“Хворі” дуби – „Львівська газета”, 13 червня

|

Чимало людей вважають ліси лише джерелом цінної деревини, на якій можна заробляти великі гроші. Тож і вимірюють їх відповідно: кубометрами, або відразу в доларовому еквіваленті.

Таке викривлене уявлення – небезпечне, адже спонукає банально вирубувати ліси.

Приклади того, до чого може призвести така “чистка сокирою”, – очевидні. Різноманітні екологічні лиха саме й пов’язані з великою заповзятливістю вітчизняних лісорубів. “Газета” вже повідомляла про те, що коїться на колишніх заповідних територіях, які 1999 року, згідно з рішенням Львівської обласної ради, вилучили з природно-заповідного фонду (ПЗФ) Львівщини. Що відбувається там тепер, фактично після шестирічної вирубки, змогли особисто пересвідчитися учасники прес-туру “Преса та громадськість на захист природно-заповідного фонду України”.


Екстрим-тур


Родзинкою цього вояжу, який радше можна назвати екстрим-туром, стало те, що, крім журналістів, у ньому взяли участь працівники Держуправління екології та природних ресурсів. Нагадаємо, цих людей звинувачують у тому, що подавали до обласної ради документи, які частенько не містили жодного наукового обґрунтування та не пояснювали причини вилучення заповідних територій із ПЗФ. До учасників туру долучилися й науковці, які, даючи свій науковий висновок щодо певних об’єктів, як вважають екологи, причетні до незаконного рішення депутатів облради 1999 року.


Інтриги додавало й те, що, крім організаторів, ніхто до останнього так і не знав, у яку місцевість запланували виїзд. Присутні намагалися довідатися маршрут, однак організатори, як партизани, тримали рот “на замку”. Лише згодом ми зрозуміли, з чим пов’язана така засекреченість. Просто в них було тверде переконання: якщо мета і місце подорожі вирине завчасно, то в автобусі можуть залишитися тільки журналісти та декілька науковців – опонентів рішення 1999 року. Тому лише після того, як транспорт рушив, було оголошено: курс на Корналовичі (заповідне урочище, яке перебуває в підпорядкуванні Самбірського держлісгоспу. Площа – 238 га, його
повністю вилучили з ПЗФ).


Це урочище вибрали недаремно. Саме тут після того, як воно втратило статус заповідності, розпочали активно вирубувати двохсотлітні дуби. До речі, цей заповідний об’єкт 1999 року спричинив чи не найбільші протести науковців. Тоді говорили навіть про повернення “Корналовичам” попереднього статусу, однак далі розмов справа так і не рушила.


Перша зупинка


Дорогою почав накрапати дощ. Дехто з присутніх ремствував на те, що їх не попередили, відтак вони не змогли відповідно вдягнутися. Організатори не розгубились і зазначили, мовляв, усі пережиті незручності компенсують…


…Виходити з автобуса довелося просто в болото. Незважаючи на те, що це було ще в однойменному з урочищем селі, те, по чому йшли, тільки називалося дорогою. Звісно, це породило чергову порцію критики, однак ніхто не залишився на місці – всі, як не дивно, бадьоро попростували за гідом.


Ми йшли близько п’ятнадцяти хвилин. Спершу “місили болото”, однак у лісі поверхня стежок була доволі твердою. Згодом увагу подорожніх прикував величезний дуб. Обійняти його змогли лише троє осіб. Організатори промовисто наголосили: “Отакі тут дуби”. Підійшовши ближче, Володимир Крамарець, доцент кафедри лісництва Львівського національного лісотехнічного університету (який, до речі, підписався під актом інвентаризаційної оцінки заповідного урочища “Корналовичі”), відразу почав демонструвати, які патології в цього дерева. Відтак, за його словами, дуб уражений, тож цінності не має… Не забув пан Крамарець закинути, щоб організатори не показували все так однобоко.


Невдовзі вийшли на величезну галявину. Скрізь були розкидані величезні пеньки. Подекуди ще лежали зрізані дерева, яких лісники не встигли забрати. Микола Чернявський, доцент кафедри екології Львівського національного лісотехнічного університету, попрямував до дуба, який лежав. Він почав інтенсивно рахувати кільця на стовбурі, щоб визначити його вік. Журналісти обступили Володимира Крамарця, щоб той ще раз аргументовано пояснив, чому урочище вже не заповідне та чому зрізають дуби.


– До нас звернулися з чітким проханням: дати висновок про санітарний стан насаджень, – зазначив він. – Це й зробили. Це урочище не виконувало функції генетичного резервату дуба. Природне поновлення тут відсутнє. Ліс не є здоровим…


Науковець на прикладі зрізаного дерева почав підтверджувати свої слова.


– Ось цей має стовбурову гниль, – зауважив він. – Погляньте, там зламана верхівка, а в цього – суха. Це урочище не виконувало своєї мети, тому доцільно стоїть питання, що заказники такого типу треба знімати, поки можна щось урятувати, посадити, поправити. Тут немає можливості для самостійного відновлення дуба, з часом ми охоронятимемо похідні насадження…


Закінчивши визначати вік дуба, Микола Чернявський першим зважився на заперечення.


– Насамперед це не генетичний резерват, а площа заповідного урочища, – наголосив він. – Згідно з охоронним зобов’язанням, 22 грудня 1997 року визначено мету заповідання – збереження цінних дубових лісів природного походження віком до 190 років. Тепер скажіть: що означає збереження – це вирубка? Ні. Ми з 1999 року проводили тут дослідження в рамках міжнародного проекту ЮНЕСКО. Встановили, що вік насаджень дуба тут становить від 190 до 210 років. Це найстаріші дубово-грабові ліси на Прикарпатті. Для того, щоб вести лісове господарство, знати які деревостани вирощувати, потрібно зберегти залишки таких найцінніших лісів. Тому цю площу й визнали заповідним урочищем.


Пан Чернявський зауважив, що після вирубки тут неправильно відтворено місцевість.


– Подивіться, з’явилися не автохтонні породи, які, згідно з правилами ведення лісового господарства, не можуть тут рости, – зазначив він. – До того ж, починається заболочення, і відновити ліс у цьому місці загалом складно. Я не маю наміру коментувати рішення сесії обласної ради, бо воно набуло чинності на підставі висновку, який свідчить, що певні дуби дійсно є старими та пошкодженими. Але, погляньте, тут є дерева, які ще можуть спокійно рости 50-100 років…


Далі слово взяв Ярослав Целень, заступник начальника управління лісового господарства Львівської області. Він зазначив, що питання доцільності збереження “Корналович” як заповідного об’єкту – до науковців.


– Нехай вони дійдуть консенсусу та вирішать цю проблему, – додав він. – Ми діємо у правовому полі. Якщо немає статусу, ми як господарники зобов’язані проводити тут лісівничі заходи, яких вимагає цей ліс. Він вимагає рубки…


Щодо “Корналович” пан Целень зазначив, що тут проходить суцільна рубка.


– Мета лісівників – не доводити насадження до того, щоб вони були хворими, а тоді рубати, – пояснював він вирубування здорових дубів. – Будь-який господар не повинен постійно їсти гнилі яблука… Якби тут були порушення, то їх ще 2002 року зафіксувала б комісія Міністерства екології, яка працювала тут близько тижня…


Заступник начальника екологічної інспекції управління екоресурсів Львівської області Василь Стрищак підтримав Я. Целеня. Він наголосив, що 2002-го справді працювала міністерська комісія спільно з державним комітетом лісового господарства, які визначили, що “процедуру вилучення “Корналович” проведено правильно”.


– А загалом говорити про вилучення 20 об’єктів із ПЗФ – просто спекуляція, – зауважив він. – Статус більшості об’єктів скасували через те, що вони ввійшли до складу природного парку “Сколівські бескиди”. Відтак вони залишились у фонді…


Підсумовуючи таку “очну ставку” з “Корналовичами”, варто зазначити: всі “прихильники” вилучення цього урочища із заповідної зони трималися доволі переконливо. Вони ні на мить не засумнівалися в тому, що ухвалено правильне рішення. Щоправда, вигляд двохсотлітніх пеньків таки викликав певні сумніви.


“Ліс возили й удень, і вночі”


Коли ми повернулися до автобуса, біля нього очікували близько десятка вороже налаштованих місцевих мешканців. Побачивши камери, люди миттєво забажали коментувати все, що діється в селі та довкола нього.


– Нам обіцяли відремонтувати дорогу, – виступила перша селянка. – Натомість ми дозволили возити через село ліс. А тепер що маємо? Бульдозери та машини так “добили” її, що діти до школи не можуть перейти.


– Возили дерева й удень, і вночі, – підтримала інша літня жінка. – Подивіться, що коїться. Худоба вим’ям горне те болото.


Селян слухали тільки журналісти. Всі інші, хто так чи інакше був причетним до бідкань, кудись миттєво розпорошилися.


…На цьому пригоди не закінчилися. Автобус таки не зміг самотужки виїхати з болота. Його витягли лише за допомогою двох тракторів. Процедура тривала близько години. Проте цього вистачило, щоб присутні чиновники управлінь і декотрі науковці “дезертирували”. Їхати до заказника “Бориславського” вони не забажали…


У зазначеному заказнику, з якого, до речі, відповідно до рішення обласної ради, вилучено 1830 га, – схожа ситуація. На величезному схилі проводять суцільне вирубування ялицево-букових лісів. Науковці, які залишалися до завершення вояжу, лишень похитували головами від побаченого. Вони дійшли висновку, що це може загрожувати загальному екологічному природному балансу. Потрібно діяти…


Андрій Горуна


для газети


Законодавство України та міжнародні зобов’язання нашої держави зобов’язують екологічні служби наглядати за унікальними насадженнями, які виконують не лише функцію збереження біологічного різноманіття, а й значну екологічну роль. Те, що ми побачили в “Бориславському”, – це справжнє неподобство. Вирубують варварськими методами. Не кажу вже про те, що завдано шкоди цілому природному комплексу. Надалі він буде осередком розмноження шкідливих комах, виникнення ерозійних явищ.


Стосовно урочища “Корналовичі” й інших таких об’єктів, то тут питання стоїть ще гостріше. Відносна лісистість цієї території – лише 10%. Це менший показник, аніж середній в Україні. Лісових ресурсів зосталося вкрай мало. Із тих 10% – лише 300 га, які становлять колишні праліси. Таких дубових лісів немає в усій Європі. Ці залишки є лише на Поліссі та в басейні річки Дністер. Тому їх треба берегти. Йдеться не про сам дуб, а про екосистеми (комплекс біотичних компонентів), створені в тих лісах. Знищення їх спричиняє втрату всього біотичного комплексу. На мою думку, треба відновити заповідний статус урочища “Корналовичі”. Слід говорити про заповідний статус і заказника “Кошів”, де теж є дубові ліси. В майбутньому ці еталони природи будуть не тільки, щоб порівнювати з вирощеним нині, а й екоспадщиною та гордістю нашої держави.

Реклама партнерів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...