Унівський Афон - „Поступ“, 29 червня

|

У лаврі завжди тихо й спокійно. Лише ледь чутно серед кропіткої праці ченців лунає спів. Тут всюди відчувається християнський Схід. Перша асоціація, якщо ти знаєш про монашу республіку Афон, — це „Унівський Афон“, адже одразу згадуєш настанови отців східного чернецтва про тихість і „безмолвіє“.

З найновіших археологічних досліджень відомо, що монастир в Уневі (в Перемишлянському районі, за радянських часів село називалось Міжгір`я) був ще в кінці XIII ст., хоча на Чернечій горі археологи знаходять різноманітні сакральні речі й давніших часів.

Храм Успення Богородиці, побудований у XVI столітті, є однокупольним з напівкруглою вівтарною абсидою, так, церква нагадує корабель. А також у піддашші у фризі є… бійниці. Це свідчить про те, що колись святиня виконувала й оборонну функцію.

У 1549 році святиню дощенту зруйнували татари. Шляхтич Олександр Ванько Лагодовський занедужав на хворобу ніг. Одного разу йому вві сні з`явилась Богородиця і сказала, що він повинен їхати на схід від своїх володінь і шукати цілюще джерело. Омившись у ньому, він одужає. Так і сталося, а цілюще джерело було на місці спаленого татарами Унівського монастиря. Ванько Лагодовський видужав і на знак подяки відбудував монастир. Та й чудотворна ікона, яка є в храмі і про яку люди й досі розповідають легенди, пов`язана з видінням цього шляхтича: саме такою він і побачив Богородицю.

А пізніше довкола монастиря звели чотири вежі, між ними — мури. Храм опинився в оборонному чотирикутнику, а 12 келій збудували за мурами. У 1787 році австрійський уряд закрив монастир, церква стала парафіяльною, а в монастирських келіях розмістили канцелярію і склади.

На щастя, вже 1817 року галицький митрополит Михайло Левицький створив тут літню резиденцію, під його керівництвом тут звели митрополичі палати.

Історія Унівської лаври пов`язана ще з одним галицьким митрополитом — Андреєм Шептицьким. На початку XX століття він відновив тут стародавню традицію східного чернецтва Студитського уставу. Архімандритом Унева став брат митрополита Климентій Шептицький. Та після війни монастир закрили, в церкві зробили клуб, а на цілюще джерело наклали бетонні плити і заборонили брати звідти воду, однак присутність Божа не покидала обителі. Наприклад, люди згадують, що в церкві, коли та була обладнана під кінотеатр, люди під час сеансів чули церковний спів. Після того з неї зробили склад. Ще один схожий випадок розповідає ієромонах Олександр. Якось у приміщенні монастиря гуляли люди на весіллі. Але раптом з`явились двоє монахів і пройшли площею, на якій справляли весілля, люди з жахом розбіглися по домівках.

У 1991 році монастир знову заселили монахи-студити, як це було й до війни. Почалась відбудова з вивезення сміття з церкви — його було аж десять вантажівок. Потім почали реставрувати саму лавру й розписи монастирської церкви. Нині Унівська Святоуспенська лавра справді виглядає чудово. Струмує цілюще джерело, де тисячі прочан очищуються і, згідно з багатьма свідченнями, навіть зціляються.

Зараз у монастирі є 37 монахів Студитського уставу. Їхній день поділений так: 8 годин чернець працює, 8 — відпочиває, а ще 8 — молиться. Хто до чого має схильність, до чого кому Бог дав хист — той те і робить. Має хтось хист працювати руками — для нього знайдеться праця на полі, пасіці чи фермі, які є при монастирі. А наприклад, обдаровані художнім талантом монахи вчаться на іконописців, а брат Даміан тепер прикрашає і різьбить кам`яний іконостас в монастирі у Підкамені.

Двічі на рік — в третю неділю травня (свято чудотворної ікони Матері Божої Унівської) та 28 серпня (Успення Богородиці) — зі Львова вирушає молодіжна проща до Унева. Та впродовж усього року сюди стікаються тисячі прочан, приїжджають екскурсії. А знаходять вони тут Божу благодать, повний відпуст, зцілення фізичне і духовне, а головне — спокій, який оселяється в серці.

Юля ГОГОЛЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...