. За погіршення криміногенної обстановки в регіоні полетів і губернатор області і, за компанію, генерал Рябошапко. Прокурора Богдана Ринажевського просто перевели на посаду заступника (врятувала міжреберна грижа). Позбувся посади і начальник обласного управління юстиції Віктор Петрович Дякович (згодом його взяв до себе на митницю Тарас Козак). Новий керманич стражів закону полковник Ігор Адамчук вивився людиною непростою, жорсткою і навдивовиж виконавською. Адамчук відразу почав безжально позбуватися тих, хто свого часу був у команді Рябошапка.

 Вже за його управління міліцією, у Львові під час розбійного нападу загинула дружина ректора зооветеринарної академії Василя Кравціва, а під час проведення невдалої спецоперації із затримання небезпечного злочинця в районі Кривчиць було вбито двох співробітників спецпідрозділу УБОЗ „Сокіл” підполковника Андрія Орєхова і старшину Богдана Міська. Однак ці резонансні злочини новий керівник зумів повернути на свою користь. Кілька комісій, що негайно прибули з Києва на „підсилення” і „відпрацювання”, під керівництвом генералів Опанасенка та Маніна, зробили на Львівщині повний кадровий розгром: негайно були замінені 83 (!!!) керівники різноманітних міліцейських підрозділів. Ніби-то звиклий до кадрових змін міліцейський Львів такого ще не бачив: полетіли голови начальника розшуку і УБОЗу, керівника Управління внутрішньої безпеки і начальника міського ДАІ. Начальників райвідділів взагалі звільняли за методом: „Хто не заховався – я не винуватий!”. Нічого дивного – при полюванні на вовків першими завжди гинуть зайці. Здавлось би цілком логічним вислідом таких масових репресій мало стати і звільнення керівника УМВС. Але Аадмчук і нині там. Тобто, тут. Уважно проаналізувавши „хто є ху” і „хто – кому”, несподівано розумієш: уся ця метушня – не броунівський рух, а чітко спланована акція по заміні силовиків ставлениками певного політичного клану.

Саме СДПУ (о) сприяло призначенню начальником СБУ у Львівській області Василя Химея, саме СДПУ (о) лобіювало затвердження на посаді керівника транспортної міліції полковника Олега Сала, саме ця структура призначила керівником Західної регіональної митниці Тараса Козака. І власне за їх сприяння у крісло львівського міліціонера №1 сів Ігор Григорович Адамчук. На частину з новопризначених покладено завдання не допустити, аби голову в регіоні підняли „нашисти” і „януківці”, інші ж поставлені для того, аби не зникала готівка у касах СДПУ (о). Єдина прогалина у дії цього механізму полягає в тому, що він відлагоджений саме на репресії і розкрадання, і не зможе змінити такт своєї роботи, навіть тоді, коли до влади прийде той, кого прагнуть побачити його творці. Запущений механізм наче гадюка, яка люто заковтує власний хвіст, сподіваючись, що це помережене різнобарвними політичними візерунками коло і є найкращим захистом від небезпеки змін. Володимир Семенович

Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...