Юрій Луценко: Україна дуже різна - „Поступ“, 9 березня

— Пане Юрію, чи справді Ви є прихильником федеративного устрою України? Як взагалі Ви ставитесь до надання окремим реґіонам України автономного статусу?

— Я ніде і ніколи не говорив, що підтримую федералізацію України, надання областям автономних прав. Кажу лише одне: керівників областей має обирати місцеве населення. І це має бути зроблено для того, аби вони відповідали за свої дії перед виборцями, а не перед єдиним на всю Україну паханом, який сьогодні призначає навіть заступників районних адміністрацій.

На мій погляд, області повинні мати право обирати своїх керівників. Їх мають обирати місцеві парламенти або обласні ради, а центральна влада має посилити прокурорський нагляд за законністю рішень місцевих органів влади, а також мати свого префекта або представника президента, як це було раніше. Єдине зауваження — цей представник не повинен мати повноважень ні у фінансовій, ні в кадровій політиці реґіону. Він просто має бути очима та вухами президента або центральної влади.

Тоді, думаю, реґіони отримають право на свій власний, самобутній розвиток, адже Україна дуже різна. А водночас буде забезпечено унітарний характер української держави.

— Отже, Ви виступаєте не стільки за територіальне реформування, скільки за реформу місцевої системи влади?

— Я виступаю за реформування місцевого самоврядування з дотриманням принципу унітарності української держави. За єдність у різноманітності.

— В одному зі своїх інтерв`ю Ви, зокрема, зазначили, що Україна занадто велика і різна, щоб її уніфікувати, і звернули увагу на те, наскільки різними є звичаї та традиції у Східній та Західній Україні. На Вашу думку, чи зможе вирішити запропонована Вами схема, скажімо, мовну проблему?

— Думаю, що це питання давно вже вляглося і лише дуже нечистоплотні політики розігрують мовну карту. Принаймні, працюючи довгий час на партійній роботі в Донецькій області, я вже забув, коли мене запитували про статус російської та української мови. Всі давно зрозуміли, що українська мова є державною і державні виконавці зобов`язані її знати. Це неминуче. На жаль, нечистоплотні події 31 жовтня в Донецьку під час з`їзду „Нашої України“ сколихнули цю проблему і вона знову почала тривожити виборців.

— Група депутатів Тернопільської обласної ради створила ініціативну групу „Шлях до Європи“ і пропонує застосувати щодо Галичини так званий „план Маршалла“. Завдяки цьому вона має стати своєрідним локомотивом, який би вивів решту України до Європи. Чи є, на Вашу думку, якийсь особливий шлях Галичини?

— Галичина, як і вся Західна Україна, до якої я зараховую і рідну Рівненську область, втратила весь свій економічний потенціал, накопичений за часи Радянського союзу. Цей потенціал було бездумно знищено. Тож особливий шлях Галичини може бути тільки у гуманітарній сфері, але не в економічній. За допомогою не дуже великих інвестицій тут можна збудувати нову інформаційну економіку, оскільки інтелектуальній потенціал на Галичині великий, а саме це є основною складовою інформаційної економіки. Якщо ж мова йде про створення промислової економіки, то, боюся, що Галичина для цього не є найкращим плацдармом.

— А якщо залучити європейські інвестиції, як це пропонують згадані члени ініціативної групи?

— На сьогодні західні інвестиції краще себе почувають в Східній Україні, ніж у Західній. Я не можу назвати поіменно тих, хто у цьому винен, але мені відомо дуже багато випадків, коли іноземні інвестори стикалися (я зараз говорю про Львів та Івано-Франківськ) з місцевим чиновництвом і їхали назад. А на Сході України вони знаходили спільну мову. Наразі всі спроби інвестування в Західну Україну серйозного капіталу не дали відчутних результатів. Тобто, якщо мова йде про початок цієї роботи із чистого аркуша, тоді, певно, треба отримати якісь певні нові економічні повноваження або докорінно змінити чиновництво. Бо Захід наразі розчарований в перспективах розвитку на Західній Україні. Так що знову ж таки ми приходимо до необхідності змінити людей при владі, і лише тоді можуть бути економічні перетворення. До речі, я думаю, що політики частіше мусять нагадувати, що для нас політична демократія є лише інструментом для досягнення економічної демократії. Наразі, не змінивши тих людей, які сьогодні є при владі в Західній Україні, досягнути відчутного поступу у залученні західних інвестицій не вдасться.

— Як Ви ставитесь до адміністративної реформи, зокрема до укрупнення реґіонів?

— Категорично проти цього. Я раджу будь-кому, хто про це говорить, поїхати в міста або містечка, які раніше були районними центрами, а пізніше позбулись цього статусу, і подивитись, на що вони перетворились і як там живуть люди. Треба задуматись, що буде з мільйонами людей, які сьогодні мають більш-менш нормальні умови для життя в районних центрах. Очевидно, щонайменше половина з них позбудуться свого статусу і тоді побачимо, кому це потрібно.

Я думаю, що в Україні якщо і треба щось укрупнювати, то лише сусідні невеличкі області, як, наприклад, Рівненську та Волинську. Але більше укрупнення, скажімо, до п`яти або десяти губерній, в Україні є неприпустимим. Це шлях до міні-Радянського Союзу. Керувати з центру меншою кількістю суб`єктів, звичайно, легше, але всередині такого конгломерату це не є нормально. Подумайте, як звичайний вуйко буде добиратися з івано-франківської гори в новий центр до Львова. Це призведе до ще більшого відриву простих українців від можливості впливати на владу, звертатися до неї. Вважаю, що це абсолютно недоцільно, принаймні на тому соціально-економічному етапі, на якому сьогодні перебуває Україна.

Розмовляв Геннадій ШИПУНОВ