Де взяти “хату”, якщо ви не мільйонер? - “Ратуша“, 25 листопада

Можна припустити, що житлова проблема виникла ще в епоху первісного суспільства, коли перші люди шукали для себе “комфортні” печери. Не зникла ця проблема ні за часів “розвинутого соціалізму”, ні нині. Разом із недобудованим комунізмом відійшла у минуле й така річ, як “черга за квартирою”. Хоч “облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов”, як це тепер називається, існує й нині, але квартир на “халяву” держава вже не дає. Що ж робити молодим людям, аби отримати власне “гніздечко”? Кажу про молодь, оскільки саме вона є тією категорією громадян нашої держави, що найбільше потребує власного даху над головою.

Є декілька варіантів вирішення цієї проблеми. Перший — узяти для догляду якусь стареньку бабцю чи дідуся, у яких омріяна вами квартира є. Варіант найдешевший, але чи не найважчий. Старі люди дуже специфічні, а тим паче, якщо ваш характер не дозволить їм вилазити на вашу голову, то пишіть пропало. Другий — чекати, поки батьки, які гарують на заробітках в Італії чи Португалії, назбирають вам на придбання житла. Якщо такий варіант не підходить, то є ще й третій — їдьте самі, а ще ліпше — вкупі з вашою другою половинкою, у ту ж Італію, Португалію, Іспанію чи ще деінде. Варіант номер чотири — скористатися програмою державного пільгового кредитування будівництва житла для молоді. П’ятий варіант передбачає, що ви не будете чекати на допомогу держави, а вже завтра підете в банк та оформите кредит на купівлю житла. Оскільки в перших наведених варіантах усе зрозуміло без коментарів, то на двох останніх ми зупинимося детальніше.

Коштів на квартири для всіх молодих українців у держави нема.

Завдяки державній програмі у Львові отримали житло лише близько ста п’ятдесяти сімей.

У грудні 1997 року було створено Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, у нашому місті він діє з 1998-го. Українські чиновники не вигадували велосипед, просто скористалися досвідом західних країн, де такі програми мають надзвичайну популярність. Але у нашої програми є суттєва відмінність — вона не є доступною для кожної молодої сім’ї, бо на всю українську молодь грошей у держави не вистачить. Порахуйте самі — в Україні близько двох з половиною мільйонів молодих сімей, із них отримали власне житло завдяки цій програмі аж чотири з половиною тисячі, тобто, кожна… 555-та сім’я.

Припустимо, що далеко не всім молодим сім’ям потрібне житло. Та, навіть у такому випадку, якщо вірити статистиці, із загальної кількості тих, хто стоїть на обліку поліпшення житла, отримали його 1,5%. Не густо… У Львові, починаючи з 1998 року і до кінця цього року, отримали чи отримають житло близько 150 сімей, а подали заявки майже півтисячі сімей. Причому кількість тих, хто хоче отримати житло за цією програмою, постійно зростає, тільки за три квартали цього року таких назбиралося дві сотні. Кількість зацікавлених зростає, а от фінансування від цих темпів суттєво відстає. В результаті маємо ситуацію, коли на старті цієї програми власне помешкання можна було отримати вже за півроку, то тепер — за два-три роки.

Ті, хто сподівається завдяки цій програмі отримати квартиру, мають молити Бога, аби “надоумив” народних депутатів “забити” у бюджеті на наступний рік, на кредитування молодіжного будівництва, більше коштів. Цього ж року було передбачено 70 мільйонів гривень, із яких Львівщині дісталося 3 мільйони, з них на даний момент профінансовано два мільйони, ще мільйон “підкинула” міська рада (наразі профінансовано 200 тисяч) та 260 тисяч — область (профінансовано теж близько 200 тисяч), окрім того, деякі райони теж внесли, хоч і небагато, у спільний казан.

Цікавим виявився підхід державних мужів і до вікового цензу для тих, хто вирішив скористатися цією програмою. Так, молоді сім’ї можуть отримати кредитування, якщо і дружині, і чоловікові не більше ніж тридцять, ті ж, хто до цього віку ще не відвідав РАГСу, але не проти жити у власній квартирі, повинні мати не більше 28-ми років; зрештою, якщо українське законодавство під поняттям “молодь” має на увазі осіб, що досягли 28 років, то чому така “дискримінація” — не зрозуміло.

Хоча програма діє вже впродовж п’яти років, активно про неї заговорили лише два-три роки тому. Що ж найбільше приваблює у ній? Справді, це один із винятків, коли держава вирішила не заробляти на своїх громадянах. Умови кредитування дуже ліберальні. Адже сплачуєте кредит ви впродовж тридцяти років, лише шість відсотків передбачуваної вартості житла одразу: перші три — в момент укладання договору про кредитування, а наступні три — не пізніше десяти днів після отримання в бюро технічної інвентаризації технічного паспорта з урахуванням фактичної площі збудованого (реконструйованого) житла. Кредитну ж суму повертаєте щокварталу впродовж усього часу з моменту отримання ордера на квартиру.

Щоб отримати квартиру, маєте заробляти не менше 300 — 400 гривень на місяць

Тепер давайте порахуємо, у скільки вам обійдеться житло за цією програмою. Отже, нормативна площа (та, на яку держава надає вам кредит, — весь “метраж”, більший за цю площу, ви сплачуєте за свій рахунок) становить для сім’ї з трьох осіб 83 кв.м. (по 21 кв.м на особу плюс 20 кв.м. на сім’ю), що не так уже й мало, адже це площа стандартної трикімнатної квартири 80 — 82 кв.м Ціну на квадратний метр житлової площі встановлює Державний комітет із будівництва, архітектури та житлової політики України для кожного регіону. Так, для Києва — це 1569 грн. за кв.м., а для Львова — 470 грн. Проведемо арифметичні підрахунки (без урахування відсотків, оформлення документів та застави) і отримаємо, що “холостякам” їхні 21 кв.м. обійдеться у 9870, молодій парі, але без дітей — у 10 340, а тій же сім’ї, тільки вже з дитиною — у 39 010. Думаю, що погодитесь зі мною — хата мало що не задурно. А якщо до цього додати те, що з першою дитиною ви сплачуєте лише 3 відсотки річних, коли обзаведетеся двома дітьми, то держава погасить 25 відсотків кредиту, а, якщо у вас уже троє чи більше дітей, то не будете сплачувати 50 відсотків кредиту. Такі серйозні “списання” пояснюються тим, що крім поліпшення житлових умов для молоді, метою цієї програми є також покращення демографічної ситуації. Бо ж хто буде народжувати та виховувати дітей у “комуналці”?

Держава не була б державою, якби не перестрахувала себе. Квартира є вашою власністю, але ви не можете її продавати та дарувати. Таким чином, держава ставить забороло нечистим на руку дільцям, які, маючи гроші, через підставних осіб можуть придбати дюжину квартир на пільгових умовах, а потім продавати їх за ринковими цінами. Таке обмеження двояке: з одного боку — позитивне, бо в такому разі у тих, хто справді потребує житла, більше шансів його отримати, але з іншого — власник квартири якийсь не зовсім повноцінний виходить…

І ще один дуже суттєвий момент — мусите виконати кілька вимог, аби мати право потрапити в число тих щасливчиків, які зможуть, фактично, “за копійки” отримати житло. Обидвоє з подружжя повинні перебувати на обліку поліпшення житлових умов (на такий облік ставлять на деяких підприємствах, установах МО, МВС тощо, або ж у профільному відділі міськвиконкому), крім того, маєте надати документи, що засвідчують вашу платоспроможність. Тобто ви повинні мати офіційне місце праці, при тому заробляти вдвічі більше, аніж потрібно сплачувати по кредиту, бо ж їсти, одягатися, платити за комунальні послуги теж треба. Тож у регіональне відділення Фонду вам потрібно принести довідку з місця роботи, де має бути сказано, що в місяць ви заробляєте не менше 300 — 400 гривень (600 — 800 на сім’ю), що також є перешкодою, якщо взяти до уваги, скільки українців отримують зарплату у “конвертах”.

Так уже повелося в нашій країні, що там, де є черги чи розподіл, неодмінно буде корупція та хабарництво — чиновники полюбляють ловити рибку в каламутній воді. Доказом цього є дуже прикра історія з кредитуванням молодіжного житла, що трапилася у Кременчуці (Полтавська область), коли люди, що скористалися з регіонального відділу Фонду сприяння молодіжному будівництву, залишилися не тільки без житла, а ще й без коштів, які вони вже заплатили. Тому перестрахуйтеся — перед підписанням угоди проконсультуйтеся з добрим юристом, в іншому випадку маєте всі шанси оббивати пороги державних установ та судів, аби довести свою правоту…

Олег Манчура, “Ратуша“, 25 листопада