У львівський витверезник потрапляють і ректори, і священики... - „Ратуша“, 29 січня

Непереборний потяг наших співгромадян до міцних та не дуже напоїв ні в кого не викликає заперечень. Ще з часів СРСР та цілковитої закритості від навколишнього світу алкоголь ставав чи не єдиною розрадою для затурканих совкових людей. Щоправда, застосування характеристики “пиячок” залежало винятково від кожного: пили або трохи, або багато, або дуже багато. Нерідко зарплату на підприємствах виплачували не працівникам, а їхнім жінкам, аби, відчувши в кишені сувій “дерев’яних”, палкий прихильник “хильнути” не пропив усі гроші.

Одним із елементів боротьби з пияцтвом та морального виховання були витверезники, які підпорядкувалися МВС. Тепер витверезники є лише в обласних центрах, та й то не в усіх. Річ у тім, що жодного законодавчого врегулювання установа “Витверезник” не має. Після виокремлення їх зі складу УМВСУ, витверезники відбули у “вільне плавання”. У Львові, на щастя, витверезник залишився. Він входить до складу ЛМКП “Муніципальна дружина”. Установа на вулиці Кирилівській, 3-а щодня “радо зустрічає” у своїх стінах поціновувачів спиртного.

Кореспондент “Ратуші”, аби більше дізнатися про марудну працю очищувачів міста від пияків, провів одне чергування разом із працівниками львівського витверезника.

У позі Ромберга…

Власне витверезник займає перший поверх будинку. До його складу входять чотири палати-камери для чоловіків та одна — для жінок. У кожній кімнаті — 7 — 8 акуратно застелених ліжок. Максимальна кількість “клієнтів” — 25 осіб. Проте, як розповідають працівники закладу, часто-густо ліжок не вистачає, що вкотре доводить непомилковість першого речення нашого матеріалу. Ціна разового перебування у витверезнику — 40 гривень.

З “клієнтами” у витверезнику, власне, нічого не роблять — окрім того що, надають медичну допомогу. Привезеного п’яного роздягають, описують одяг та речі і культурно відпроваджують до палати. Переважно, п’яного тримають у витверезнику три години — за умови середнього ступеня сп’яніння. Якщо ж ступінь визначено важким, тримають шість годин — доки не протверезіє.

Обслуга — троє працівників: черговий, його помічник та фельдшер. Фельдшер і визначає ступінь сп’яніння, ставлячи людину в позу Ромберга: ноги на рівній лінії, витягнуті вперед руки та закинута назад голова.

Автопатруль медвитверезника реагує на телефонні дзвінки до чергового: 233-71-82. Також пияків привозять правоохоронці та швидка допомога. Автопатруль починає чергування близько четвертої години дня — і до четвертої ночі.

Психологічний аспект — найголовніший

О пів на шосту на пейджер автопатруля надійшов сигнал із Личаківського РВ УМВСУ про те, що на вулиці Зеленій виявили п’яного чоловіка. Одразу сідаємо на УАЗ та мчимо за вказаною адресою. Справді, обабіч дороги, тримаючись за стовп, похитується чоловік років п’ятдесяти. Його затримав міліцейський патруль, котрий і сигналізував у витверезник. При “передачі” п’яного правоохоронці та працівники витверезника складають протокол, у якому достеменно фіксують речі затриманого. “Мусимо так робити, адже, протверезівши, затриманий може сказати, що у нього було, скажімо, 200 доларів. Тоді — всі претензії не до нас, а до патруля”, — розповідає керівник групи Ярослав.

В “уазику” — дерев’яні лави. Взагалі працівники витверезника абсолютно незахищені перед затриманими — у них нема навіть кийків. “Не страшно їхати із п’яними, адже ті можуть просто кинутися на вас?” — запитую в автопатруля Сергія. Сергій розповів, що у їх роботі найважливіший — психологічний аспект. “П’яний є п’яний. Йому хочеться поговорити, комусь щось розповісти. Тому потрібно максимально швидко віднайти найприйнятнішу тему для розмови та просто-на-просто заговорити затриманому зуби”, — каже Сергій.

Затриманий на Зеленій назвався Іваном та розповів, що живе не у Львові — приїхав до брата в гості. “Вже їдемо до вашого брата на вареники”, — заспокоює Івана Сергій та розпитує, де той працює. З’ясувалося, що Іван сторожує у магазині, але насправді… “він є журналіст”. Щоправда, назву видання назвати не спромігся. Потім Іван довго намагався пояснити, чому йому болить душа. Взагалі, зі слів Сергія, перший затриманий виявився надзвичайно спокійним.

“Одного разу я забирав п’яного підлітка з парку Богдана Хмельницького після якогось концерту. Поки доїхали до витверезника, той загидив усю машину: обригався та наробив під себе і по великому, і по маленькому. І що я мав з ним робити? Мусив потім відмивати авто”, — згадує одну з історій Сергій.

Узагалі, автопатрулеві львівського медвитверезника трапляється затримувати директорів поважних фірм, доцентів, професорів, священиків та навіть ректорів вищих навчальних закладів.

Старі та нові знайомі

Іван, пустивши слину на бороду, задрімав, а пейджер сигналізував виклик у Личаківський райвідділ — міліцейський патруль привів до відділку п’яного чоловіка, котрий нікому не робив нічого поганого, але не тримався на ногах. Затриманий працював двірником, посварився з дружиною, котра вигнала його з хати. Двірник також поводився спокійно — складалося враження, що процедура передачі його автопатрулеві медвитверезника двірникові добре знайома. З’ясувалося, що затриманий — старий знайомий автопатрулів, адже потрапляв до витверезника уже не вперше. “Буває, що один і той же пияк відлежується у нас двічі на тиждень”, — розповідає керівник групи.

Двірник, умостившись біля Івана, повів із ним розмову про празники: хто, де святкував, скільки горілки випили. Іван почав благати патрулів зупинитися біля якогось бару, аби вони зі “своїм старим знайомим” випили “по 20 крапель”, навіть нас запрошували. Проте “уазик” уже під’їжджав до Галицького райвідділу за черговим “клієнтом”. Зайшовши у приміщення міліцейського відділку, неможливо було не почути сильного чоловічого голосу: колядки було чути мало не на цілу вулицю Мартовича.

Затриманий 19-річний юнак виявився справжнім співаком і розважав нас та обох затриманих раніше співами аж до самого витверезника. Цікаво, що кожен затриманий на запитання: “Скільки сьогодні випили?” відповідав: “Сто грам” та запрошував патрулів до себе в гості на чарчину.

Оглянувши затриманих, фельдшер встановив усім трьом середній ступінь сп’яніння, після чого нетверезих громадян спровадили до палат. За годину до нашого приїзду правоохоронці привезли до витверезника двох чоловіків: мешканця Тернополя та його львівського знайомого. Тернополянин уже від’їжджав до свого міста, але на вокзалі так прощався з львівським знайомим, що почав у шинку порушувати громадський порядок, унаслідок чого й потрапив до витверезника.

Тернопільський пан виявився справді “буйним”: постійно гамселив у двері ногами й руками, вимагав справедливості, лаявся на чому світ стоїть, вигукував: “Най кров вас всіх нагла залиє” та запрошував на герць навкулачки. Його сусіди по палаті (19-річний “співак”, двірник та ще один раніше затриманий пан) у цей час колядували, щедрували та виконували пісні з новітньої української естради.

Надійний гаманець

Тернопільського гостя кілька разів попереджали, аби він втихомирився, погрожували зв’язати. “Якщо затриманий порушує спокій у палаті і взагалі веде себе голосно та буянить, ми маємо право зв’язати його на півгодини”, — розповідає черговий витверезника.

Тернополянин таки дочекався свого: після чергових лайливих вигуків у бік працівників закладу п’яного прив’язали до ліжка обличчям донизу, зв’язавши руки за спиною. На погрози “всіх посадити” та “позвільняти з роботи” “витвережувачі” реагували з посмішкою.

“Після півгодини буде спати, як покупаний”, — спрогнозував подальшу поведінку “буйного” фельдшер Сергій. “Чи траплялися у вашій практиці смертельні випадки?” — цікавлюся у Сергія. “Слава Богу, ні”, — відповідає той. Проте кілька цікавих випадків за час роботи фельдшером у медвитверезнику було. “Одного разу привезли абсолютно п’яного чоловіка, весь — у червоній фарбі. З’ясувалося, що він ніс трилітровий слоїк фарби, але не втримався на ногах і впав обличчям у банку. А одного разу міліціонери з Галицького райвідділу привезли п’яну бомжиху з дорогими напоями в сумці. Я довго її оглядав і виявив… 4 тисячі американських доларів у… вагіні — вона продала квартиру і помаленьку пропивала гроші. Колись пияка можна було скерувати на примусове лікування, зараз такого нема”, — розповідає фельдшер.

Найбільшим святом для працівників витверезника є той день, коли до них потрапляє колишній зек. Як пояснили патрулі, стіни камер для них звиклі, і варто сказати йому: “Ти — старший в камері”, до ранку у палаті тихо і спокійно.

Не дочекавшись чергового виклику, автопатруль вирушив оглядати вулиці самостійно. Поблизу приміського вокзалу в УАЗі опинився старший чоловік доволі інтелігентного вигляду: сидів на бордюрі в “позі Лобановського”. Як запевнив Ярослав, пан є частим клієнтом витверезника. Це при тому, що працює затриманий в одному з львівських ВНЗ (з морально-етичних норм не називаємо прізвища викладача та назви навчального закладу), є доцентом, кандидатом історичних наук, викладає політологію та соціологію. Затриманий, ледве мелячи язиком, запрошував усіх до себе в гості та пропонував “поклеїти” вступ до свого навчального закладу.

Через півгодини компанію доцентові склав працівник склозаводу: хитаючись, переходив вулицю. Він чи не найбільше просив його відпустити, бо вдома, мовляв, чекають дружина та маленька донька. Може, воно й так, але на запитання Сергія: “Що ж ти купив доньці?”, той похнюплено вийняв з кишені закорковану “чекушку” базарної горілки і другу — надпиту: гарний гостинець маленькій.

Після “оформлення” доцента та робітника склозаводу, до медвитверезника карета швидкої допомоги привезла п’яного, як чіпа, бомжа. Він навіть не міг згадати свого імені та прізвища, називав себе то Пушкіним, то Касьяновим. У протоколі записали –“Касьянов”.

Загалом же витверезник був уже майже заповнений, окрім жіночої палати. На тернопільського “правдолюба” зв’язування не подіяло: він і далі кричав та гамселив у двері, “співак” з “однодумцями-аматорами” затягував “Добрий вечір тобі…”, доцент тихо плакав, двірник ліг з “Іваном-журналістом” на одне ліжко — так полюбив нового колегу, інші мовчки розмірковували над своїм життям, втупившись у стелю.

А була лише десята година вечора…

Тарас КУХАР, „Ратуша“