Радехівський „могильник“ - „Молода Галичина“, 29 липня

Під боком райцентру на Львівщині у лісі – військова база, де зберігають 3400 тонн високотоксичного окислювача для ракетного пального – меланжу

Скандальну суміш „підпалив“ нардеп

Від’їхавши від Радехова в напрямку Берестечка трохи більш як кілометр, гальмуємо і звертаємо ліворуч – на малопримітну асфальтову дорогу, що веде до лісового масиву. Кілька десятків метрів поміж деревами, і наштовхуємось на браму військової частини А-1642. І хоч розташована вона неглибоко в лісі, із шосе її абсолютно не видно. Скільки разів кожен із нас проїжджав цією трасою і навіть не здогадувався, що крони прикривають один із найсекретніших військових об’єктів.

Із нами в машині депутат Львівської міськради, представник комісії з природоохорони, охорони довкілля та благоустрою Віра Лясковська, яку колеги називають „радехівською невісткою“. І не лише тому, що її чоловік із Радехівщини, а й тому, що це районне містечко в її житті – як фатум. За роки незалежності вона чимало зробила для очищення Радехова від небезпечних для здоров’я підприємств. Зокрема, особисто зупинила рубильник на місцевому заводі з виготовлення преміксів. А почувши, що під боком райцентру в лісі заховано військову базу, де зберігається 3400 тонн високотоксичного окислювача для ракетного пального – меланжу, вирішила поїхати разом із нами.

Детонатором для скандалу стала заява нардепа Петра Олійника на початку липня про велику небезпеку для здоров’я людей військових складів із цим компонентом. До того про меланж із цивільних мало хто навіть і чув. Відомостей про нього немає ні в енциклопедіях, ні в тлумачних словниках. Сам термін – французького походження і означає буквально – „суміш“. Та й чимало військових, із ким нам довелось розмовляти, не могли дати точної характеристики паливному складнику. Лише підкреслювали, що він справді високотоксичний (клас токсичності – 2) і використовується для ракет середньої та малої дальності. Основний його компонент – сильноконцентрована азотна кислота. Це – легколетюча сполука бурого кольору, яка легко розчиняється у воді. При випаровуванні швидко досягає смертельно небезпечної концентрації. Достатньо кілька вдихів, аби наслідки для людини стали згубними. Працювати з ним дозволено лише в спецодязі. За певних умов окислювач легко нітрує з неорганікою – деревом, травою, вугіллям тощо, різко підвищуючи їх пожежонебезпечність. А при контакті з паливними матеріалами викликає самозаймання. На військових складах він проходить під маркою АК-20К.

Олійник заявив, що терміни безпечного зберігання меланжу на радехівському складі давно минули. А з роками окислювач стає агресивнішим і найближчим часом може перетворитися на зброю масового знищення, створюючи передумови для техногенних катастроф значно більшого масштабу, аніж у Новобогданівці. За його словами, концентрована отрута постійно потрапляє в атмосферу й ґрунт.

Немає технології утилізації „страшного“ окислювача?

Олії до вогню підлив також недавній заступник начальника управління з бойової підготовки ЗахОК полковник Олександр Пушкар, додавши, що на цій базі кількість меланжу перевищує норму в 24 рази! Він пояснив, що окислювач зберігається в алюмінієвих місткостях, які ущільнені гумовими прокладками.

– Активна суміш може роз’їсти їх, і тоді слід очікувати найгіршого – витоку назовні, – сказав полковник. – В Україні поки що немає технології утилізації цієї небезпечної речовини, тому не знають, що з нею робити. А навіть не дуже велика доза меланжу є вибухонебезпечною, що може призвести до руйнувань на доволі великій території та до масових отруєнь.

Реакція Міноборони була миттєвою і безапеляційною: склади з окислювачем під Радеховим, як і у всій Україні, не становлять небезпеки для населення та довкілля. Не виявлено, за офіційною заявою Міноборони, перевищення встановлених норм забруднення для екологічного стану довкілля. Але змушені були визнати, що проблема утилізації не надумана.

Хоча чомусь не повідомили, що в сусідніх країнах тривогу на державному рівні з приводу зберігання меланжу забили ще 5-6 років тому. Скажімо, у Росії, де виготовляли місткості для його зберігання, першими огляд баз провела громадськість на Далекому Сході. І з’ясувала, що за 40 років служби резервуари дуже застаріли: унаслідок корозії утворилися діри, тому постійно випаровуються окиси азоту. А в ґрунтах виявили нітрати, які перевищували допустимі норми в 6-7 разів.

Аналогічні результати отримали в Челябінській та сусідніх до неї областях. Висококонцентровану сполуку там же вивезли від біди якомога далі. Потім була аварія на залізничній станції Чулим Новосибірської області, де із цистерни вилилася майже тонна високотоксичної отрути. У Росії серйозно взялися за утилізацію небезпечного окислювача. А 2002 року успішно ліквідували запаси меланжу на багатьох військових базах у Молдові та Грузії.

Проте в Україні промовчали навіть тоді, коли 29 травня 2003-го сталася серйозна техногенна аварія на складі А-4320 поблизу села Юліївка Запорізької області, де велика порція окислювача випарувалася в повітря і хмарою пройшла над кількома населеними пунктами. Днями у столичній пресі вперше з’явилися висновки експертизи 2001 р. восьми основних баз зберігання ракетного пального: „…визначено наднормативні забруднення на кожному зі складів (відділів) зберігання компонентів ракетного палива. Існуючі на відділах випари компонентів ракетного палива мають концентрацію, що в сотні й тисячі разів перевищує гранично допустимі концентрації для населених місць, тому вони несуть загрозу здоров’ю населенню житлових зон об’єктів і сусідніх населених пунктів, особливо при несприятливих метеорологічних умовах“.

Військові все покажуть лише спецкомісії

Як ми переконалися, у Радехові про великі запаси меланжу під боком, а тим паче про ці висновки мало хто чув. Мешканці знають, що з початку 60-х у лісі є якась секретна база, а що там… Ягоди, гриби збирають поблизу – й ніби нічого не стається.

У Львові нас переконували, що на базу без спецдопуску не впустять. Але, на приємний подив, командир частини підполковник Юрій Великий дозволив пропустити журналістів на територію. Він був знервований останніми газетними публікаціями про радехівську високотоксичну „міну“. „Як можна лякати людей домислами, не навівши довідок“, – обурювався він. І натякнув, що знає основну причину появи публікацій: мовляв, почались президентські перегони і для дешевого іміджу комусь потрібні гучні скандали. Крім того, цю військову частину до 30 жовтня мали розформувати. „Мешканці подумали, що військові втечуть і покинуть окислювач, тому й звернулися до депутатів, – пояснив він. – Але нас залишають тут – як охорону. Стояло питання про передачу функції догляду за базою підрозділам МНС, однак у них немає спеціальних технічних засобів, спецодягу, фахівців“.

За словами Ю. Великого, підстав для переживань немає. Дотримано усіх норм: від резервуарного парку до міста – 5,2 км. Місткості щодня оглядають на випадок можливої появи витоку. „Це – брехня, що меланж вибухає або самозаймається, – сказав він. – Він може самозайнятися при контакті з паливом, неорганікою або якщо поруч поставити склад речового майна. А в нас резервуари зберігаються, згідно з технічними нормами, у напівзаглибленому стані: на півметра вкопані в землю, аби було видно всю площину“.

Він розповів, що територія бази – 71 га, але відмовився підтвердити чи спростувати інформацію про наявність 28 резервуарів, що зберігаються тут ще з 1959-1962 років. „Готовий показати все, якщо приїдете у складі комплексної перевірки“, – уточнив підполковник. І додав, що 20 липня за температури 36 градусів відомча комісія взяла проби ґрунту навколо місткостей. Їх результати наразі невідомі. „Варто, щоб для заспокоєння населення, так само зробила й цивільна комісія“, – зауважив Ю. Великий. Підполковник також заперечив, що поруч розташовані склади з паливно-мастильними матеріалами, про що нам сказали деякі військові.

Водночас він підтвердив, що меланж тепер уже не використовують для запуску ракет. Але питання про його утилізацію треба вирішити на державному рівні. Як-не-як, а „рушниця“, що заряджена, може колись вистрелити. Наразі нас здивувало, що секретний військовий об’єкт охороняють не самі військові, а… ВОХРівці.

Хімкомбінати у Рівному та Вінниці приймуть меланж

А ось у Радехові місцеві мешканці зі здивуванням зреагували на інформацію, що населення зверталось до депутатів. „Ми й не чули про меланж, – сказала пані Ірина К., чий будинок на вул. Лопатинській, за кілометр від бази. – Подейкували, що військові кудись переїжджають, але там усе засекречено“. Її сусідка – лікар Лідія Григорівна – пояснила, що жодних відхилень у здоров’ї місцевих мешканців протягом останніх 15-20 років медики не спостерігали. „Інколи бачили над лісом у спеку якусь хмарку, але значення цьому не надавали, – додала вона. – Он будинок баби Катерини – один із найближчих до лісу, а їй уже дев’ятий десяток пішов, а вона ще на городі порпається“. На підтвердження її слів баба Катерина заявила, що ні вона, ні її діти на здоров’я не скаржаться.

– Цей галас зчинили самі військові, аби їх не розформували, – пояснив один пан із райадміністрації. – Тут уже люди служать по 15-20 років, створили сім’ї.

І справді на базі – ціле військове містечко. Багато дітей. Як сказала одна жінка, дружина військового, ніхто не хотів би виїжджати звідси – обжилися. А про небезпеку, за її словами, довідалися з газет.

– Те, що потрібна комплексна комісія, – прокоментувала В. Лясковська, – нема сумнівів. Зрозуміло, військові тут прижилися, але, на думку фахівців, це – порохова бочка. Десятиліттями ніхто не досліджував стан довкілля, екологію навколо бази, як це вплинуло на здоров’я населення. Навіщо утримувати 3400 тонн токсинів поруч із містом у прекрасному лісі, платити масі людей за охорону, замість того, аби, як це давно роблять у сусідніх країнах, утилізувати їх. Абсурд: ракети знищили, а пальне залишили. Випаровування, витікання – від цього не врятуєш. Слід уже робити незалежний санітарно-епідеміологічний аналіз. Спеціальні екологічні служби повинні знати, із чого складається меланж, аби в разі чого надати ефективну допомогу потерпілим. Фахівці кажуть, що хімічні комбінати у Рівному, Вінниці прийняли б для переробки меланж для подальшого використання його компонентів у народному господарстві. А військові наполягають, що він не піддається утилізації, і називають астрономічні суми для цього. Чи знову слід чекати біди, аби все вирішувати аврально?

Валерій САГАЙДАК, Ольга КУЩІЙ.