І за тата, і за маму

Інна ГОНЧАРУК, “Україна і час”

|

У багатоповерхівці на Сихові мешкає дещо незвична сім`я. У трикімнатній квартирі живуть четверо чоловіків. Двері відчинив глава родини — 42-річний Олег Дацюк. Чоловік сам виховує трьох неповнолітніх синів.

Пан Олег люб`язно запрошує до вітальні. Каже, що уже п`ять років живуть без матері. Та важко повірити, що тут мешкають лише чоловіки — в оселі чисто й охайно. Олег Іванович кличе дітей. До кімнати заходять 13-річний Сергій, 11-річний Максим і 8-річний Роман. Хлопчики виглядають старшими як на свій вік — у поглядах серйозність і відповідальність. Батько каже, що завжди може покластися на своїх синів. Вони всіляко допомагають і підтримують його.

“Коли прийде мама?”

“У 2002 році померла моя дружина, — розповідає багатодітний тато. — У неї був рак. Ми всі дуже важко пережили цю болісну втрату. Найменшому Ромчику тоді було лише три рочки, і він нічого не розумів. Лише постійно питав: “Коли прийде мама?” Старші замкнулися у собі. Та з часом ми якось звиклися і змирилися. Життя ж триває”.

Олег Іванович дуже вдячний своїй мамі, яка йому допомогла у скрутну хвилину. Жінка щодня приїжджала до них зі села: готувала їжу, прала, прибирала, привозила продукти. Переїхати до села сім`я не могла.

“Тоді вже два мої старші ходили до школи, — пояснює пан Олег, — а найменшого віддав у садочок. Діти одне одному допомагали. Самі збиралися до школи. Інколи приїжджала теща і залишалася у нас”.

Олег Іванович працює на одній з приватних львівських фірм. Каже, що заробляє непогано. Принаймні на сім`ю вистачає. Хоча жіночої руки у хаті бракує.

— Чи не думали привести додому нову господиню?

— Діти ще малі. Невідомо, як вони сприймуть чужу жінку. Та й хто зна, чи вона їх любитиме. Зараз мої сини для мене — найголовніше у житті. Ближчих людей у мене просто нема.

“Харчуємося напівфабрикатами”

Господарюють усі четверо. Кожен має свої обов`язки.

“За старшого у нас Сергійко, — веде далі Олег Іванович, — він і пральну машинку вміє увімкнути, і в мікрохвильовці щось загріти. Переважно харчуємося напівфабрикатами. Хоч інколи, коли приїжджають бабусі, то наварять чогось смачненького, домашнього. Максим завжди миє посуд, а найменшому подобається пилососити. Щосуботи у нас генеральне прибирання. І взагалі, мої хлопці — дуже самостійні, нікому не дадуть себе образити. Вони один за одного горою стоять.

— Як проводите вільний час?

— Дітей я привчаю до здорового та активного способу життя. Щоранку ми робимо зарядку. А Сергійко уже другий рік ходить у басейн. Як тільки потепліє, подамося у Карпати. Торік відпочивали на морі. Щомісяця їздимо до бабусі у село. Хлопцям там подобається. На літніх канікулах вони завжди у селі. Допомагають моїй мамі пасти корову. У них там багато друзів.

— А до школи люблять ходити?

— Вчаться, у принципі, непогано. Найбільше діти знають математику, цікавляться комп`ютером. Щоправда, не дуже люблять читати. Часу не вистачає. От нещодавно купив усю серію книг про Гаррі Поттера — не читають. Їм краще кіно подивитися. Захоплюються фантастикою та пригодницькими фільмами.

— А ким мріють стати у майбутньому?

— Ромчик ще над цим питанням не замислюється, Сергійко має намір працювати у банку, а Максимко хоче стати міліціонером. Малий каже, що вони нічого не роблять, а мають багато грошей.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...