Олег Гринів: “Якщо навіть програти вибори сьогодні, то їх можна виграти завтра” - „Ратуша“, 27 грудня

Олег Гринів, професор кафедри політології Львівського національного університету ім. Івана Франка, доктор філософських наук. Автор понад 350-ти друкованих праць, опублікуваних як в Україні, так і за кордоном. Спеціалізується на українсько-російських взаєминах, автор книги “Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнополітологічний аналіз)”(1997р.).

Сьогоднішня розмова з професором Олегом Гринівим має на меті з’ясувати ситуацію, яка склалась після нещодавніх парламентських виборів у Російській Федерації, і визначитися, яким чином, ці вибори вплинуть на долю України.

— Чи вибори до Державної Думи Росії чітко визначили вподобання російського народу?

— Результати виборів у РФ відобразили кризу національної свідомості і пожвавлення імперських уподобань російського населення. Прихильники відновлення Російської імперії вирішили завершити “Рік Росії в Україні” конфліктом навколо острова Тузла та виступами Чубайса, який воліє бути господарем української енергетики. Якщо говорити про вподобання росіян, то мова йде про відновлення різних форм колоніалізму.

— Ця концепція не має під собою ніякого ґрунту, вона слугує для маскування справжніх підступних інтересів. Російська імперія ніколи не може бути ліберальною.

— Якщо говорити про Росію, то слід зазначити відмінності між “великою державою” та “претензіями на велику державу”. “Великою державою” слід вважати високорозвинену країну. Якщо класифікувати держави за територією, то Японія, на відміну від Росії, є меншою, але потрібно віддати належне тому, що ця держава є справді “великою”. А Росія, держава з найбільшою у світі територією та населенням, не може вважатись “великою”, бо її рівень розвитку не відповідає модерним вимогам.

— Чи слід ідею ЄЕП вважати новими формами російського колоніалізму?

— Борис Єльцин, починаючи із 1991 року, висував ідею про створення такого союзу між Україною і Росією. Ідея ЄЕП отримала форму колоніальної залежності. Участь України в ЄЕП перетворить нашу державу на неповноцінний придаток до РФ.

Якщо проаналізувати такі союзи на європейських землях, то характер укладання таких угод ґрунтується винятково на економічних інтересах. В Євросоюзі відсутні будь-які втручання французів у внутрішню політику німців чи навпаки.

Якщо ж Росія проводить економічну інтеграцію, то тут ні в якому разі не обійдеться без політичної. В цьому є небезпека. Інтегративні процеси з РФ утілюють неоколоніалізм.

— Чи на відносини між Україною і Росією якимось чином можуть повпливати нещодавні вибори у РФ?

— У цьому разі ми повинні погодитись із Президентом України Леонідом Кучмою у тому, що “Україна — не Росія”. Але ми, на відміну від Президента, в це словосполучення вкладаємо зовсім інший зміст. “Україна — не Росія” тому, що Росія й далі дотримується стратегії імперського розвитку. Серед російського населення збереглась імперська свідомість, тоді як серед українського населення, яке було тривалий час поневолене, державницька свідомість є вкрай слабкою, не те що імперська!

– Чи мало місце застосування адміністративного ресурсу на виборах у РФ?

– Мені важко говорити про це, бо я не знаю фактів. Якщо відстежити загальну практику на теренах колишнього Союзу, то без адмінресурсу жодний правлячий режим виборів не проводить. Адмінресурс втілюється по-різному. Це можуть бути фінансові вливання, монопольне використання ЗМІ, вплив на формування виборчих органів тощо.

Якщо говорити про блок “Єдина Росія”, то він є суто пропрезидентським. Володимир Путін ніколи не намагався завоювати думку громадськості, він завжди намагається її нав’язати. Цього разу він скористався блоком “Єдина Росія”, наскільки це йому вдалося — судіть самі. Путін має значну підтримку серед росіян. На цьому етапі ми можемо спостерігати за зміною політичних еліт у Росії. Після вайлуватого російського “медведя”-Єльцина прийшов до влади молодий енергійний тигр — Путін.

— Ви торкнулися питання формування державної еліти на пострадянському просторі. Чи є якась принципова різниця між функціонуванням російської і української політичної еліти?

— На відміну від Росії, в Україні процес зміни еліти не відбувся. Україна ще досі функціонує як дещо змінений уламок пострадянської політичної системи. Президент України виступає “парторгом” якогось політкомбінату. Президент Росії свою думку висловлює самостійно, йому ніхто не може заперечити.

Якщо ж під час наступних президентських чи парламентських виборів в Україні зміниться політична еліта і колишній рудимент компартійної еліти відійде з політичної арени, держава стане більш наближеною до демократичних країн. Зараз наш Президент нагадує радянського керівника у переддень розпаду Союзу, намагаючись видати свої бажання за дійсність. Навіть якщо парламент затвердить нову конституційну реформу, то вона нічого не змінить, адже в державі повсякчас порушуються основні вимоги Конституції.

— Росіяни завжди потребували сильної владної руки, а чи змогла б така владна стратегія прижитись в Україні?

— Попри певні застереження, ми повинні визнати той факт, що Україна і Росія належать до різних цивілізацій: Україна — до євратлантичної цивілізації, а Росія, навпаки, — до євразійської.

Характерною ознакою Росії є сильна виконавча влада, яка може нехтувати законами. Українська ж демократія більше нагадує охлократію — владу натовпу. Україна мала сильну владу тільки за часів Богдана Хмельницького. Після нього Україною правили “ради”, які були ознакою хаосу в державі.

Сьогодні в Україні не може мова йти про дискусії, сьогодні головне — дотримуватись законів, а для того потрібна сильна президентська влада. Коли я говорю про сильного президента, це аж ніяк не означає, що його діяльність не обмежена законами. Президент повинен докладати всіх зусиль, аби закони виконувалися. В нашому разі все виходить навпаки. Прошу зважити на те, що, згідно із шостою статтею Конституції України, Президент не може створювати адміністративних органів, а тому створення Адміністрації Президента суперечить Основному закону держави. Ця структура діє як паралельний уряд, але ні за що не відповідає.

Мене просто шокує, що наші законотворці не знають основ права, і саме через те в нас одна норма суперечить іншій. Ми за

12 років не схвалили всіх основних кодексів, які є потрібними для належного функціонування держави.

— Російські комуністи скоротили свою присутність у Державній Думі майже наполовину. Якою є причина низької популярності російської компартії?

— Російські комуністи є своєрідними епігонами тих ідей, які проповідує “Єдина Росія”. Різниця між комуністами і “єдиноросами” — лишень у різних поглядах на економічні та соціальні процеси. “Єдинороси” втілюють свої ідеї, а комуністи вдаються до демагогії. Потрібно зважити і на той факт, що Путін є харизматичним лідером, а Зюганов на таку роль не може претендувати через свої особисті властивості.

Головним гаслом російської компартії є відновлення “великої Росії” — так зазначено у книжці “За горизонтом”, автором якої є Зюганов. Аналогічні позиції відстоює “Єдина Росія”. Різниця між ними в тому, що “єдинороси” зможуть виконати свої обіцянки, а комуністи — ні.

У Росії імперська ідея підпорядкувала собі ідею комуністичну. Комуністи відійшли на марґінес. Російська компартія стоїть перед вибором: об’єднатися з іншою політичною силою, або постійно занепадати, втрачаючи вплив.

— Отож, у РФ президент Путін постав у чотирьох іпостасях: “Єдина Росія”, “Компартія”, “ЛДПР” та блок “Родіна”…

— Президент Росії і його команда на виборах діяли в умовах, коли принципова різниця між цими чотирма силами майже не помітна. Політичні партії спромоглись об’єднати громадську думку навколо російської національної ідеї, яка, за змістом, є ідеєю імперською.

— Коли Росія почне втілювати свої імперські концепції, як повинна поводитись на міжнародній арені Україна?

— Українці завжди плачуть, що нас не хочуть приймати до Європи. Щоб нас змогли зарахувати до Європи, треба жити за європейськими стандартами. Україна має стати регіональним лідером у Балтійсько-Чорноморському регіоні, тоді з нею рахуватимуться. Українцям потрібно утверджувати державницьку свідомість, пам’ятати, що відновлення України не може бути таким простим, як відновлення Естонії, Латвії чи Фінляндії. Якщо мова йде про Україну, то це завжди відновлення “великої” європейської держави.

Нині різні зовнішні сили намагаються використовувати Україну як буфер між Заходом і Росією.

– Володимир Путін об’єднав Росію, а хто спроможеться об’єднати Україну?

– Українців можна об’єднати навколо ідеї України як регіонального лідера, яким повинна об’єктивно стати наша держава. Потрібно зробити так, щоб

7 мільйонів українців не їхали за межі держави, аби заробити собі на прожиття.

Українці спроможні подолати негаразди, якщо зуміють пожвавити промисловість і сповна використати інтелектуальний потенціал. Україна повинна використовувати енергоносії Центральної Азії, Казахстану, арабських та інших країн, щоби звільнитись від російської енергозалежності. На сьогодні особи, від яких залежить доля держави, насамперед, думають про себе, а потім згадують — час від часу — про народ. І не треба вдаватися до якихось незрозумілих змін у Конституції. Якщо і проводити правові зміни, то нині їх можна забезпечити на рівні підконституційних актів.

— Можливо, для того, щоби в Україні розпочалися зміни, потрібен харизматичний лідер. На роль лідера українців претендує багато хто, але хто ж переможе?

— В Україні за роки незалежності не було в найвищому ешелоні державної влади харизматичних лідерів, а тільки офіційні. У цьому питанні потрібно розрізняти два види лідерів: формальних і неформальних (харизматичних).

Харизматичним лідером був В’ячеслав Чорновіл, але на виборах президента він отримав лише четверту частину голосів — це небагато. Нині таким харизматичним лідером є Віктор Ющенко, а на титул найвищого формального лідера претендує Віктор Янукович.

— Українську опозицію, на відміну від російської, об’єднала ідея повалення правлячого режиму…

— Так, наша опозиція об’єдналась на негативній основі. Ми об’єднуємося, коли потрібно руйнувати, але не просто об’єднатися для будівництва. Петро Симоненко ще кілька місяців тому казав, що опозиція спочатку об’єднається, скине антинародний режим, а потім буде розбиратися між собою. Виходить так, що жити доведеться нам — й надалі в хаосі.

Виборця треба завоювати! І тоді якщо навіть програти вибори сьогодні, то їх вдасться виграти завтра — з пріоритетним орієнтиром на народ. Якщо виборець каже, що сьогодні погано, то завтра він обов’язково проголосує за конструктивну силу, якій довіряє. Так опозиційні сили в цивілізованих країнах перетворюють учорашні поразки в завтрашні перемоги.

В Україні відбулися значні психологічні метаморфози. Колись казали: “Що мені дала Україна?”, а тепер ми цього питання не почуємо, бо в усіх негараздах звинувачують не Україну, а Президента, кажуть:”Кучма винен”. Громадяни вже не нарікають на Українську державу — нарікають на її керівників. Люди вважають, що держава може нормально функціонувати, якщо вони виберуть достойний уряд. Тут — хоч-не-хоч — поступ є. Вже такі зміни додають оптимізму, утверджують віру в ліпше завтра.

Розмовляв Максим КУШНІР