Віктор Морозов: „Моя самотність неможлива без жінки“ - „Високий замок“, 15 квітня

|

Знаний львівський композитор, співак і музикант Віктор Морозов, мистецький керівник театру “Не журись!”, про якого останнім часом дедалі частіше чути як про відомого перекладача бестселерів Джоан Роулінг та Пауло Коельо, увійшов у “період снів, печалі, меланхолії та високих роздумів”. “З віком я почав дедалі частіше задумуватись, а чи не варто взагалі жити у суцільному спаді?”, – безпафосно розповідав він в одній з львівських кав’ярень кореспонденту “ВЗ”.

– Я маю на увазі спад діяльності зовнішньої, коли з людиною щось відбувається формально: на сцені, у плані публічних промов,- пояснював він.- Коли я був юнаком і вперше зіштовхнувся зі східною філософією, мене вразило, що найголовніше там – це нічого не робити. Але з роками дійшов до того, що публічна діяльність – тільки зайве викидання енергії. Наше ринкове і комерційне життя спонукає: твори, дій, відбувайся. Та сьогодні я думаю, що це штучне зіштовхування з головного шляху буття. Всіх цікавить, які в тебе творчі плани, а може, найголовніший творчий план – зникнути, втекти? Чому, скажімо, Кастанеда не хотів, щоб чужі знали його в обличчя? Наприкінці життя один з найближчих його друзів прийшов до Карлоса в гості і пробував під час розмови накидати його портрет на листочку грифелем. Але Кастанеда вихопив у нього цей малюнок. Його видали друком після смерті філософа як його останнє прижиттєве зображення, але змазаним. Карлос вважав, що зовнішні акції є духовно й енергетично небезпечними.

– Потяг до філософії саме такого типу привів вас свого часу до перекладу “Алхіміка”?

– Можливо. Я інтуїтивно відчув там щось близьке. Зараз мені навіть незручно про це говорити. “Алхімік”? Коельо?- часто чуєш тепер.- А-а-а… Філософ для домогосподарок!”. Але ж коли я вперше зустрівся з цим твором, у Східній Європі його ще ніхто не знав.

– Чи вдалося вам реалізувати свою персональну легенду, про яку так багато говориться в “Алхіміку”?

– Я намагаюся, але останнім часом відчуваю, що моя персональна легенда є зовсім не там, де я її досі шукав. Може, це монах, який сховався від світу… Одне слово, це аж ніяк не зірка і не шоумен. Не “танцюрист” у визначенні Мілана Кундери, який вирізняв такий тип людей. За фахом “танцюристи” можуть бути ким завгодно – юристами, бізнесменами, але їх завжди тягне під світло рампи. Судячи зі всього, я належу до людей, які від цього світла ховаються, хоча моє життя постійно виштовхувало мене на сцену.

– А як справи з Гаррі Поттером?

– Ця книга вже стала моєю долею. Наразі чекаю, поки Джоан Роулінг напише наступний том. Щоправда, видавець Іван Малкович хоче, щоб у проміжку я переклав ще кілька її книжок про фантастичних тварин та квідич. У моєму житті було тільки дві книжки, які я переклав фактично для себе, без впевненості, що їх десь опублікують. Вони мені просто сподобалися. Це “Алхімік” і “Гаррі Поттер та філософський камінь”. Перший том про Поттера переклав ще у 2000 році – до росіян. Але у 2000 році в Україні ще ніхто не знав, хто така Джоан Роулінг, і переконати видавців, що це цікаво, було практично неможливо. Ані того ж Івана Малковича – директора видавництва “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” з Києва, ані когось іншого, наприклад, директора львівського видавництва “ВНТЛ-Класика” Володимира Дмитерка. Я впродовж року надсилав до них вирізки з західних газет, доводив, що ця книга має мільйонні тиражі. Іван Малкович – правовірний християнин, його лякало, що там йдеться про магію.

– Російські перекладачі розповідали, що змінювали імена героїв Роулінг досить довільно, для прикладу: Невіл Лонгботом у перших книжках перетворився у них на Невіла Долгопупса. Ви такі трансформи робили?

– Є різні школи перекладу. Одні наполягають на тому, що переклад має бути майже буквальним. Інші, навпаки, стверджують, що треба перекладати не мову, а культуру. Мовляв, неважливо, наскільки точно ти дотримуєшся мови оригіналу – головне, чи природно це звучить мовою, якою ти це опублікуєш. Мені ближча позиція перенесення культури на культуру. А щодо імен… Коли ми здобули авторські права на переклад “Гаррі Поттера”, то авторка і її представники надіслали нам довжелезний перелік імен та назв, які не можна змінювати. Якщо йти логічним шляхом, то ім’я Албуса Дамблдора слід перекладати як Білий Джміль. Тому що Албус – латинською “білий”, а Дамблдор – давньоанглійською “джміль”. Але ж у такому разі й ім’я самого Гаррі Поттера слід перекладати як Грицько Гончар, бо “поттер” англійською саме “гончар” і є.

До речі, Малкович і далі боїться, що у цій історії з’являться елементи сатанізму.

– Можливо, якась свіжа езотерична література виведе вас з самозаглибленого стану душі?

– Коли я “поглиблено” читав Германа Гессе, а потім ще не раз “поглиблено” перечитував його щоденники, які той писав у приблизно моєму віці, – то звернув увагу на один вислів. Він звучить приблизно так: коли людина молода, їй хочеться перечитати якомога більше, а коли стає старшою, достатньо вкотре зняти з полички своєї бібліотеки якийсь томик і перечитати окремі улюблені сторінки. Вона вже не “шукає”, вона “знаходить”. Так само відбувається тепер і зі мною.

– Є багато місць, куди б ви хотіли повертатися знову і знову?

– Ні. Скажімо, це Кременець, місто в якому я народився. Там є місцина, де з’являються гори, так звана “Кременецька Швейцарія”. На певні маківки я видряпувався дитиною, щоб зайнятися свого роду юнацькою медитацією. Наразі по-іншому я не можу охарактеризувати той стан, коли кольори ставали звуками, а трави злітали, як птахи.

– А яке місце у вашій самотності посідає жінка?

– Скажу просто: моє поняття “самотності” означає для мене поєднання чоловічого і жіночого начал.

– І де зараз ваше інь?

– Зараз, коли ми розмовляємо, у Києві. Мотря роз’їжджає частіше від мене. Бачимося ми не так часто, як хочеться, але вона у мене як Фатіма з “Алхіміка” – ставиться до розлук по-філософськи. Вона канадійка. Працює у міжнародній фінансовій корпорації – керівник проекту корпоративного управління у Східній та Центральній Європі. У її “підпорядкування” входять Росія, Азербайджан, Узбекистан тощо. Передає їм “капіталістичний досвід”.

– Така відмінність в інтересах не шкодить спілкуванню?

– На щастя, Мотря, як і я, дуже різнобічна. Вона юрист, менеджер, бізнесвумен, а у дитинстві співала у хорі, згодом виступала в авангардовому театрі Торонто, грала на альті, займалася організацією фестивалів, плюс все життя мріяла бути барабанщицею. Вона часто допомагає мені у роботі.

– Ви відчуваєте, коли з нею щось трапляється, на відстані?

– Звісно. Моє серце стискається вже тоді, коли я тільки дізнаюся, що вона у регіоні, де щойно відбувся теракт. Але ми виробили “систему сигнальних прапорців”. Коли я їду з Києва до Львова, то чи не з кожного місця висилаю їй есемеску: ”Житомир”, “Рівне”… І вона мені так само:”Торонто”, “Атлантик-Сіті”. Такі поєднання нас уже навіть не дивують. До цього листування приєдналася ще й моя донька Мар’яна, яка також зараз постійно роз’їжджає.

– Чи було для вас, як для чоловіка, стресом народження першої онуки?

– Я вже двічі дідусь, а народження Юлі (дитини моєї другої доньки Інни) стало для мене винятково приємним шоком. Тим більше що вона дуже вдало вибрала час. Це сталося два роки тому. Ми з дружиною якраз мали їхати до Таїланду, і Юля повинна була народитися після нашого від’їзду, але поспішила і стала для нас чудовим подарунком якраз на Миколая. Колись я не вірив, що дідусі набагато краще розуміють онуків, ніж батьки дітей. Але це правда. Коли поруч зі мною Юля, я відчуваю таку глибоку спільність з цією маленькою дівчинкою, яку навіть не можу окреслити словами.

– Чи є у вашій долі сторінки, які хочеться стерти?

– Звичайно, я робив помилки, яких вже не виправиш. Це пов’язано з моїми минулими жінками та дітьми, яким я завдав болю своїм відходом. Хоча з доньками від перших шлюбів у мене гарні взаємини, і принаймні з однією колишньою дружиною теж.

Мотря і моя старша донька Мар’яна – майже однолітки. Мар’яні 32 роки, Мотря старша від неї на чотири роки. Вони дуже близькі і чудово одна одну відчувають. Від першої зустрічі. І Інна до Мотрі дуже добре ставиться. Вона навіть була на нашому весіллі.

Відверто кажучи, я дуже хотів би мати продовження і з Мотрею, але у Канаді не прийнято рано народжувати дітей.

– Ви вже в процесі?

– Так, і, можливо, саме цього і просить зараз моя душа.

Олена ЛАНЬ

Реклама партнерів
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...