Дмитро Чобіт: “Я оприлюднив те, що знав” - „Львівська газета“, 15 червня

|

Дмитро Чобіт, депутат українського парламенту трьох попередніх скликань, відомий широкому загалу насамперед завдяки своїй книзі “Нарцис”, присвяченій життю та діяльності Віктора Медведчука. Ця книжка стала підставою тривалої судової тяганини. Зараз пан Чобіт готує нову книжку. Знову про Віктора Медведчука.

– Де витоки вашого протистояння з Віктором Медведчуком?

– Коли трапилася парламентська криза в Україні – відомі події в Українському домі, я був секретарем комітету з питань регламенту. Те, що діялося взимку 2000 року, – просто жахливі речі в будь-якому парламенті: не дотримувалися ні Конституції, ні законів, ні регламенту. Здійснювали брутальні акції. Навіть підробили печатку Верховної Ради. Користувалися нею. На ту тему написав кілька статей. Опісля цих публікації Віктор Медведчук подав звернення у Генеральну прокуратуру, щоб проти мене порушили кримінальну справу. Готуючись до свого захисту, збирав додаткові матеріали на підтвердження того, що написав правду. На першому засіданні суду представник Медведчука, який виступав від його імені та Верховної Ради водночас, вніс клопотання, що справу не можна розглядати на цивільному засіданні – її треба перенести, поки не завершено кримінальне розслідування. В результаті суд припинився, а кримінальну справу розглядали цілий рік і потихеньку закрили, щоб ніхто не знав.

Готуючись до суду, став збирати матеріали і про свого візаві. Бо хоча закон забороняє збирати конфіденційну інформацію про особу, але це положення не діє, коли обидві сторони перебувають у судовій суперечці.

– Далі був дворічний судовий марафон. Рішення прийнято зовсім нещодавно?

– Книжку “Нарцис” Віктор Медведчук оскаржив у Печерському районному суді міста Києва. У своїй позовній заяві він зазначив, що 99 епізодів із книжки “Нарцис” не відповідають дійсності, вимагав спростувати їх. Суд розглядав цю справу із серпня 2002 року до квітня 2004-го. Цей суд був нелегітимним у цій справі, тому що пан Медведчук, порушивши вимоги закону, подав позов у неналежний суд. Належним, відповідно до закону, є суд того району, де мешкають або перебувають відповідачі. У цьому випадку всі відповідачі перебували в місті Броди Львівської області, а В. Медведчук подав позов у Печерський райсуд.

.7 квітня цього року за моєї відсутності винесли рішення, згідно з яким зобов’язали видавництво “Просвіта” й мене визнати 79 епізодів із книжки “Нарцис” такими, що не відповідають дійсності. 20 зняв Віктор Медведчук упродовж засідань, коли відкривалися просто розгромні речі. Зокрема – про його офшорно-бізнесову діяльність. Це взагалі окрема й дуже велика тема.

Наразі справа знаходиться в Апеляційному суді міста Києва – засідання ще не призначили.

– Чималий резонанс викликала інформація про судові справи Віктора Медведчука…

– Я попросив особову справу Віктора Медведчука в університеті, де він навчався: на першій сторінці – характеристика позаштатного співробітника міліції. На другій – як він вступає в університет, що його приймають із дозволу Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР. Далі йдуть матеріали кримінальної справи про Віктора Медведчука, постанова про припинення кримінальної справи, де викладено всю історію, різні довідки. Саме ці матеріали використав під час написання “Нарциса”.

– У листі до “Української правди” В. Медведчук зазначив, що справа “була закрита за відсутністю в діях Віктора Медведчука та інших складу злочину”…

– У мене в книжці написано, що 25 квітня 1974 року відбулося засідання Ленінського народного суду м. Києва, який засудив Віктора Медведчука до двох років ув’язнення. Через якийсь час пройшло засідання Київського міського суду, який скасував рішення районного суду та скерував справу на новий розгляд. На засідання Печерського райсуду я представив 5 копій із різних юридичних довідників і сучасної України, і радянських. У них стверджується, що слово “засуджений” означає, що це особа, щодо якої винесено обвинувальний вирок суду. Обвинувальний вирок стосовно Віктора Медведчука винесли? Так! Документи представив суду? Представив!

Печерському райсуду міста Києва пан Медведчук представив дві довідки, видані в 1975 році, – про те, що справу проти нього закрила Генеральна прокуратура СРСР. Але я не знав про цей факт, коли писав “Нарциса”, і можу відповідати лише за те, що написав. Окрім того, подав у суд статтю “Таємниця 7 ребра” з газети “Молода гвардія” за липень 1974 року, де написано, що його засудили. Тобто цей факт оприлюднили в пресі ще 30 років тому. Є кілька термінів, які не можна плутати. Не слід писати, що Віктор Медведчук мав судимість, можна писати, що його засудили.

– Окрему увагу ви приділяли його причетності до бізнесових справ?

– У Печерському суді оприлюднював матеріали про ці справи, але кажу публічно вперше, де їх узяв. Перед засіданням суду в листопаді 2002 року зі мною мав розмову Анатолій Єрмак, який сказав, що є величезна кількість матеріалів про Віктора Медведчука, які мені нададуть, щоб я оприлюднив їх у суді. Вони стосуються офшорної бізнесової діяльності Віктора Медведчука та викачування з України сотень, а, очевидно, й мільярдів доларів США. Буквально наступного дня мені дали папку документів, які я оформив і подав у Печерський суд як докази. Іще важливіші документи мали оприлюднити під час самого засідання. Але й тих виявилося достатньо, щоб Віктор Медведчук зняв свої претензії за 12 пунктами про бізнесову діяльність.

– У чому суть справи?

– В моїй книжці “Нарцис” є фраза: “Компаньйони ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і продукти переробки реалізовували на внутрішньому ринку втридорога”. Ну скажіть, що тут образливого? Цитую слова Віктора Медведчука з газети “Дзеркало тижня”: “Ми ввозили в Україну сиру нафту, переробляли її на українських підприємствах і на різниці в цінах заробляли шалені гроші”. Все, на тому можна поставити крапку. Я дав додатково ще кілька десятків доказів, що написав правду – доручення, видане на ім’я Віктора Медведчука на представлення фірми “Ньюпорт менеджмент”, протокол про надання йому того доручення під час засідання ради директорів цієї фірми на Британських Віргінських островах у Карибському морі, протокол засідання в Цюріху, протокол засідання їхньої бізнесової групи в Києві… У судді було два варіанти – визнати, що ті документи не є достовірними, що вони викликають сумнів. Тоді вношу клопотання – провести експертизу, перевірити. І суд зобов’язаний перевірити, чи вони правдиві. Тому, щоб цього не сталося, зняли ті пункти претензій.

А далі ж мали йти ЗАТ “Центр розвитку Закарпаття”, Український кредитний банк, Завод феросплавів…

– Про що йшлося в оприлюднених вами документах на суді?

– Віктор Медведчук отримав доручення від фірми “Ньюпорт менеджмент”, зареєстрованої в офшорній зоні Британських Віргінських островів в Карибському морі. На тих островах мешкають 20 тисяч жителів, але зареєстровано 360 тисяч фірм. У дорученні зазначено, що Віктор Медведчук має повне право користуватися, розпоряджатися, володіти всім рухомим і нерухомим майном фірми, її рахунками. Згідно з документом, Віктор Медведчук виступав засновником фірми “Славутич”, а фірма “Славутич” саме й займалася постачанням в Україну нафти, газу, торгувала електроенергією, спиртом, зерном гуртовими партіями. І вона покривала від 10 до 15 відсотків ринку нафтопродуктів України, кожного року – по-різному. А це означає, що кожна 6-10 тонна нафти в Україні – їхня. Якщо на тонні заробляти тільки 100 доларів, то вийдуть сотні мільйонів! Найближчим часом видам книгу “Офшорний бізнес Віктора Медведчука”.

– Вам погрожували?

– 26 лютого 2004 року в місті Броди здійснили напад на авто-гаражне підприємство, у якому є понад 400 гаражів, серед них – мій. Зв’язали та побили двох сторожів, відчинили мій гараж, підпалили книжки, які там зберігалися. Згоріло все. За два дні до засідання Голосіївського райсуду мого адвоката, заслуженого юриста України Семена Островського хтось так ударив ззаду на вулиці, що він упав і втратив свідомість. А перед тим йому пропонували залишити ту справу. А вже 15 травня 2004 року в місті Броди близько 4-ї години ночі обрізали замки, розбили вікно та вкинули велику кількість запалювальної суміші в цех оперативної поліграфії видавництва “Просвіта” – вибухом і підпалом знищено всю друкарню. Коли мене слідчий під час допиту запитав, кого я підозрюю в скоєнні цього, то в обох випадках відповідав, що, крім В. Медведчука та його близького оточення, нікого не можу підозрювати.

Щодо страху: за мною – правда. І чого я маю боятися? Вважаю, що люди терплять до слушної нагоди. Вони повстануть – і на тому та справа закінчиться. Але не можна постійно всіх залякувати, тримати під пресом. Бачите, в них постійно щось проривається – навіть стосовно Мукачевого: сержант Джумеля вийшов і розказав, як було насправді.

Нам із того потрібно робити висновки. Для себе вирішив, що ця людина не має морального права керувати іншими. Й оприлюднив те, що знав.

Розмовляв Юрій Чорней, Чернівці

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...