Коли при Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ створювали Громадську раду, дехто з міліціонерів висловлював побоювання, що новостворена організація заважатиме їм працювати і взагалі очорнюватиме, де тільки можна, органи внутрішніх справ.
Тим паче, що правозахисники й раніше не раз пускали критичні стріли у бік міліції. Однак незабаром люди у погонах зрозуміли, що Рада їм не ворог, а навпаки — партнер. Як стверджує відповідальний секретар Громадської ради при ГУ УМВСУ області Тарас Гаталяк, їхня інституція покликана не тільки контролювати дотримання прав людини та діяльність органів внутрішніх справ, а стати таким собі містком між львів`янами і міліцією. Іноді ж членам Ради доводиться захищати й самих правоохоронців.
— Пане Тарасе, Громадська рада працює понад півроку. Скільком людям ви допомогли?
— Через наші руки пройшло приблизно 400 скарг громадян. Люди переважно висловлюють невдоволення грубою, зверхньою поведінкою до них з боку правоохоронців. Ми, звичайно, не маємо широких можливостей. Проте з тих 400 скарг виокремили 12 справ, які, на наш погляд, потребують негайного втручання громадськості. Особливий наголос ставимо на дотриманні права громадян на об`єктивне, цілковите і неупереджене дослідження порушених кримінальних справ, запобігання тортурам та жорстокій поведінці із затриманими у райвідділах та під час досудового слідства.
Найбільше порушень — під час затримання
— Якого характеру ті 12 справ?
— Справи стосуються кількох випадків ДТП, у яких загинули люди, викрадення автомобілів, небажання МВС розслідувати злочин, жорстокої поведінки та катування під час затримання. Фактично тільки завдяки нашому втручанню міліціонери відпустили з-під варти одного хлопця. На думку затриманого та його адвоката, правоохоронці затримали незаконно та ще й побили, звинувачуючи у розбійному нападі. Згодом підозри оперативників не підтвердилися, але справу все одно не закрили. Загалом найбільше порушень стається під час затримання та перших допитів.
Скажімо, коли заарештовують неповнолітнього, міліціонери зобов`язані про це повідомити його батьків. Затриманий до того ж із перших хвилин перебування у райвідділі має право на захист. Але міліція не завжди дотримується цих норм. Так, кілька місяців тому до нас звернулися батьки, сина яких затримали працівники Личаківського РВ, а їм про цей факт не повідомляли впродовж тривалого часу.
— Чи багато випадків тортур у райвідділах вам вдалося задокументувати?
— Зараз ми розслідуємо три такі випадки і шукаємо доказів. Один стався у Яворові, два — у Дрогобичі. До нас з такими скаргами звертається чимало осіб. Але не всі потерпілі, на жаль, готові боротися до кінця і на якомусь етапі відмовляються від подальшого розслідування. Це велика проблема, бо ми готові захищати потерпілого аж до Європейського суду.
В`язниці та СІЗО “поза зоною досяжності”
— Щоби змусити затриманого зізнатися у злочині, якого він не скоював, його не обов`язково треба бити. Є інші методи. Вам відомо щось про такі випадки?
— Звичайно. Однак варто зауважити, що у Львові з кожним місяцем таких фактів стає все менше. Я спілкувався з багатьма затриманими, адвокатами, і вони стверджують те саме — в обласному центрі вже рідше “вибивають” покази. Інша річ, районні центри. Туди правозахисникам важче дістатися.
— А як щодо СІЗО та в`язниць? Адже права людини порушують не тільки під час затримання і допитів. Чи маєте доступ до цих установ?
— Ні. Вони підпорядковуються Управлінню державного департаменту з питань виконання покарань. З особистого досвіду знаю, наскільки є закритими ці установи. І, що найприкріше, з кожним роком ця тенденція тільки погіршується. Зараз ми практично не маємо доступу до в`язниць і СІЗО. Усі наші спроби моніторити ці установи зазнають фіаско.
— Чи доводилося Громадській раді захищати права міліціонерів?
— Бувало й таке. Наприклад, ми розслідували обставини звільнення одного міліціонера, який вважав, що керівництво вчинило несправедливо щодо нього. Правоохоронці, щоправда, побоюються офіційно звертатися до нас. Але проблем у них є чимало, і вони не менші, ніж у цивільних. Скажімо, безпідставні догани, ненормований робочий час, украй жахливе технічне і матеріальне забезпечення. А якось Громадській раді навіть довелося захищати правоохоронця від скаржника. Одна особа написала нам заяву, у якій нарікала на міліціонера. Коли ж ми виїхали на місце, то з`ясували, що правоохоронець діяв згідно із законом і справді мав рацію.
P.S. Звертатися до Громадської ради при ГУ МВСУ у Львівській області можна за телефоном: 8-032-243-04-46.
Юрій ОЛЕНЕЦЬ, “Україна і час”