На селі – як на війні - „Високий замок“, 11 лютого

Куди „щезло“ майно колишнього колгоспу і чому до борця з розбазарюванням „приміряють“ кримінал…

Спостерігаючи за невпинним ростом цін на життєво важливі продукти харчування – борошно, яйця, овочі, молоко – нескладно зрозуміти, що на селі негаразди. Статистичні дані справді вражають. Лишень за останній рік в області зібрали на 16 відсотків менше зернових, на 6 – плодово-ягідних культур, на 7 процентів менше викопали картоплі. Зменшилося виробництво молока і яєць. Скорочуються посівні площі. Догосподарювалися. Що ж відбувається в агропромисловому комплексі? Де поділося надбання колишніх колгоспів? Відповідь частково дає історія селянської спілки села Пристань на Сокальщині – типова на сьогодні історія занепаду українського села.

Є привід проаналізувати її. 8 січня цього року слідче відділення Сокальського

РВ УМВСУ у Львівській області порушило кримінальну справу “За фактом привласнення майна селянської спілки “Пристань” шляхом зловживання службовим становищем посадовими особами ТзОВ “Галфермер”. Ця справа не зовсім звичайна. Звинувачуваний – керівник ТзОВ “Галфермер” Роман Гайдучок – депутат обласної ради, “нашоукраїнець”, очолює постійну депутатську комісію з питань агропромислового комплексу. Впродовж останнього часу різко критикував роботу облдержадміністрації і правоохоронних органів за байдужість до розбазарювання і розкрадання майна колишніх колгоспів. Словом, борця з розбазарюванням звинувачують… у розбазарюванні. Як таке можливо?

Списували трактори, автомашини, косарки…

Після розформування місцевого колгоспу у 1993 році в селі Пристань почала господарювати селянська спілка “Пристань”. У 1998-му, шукаючи нової форми господарювання і вибираючи між товариством з обмеженою відповідальністю і приватною агрофірмою, селяни начебто погодились на приватну агрофірму. Як вони сьогодні пояснюють, переконав їх у такому виборі колишній голова правління колгоспу, а потім селянської спілки Василь Гронович. Казав, якщо це не буде приватна агрофірма і не буде єдиного власника, господарство розвалиться, а він навіть не хоче починати працювати в таких умовах. Пан Гронович зареєстрував приватну агрофірму – ПАФ “Пристань”, яка перейняла майно селян, нажите за багато років існування колгоспу, а потім і селянської спілки.

Занепад приватної агрофірми відбувався стрімко. Впродовж двох років було списано 36 одиниць сільськогосподарської техніки, у тому числі трактори, автомашини, косарки, сівалки, картоплекопачки, льонокомбайни, плуги, культиватори, причепи до тракторів, котли, доїльні установки тощо. Те, що залишилося, потребувало капітального ремонту – бракувало коліс, двигунів, інших запчастин. Більше сотні корів і свиней взагалі безслідно зникли. Через два роки ґаздування, за словами людей, на подвір’ї приватної агрофірми залишилися 5 кнурів, які кричали з голоду, – селяни з жалю перекидали їм через огорожу бадилля. Восени 1999 року агрофірма уже не засіяла жодного гектара. Але одним із найважчих “надбань” були борги – 204 000 кредиторської заборгованості (хоча у 1993 році селянська спілка починала працювати “з чистого листка”). Що ж відбувалося впродовж двох років? Селяни пояснюють, що, вочевидь, власникові приватної агрофірми забракло уміння розпорядитися довіреним йому господарством. Зареєструвавши приватну агрофірму, він більше не хотів прислухатися до думки головних спеціалістів господарства, які намагалися щось врятувати, а незабаром взагалі звільнив їх усіх. У чомусь, може, й самі селяни винні. Не оформили, як це мали б зробити, документа про передачу майна селянської спілки приватній агрофірмі. Адже це майно передавали пану Гроновичу не у власність – він повинен був підписати зобов’язання перед селянами. Багато документів, що стосуються діяльності приватної агрофірми, зникли – люди не можуть взяти довідок про зарплату. Одне слово, розруха…

Пристань – батьківське село фермера

У 2000 році, коли вийшов президентський указ про врегулювання майнових відносин, селяни, скориставшись ним, спробували врятувати те, що залишилося. Аби не розпалювати ворожнечі, на зборах вирішили пробачити пану Гроновичу розтринькане майно і не згадувати про нього. Треба було щось робити з тим, що залишилося. Частину виділили власникові приватної агрофірми під боргові зобов’язання, на базі решти утворили об’єднання співвласників. Оскільки приватна агрофірма оголосила про самоліквідацію, залишки сільськогосподарської техніки селяни запропонували в оренду ТзОВ “Галфермер”, власником якого є Роман Гайдучок. Реформування селянської спілки контролювали представники райдержадміністрації, районної ради і сільський голова.

Роман Гайдучок у Пристані з’явився не випадково – тут стоїть хата його матері, яка пропрацювала життя у колгоспі і передала синові майновий пай. 6 років тому, залишивши роботу у Львівській політехніці, Роман Гайдучок повернувся у рідне село і зайнявся фермерством, зокрема переробкою сільськогосподарської продукції. Під кредит купив млин, узяв 40 гектарів землі, потім, після розвалу колгоспу, – 20 гектарів ставків, де розводить рибу. За зароблені гроші купив два зернозбиральні комбайни (які, до слова, працювали й на приватних селянських обійстях), 2 трактори, плуги, культиватор. Роман Гайдучок пообіцяв селянам зберігати і забезпечити умови для спільного використання техніки до остаточного врегулювання майнових відносин. Але навіть уклавши договір оренди з об’єднанням співвласників цього майна, Роман Гайдучок ще довго не міг забрати техніку – власник приватної агрофірми навідріз відмовлявся віддавати будь-що. Врешті, до групи власників майнових паїв (до якої входить і сам Гайдучок) потрапило те, що залишилося від селянської спілки і що потім стало “каменем спотикання”, – 11 одиниць різної розбитої техніки. Комбайн, трактор, борони, сівалки і плуг. Група власників звернулася до Романа Гайдучка з проханням забезпечити хоча б цей залишок.

Хто припинить розкрадання майна?

Кримінальну справу проти Романа Гайдучка порушено за заявою Василя Гроновича – колишнього голови колгоспу, потім селянської спілки, а потім власника приватної агрофірми “Пристань”. Ось як пояснює ситуацію Роман Гайдучок: “Думаю, відкриття кримінальної справи – помста за те, що з моєї подачі робота правоохоронних органів була визнана обласною радою незадовільною, і обласна рада зобов’язала міліцію у місячний термін припинити розкрадання майна колишніх колгоспів. А можливо, це також переслідування за політичну діяльність. Подібного роду тиску зазнають сьогодні й інші депутати обласної ради, які не належать до групи “Соціальна справедливість”. Інакше як пояснити той факт, що напередодні нового року, 31 грудня, у моє рідне село приїхали 14 міліціонерів, які “розбилися” на групи і випитували у селян про мою діяльність”.

Послухали ми також думку Василя Гроновича. Ось що він сказав. “Змушений цю справу рухати, оскільки вважаю, що все відбулося несправедливо. Минув великий проміжок часу, а я досі не можу розрахуватися з боргами. Після зборів 14 травня 2000 року до Романа Гайдучка перейшла техніка, а я залишився з землею і з боргами. Мені сказали працювати. А як, якщо нема техніки? Землю я пізніше передав у відання сільської ради, залишилися державні борги – перед податковою, Пенсійним фондом. Я вважаю, що збори у травні 2000 року були неправомірними. Тому що із 398 пайовиків на них були присутні 115, хоч у протоколі це й не зафіксовано. Не всі люди хотіли вступати в об’єднання і передавати свої паї. Нехай розберуться, хто винен”.

Тим часом на захист Романа Гайдучка стала фракція “Наша Україна” у Львівській обласній раді, народні депутати України. На селі – як на війні…

Галина МИЦЬ