Наша ментальність стоїть на заваді гуманізації пенітенціарної системи.
У неділю працівники Управління Державного департаменту з питань виконання покарань відзначили дев`яту річницю від дня утворення їхньої інституції. Вважається, що за 16 років незалежності України у вітчизняних тюрмах побувало більше мільйона наших громадян — 4 відсотки працездатного населення. Тобто кожен десятий українець стикався із пенітенціарною системою. Які нині процеси відбуваються у цій сфері та як вона адаптовується до європейського рівня — про це наша розмова з Романом Драчем, начальником сектору з організації оперативної роботи Управління ДДУПВП у Львівській області.
— Пане Романе, чому департамент відзначає дев`яту, а не п`ятнадцяту річницю як, наприклад, міліція, прокуратура та вся українська держава?
— Рівно дев`ять років тому, 22 квітня 1998 року, нас вивели з підпорядкування системи МВС. Нині наша установа підпорядковується тільки центральному органу кримінально-виконавчої системи ДДУПВП. А департамент своєю чергою підпорядковується тільки Кабінету Міністрів. Координує ж нашу роботу Міністерство юстиції.
Нове керівництво — нові порядки
— Рік тому 13 травня у Личаківській колонії ув`язнені порізали собі вени. Засуджені скаржилися на неякісну їжу та на жорстоке ставлення до них з боку персоналу колонії. Що змінилося з того часу?
— Змінилося дуже багато. Скажімо, кадрова політика департаменту. Організаторів та активних учасників заворушення, на підставі закону, скерували в інші колонії України. Колишнього начальника колонії зняли з посади. Нині він проходить службу в іншій установі. В колонії, отже, не залишилося практично нікого з колишнього керівництва. Тепер там новий начальник — підполковник Євген Куцій. Так само нещодавно призначили й першого заступника начальника установи та нового заступника з інтендантного та комунально-побутового забезпечення. Крім того, значно поліпшилися умови перебування засудження у плані харчового та матеріального забезпечення.
— Скільки в середньому гривень на день витрачають у колоніях Львівщини на харчування в`язнів?
— Наразі не можу назвати точну цифру. Але впевнений, що засуджені забезпечені на сто відсотків, і вони не голодують. Їм дають м`ясо, рибу, салати. Колонії мають свою хлібопекарню. До того ж у зв`язку із змінами у Кримінально-виконавчому кодексі в`язні можуть щодня отримувати передачі, посилки, бандеролі з продуктами харчування. Сьогодні приймальні пункти у колоніях завалені сумками від родичів.
— Торік представникам правозахисних організацій Львівщини керівництво департаменту заборонило провести моніторинг у місцях позбавлення волі. Нині цей конфлікт вичерпано?
— Громадські організації завжди мали доступ до засуджених. Щодо подій минулорічних, то це окремий випадок. Бо якби правозахисники погодилися змінити склад групи, то не виникло б жодного конфлікту. Станом на сьогодні будь-яка організація після попереднього узгодження з центральним органом департаменту може безперешкодно зробити візит у будь-який об`єкт установи.
— Багато іноземців перебуває у колоніях області?
— Одиниці. Здебільшого громадяни колишнього СРСР. Іноземці, які скоїли злочин на території України, відбувають покарання у колонії, що розташована у Житомирській області.
Джакузі та кондиціонери — через 10 років
— Що вже зроблено у плані реформування пенітенціарної системи до європейських стандартів?
— Існує спеціальна програма її розвитку на 2005-2010 роки. Це великий за обсягом документ, в якому чітко зазначено заходи, що їх здійснюватимуть протягом цього періоду часу. Наприклад, до 2008 року наша система має перетворитися на адміністрацію — це вищий рівень. Я вже казав про зміни у Кримінально-виконавчому кодексі. Під час їх ухвалення було враховано всі міжнародні норми і стандарти, досвід зарубіжних країн. Загалом у деяких питаннях, зокрема у дотримані режиму дисципліни утримання, ми стоїмо на досить високому рівні. Наші американські колеги навіть висловлювали захоплення з цього приводу. Їх приємно здивувало, що засуджені мають однаковий одяг, не говорять образливих висловів на адресу адміністрацій.
— Може, вони просто бояться?
— Ні, коріння такої поведінки сягає ще радянських часів. У засуджених є певні традиції, які передаються з року в рік один одному. Вони, скажімо, ніколи не підуть проти законних вимог адміністрації установи.
— Який відсоток ув`язнених знову повертається до колонії?
— Приблизно половина.
— А у країнах Євросоюзу?
— Там не так часто, як у нас, карають позбавленням волі. Бо в Україні із 14 видів покарання після штрафу ув`язнення застосовується найчастіше.
— На Заході існує такий вид покарання, як домашній арешт. Усі його принади випробував на собі Павло Лазаренко. Аби він не виходив далеко за межі будинку, на руку йому наділи спеціальний електронний браслет. Чи не варто й нам перейняти такий досвід?
— Запровадження такої форми утримання, думаю, було б передчасним, бо менталітет українця ще відрізняється від європейського. Уявіть, що засуджений проживає у комунальній квартирі. Він страждає на хронічний алкоголізм, і всі його сусіди теж п`ють. Чи виправить його такий арешт? У плані перевиховання, впевнений, він йому нічого не дасть.
— Чому б нам тоді не запровадити таку форму покарання, коли підсудний чи засуджений півдоби проводить у в`язниці, а решту вдома?
— Це європейська система. Однак і її теж рано впроваджувати. Наразі не маємо для цього ні сил, ні засобів, ні розробленого законодавства. Можливо, через років десять до цього прийдемо. Бо, в принципі, той вид покарання, який застосовують до осіб, що очікують на судове засідання, абсолютно демократичний і має право на життя.
ДОВІДКА
На території Львівської області є сім виправних колоній та слідчий ізолятор. Тут перебуває майже 7 тисяч засуджених. Більшість в`язнів — мешканці Львівщини. 67 осіб засуджено до довічного ув`язнення. 66 із них утримують у Сокальській виправній колонії № 47, ще одну особу — у львівському СІЗО. Цього року з установ виконання покарань звільнили умовно-достроково 350 осіб (торік — 292).
Юрій ОЛЕНЕЦЬ, “Україна і час”