На Львівщині фактично щодня зникає одна дитина. На щастя, поліція всіх знаходить та повертає батькам. Згідно зі статистикою, більшість дітей тікає з дому благополучних сімей. Критичний вік – 10-15 років, а причини різні: від жаги до пригод та протесту проти гіперопіки до інстинкту самозбереження.
До Дня захисту дітей Львівський портал поспілкувався з психологом та з’ясував, що ж провокує малечу до втечі, як помітити, що дитина може на це наважитись та що робити, якщо дитина все ж пішла з дому?
Втеча – це протест
«У благополучній сім’ї втеча – це виклик та протест, у неблагополучній – інстинкт самозбереження», – пояснює Львівському порталу психолог Ольга Швед додаючи, що згідно зі статистикою, лише 30% дітей, що йдуть з дому – з неблагополучних сімей, решта 70% – з таких, які прийнято вважати благополучними.
Психолог розповідає, що насамперед діти втікають з родин, де є помилки у вихованні. Зазвичай це або недостатня, або ж надмірна увага батьків до потреб та інтересів дітей.
У першому випадку малеча думає, що її недостатньо люблять і втечею намагається здобути любов та увагу. Часто діти висувають погрози, що підуть з дому, і тоді необхідно замислитись, чи роблять батьки достатньо для комфорту дитини у сім’ї. Психолог радить вийти з дитиною на діалог та запитати, що саме її не влаштовує та чому вона не почуває себе щасливою.
Коли діти втікають від надмірної опіки батьків – це теж протест. У віці 12-14 років підлітки розуміють, що їх однолітки вже самостійні і хочуть бути такими ж.
«У сім’ях з гіперопікою діти стикаються з насмішками однокласників через те, що їх в підлітковому віці досі водять до школи та чекають після уроків. Вони протестують проти нав’язливого піклування і намагаються собі нашкодити, однак цим і провокують ще більшу опіку», – пояснює Ольга Швед.
Психолог зауважує, що протест може бути різним: хтось тікає з дому, хтось отруюється, а хтось показово себе травмує (самопошкодження (селфхарм) – навмисне пошкодження свого тіла через внутрішні причини без суїцидальних намірів).
Також діти тікають в сім’ях, де їх дуже суворо карають, або ставлять перед ними надто багато обмежень ( «ти маєш питати дозволу перед тим, як будь-що робити»), чи принижують ( «хто ти такий, щоб пояснювати тобі, чому не можна?»). Спочатку чадо довго слухає, але потім терпіння закінчується і малеча хоче втекти від докорів, бо чого б не досягла та як би добре не вчилась, вона все одно чутиме звинувачення.
«Коли батьки часто критикують дитину та ставляться до неї надто прискіпливо, вона закривається і перестає чути, натомість виникають лише протестні думки. Тобто дитина буде робити абсолютно все навпаки до того, що їй говорять. Вік 10-15 років – це вік протестів та самоствердження, як би ви дитину не попереджали про небезпеки, які можуть на неї чекати на вулиці, вона не повірить, поки не випробує все на собі», – наголошує Ольга Швед.
Жага до пригод
Думки про втечу з дому можуть з’явитись у дітей після перегляду пригодницьких фільмів про подорожі на невідомий острів чи підкорення вершини. Дитину захоплює дух пригодництва і вона мріє повторити успіх, який побачила. Зазвичай така жага до пригод притаманна дітям у віці 10 років.
«Типово у таких випадках дитина бере з собою друга, вони сідають в електричку і вирушають «підкорювати невідомість». Важливо розуміти, якщо дитина поїде в гори або ліс і дійсно полюбить мандрувати, то вона робитиме це постійно», – розповідає Ольга Швед.
Відтак, на думку психолога, єдиний вихід батьків з цієї ситуації – приєднуватись до подорожей дитини і мандрувати разом. Таким чином дитина задовольняє свою потребу втекти з дому подорожувати, але робить це з батьками.
Неблагополучні родини
Є діти, які живуть у дійсно складних обставинах – потерпають від постійного емоційного, фізичного чи сексуального насилля. У таких сім’ях батьки знущаються над своєю дитиною, постійно принижуючи або самостверджуючись за її рахунок. У неблагополучних сім’ях діти тікають від розпачу, бо більше не можуть терпіти насилля.
Часто діти не мають з ким поділитись своїми проблемами, або соромляться про це говорити. Дуже мало діток можуть наважитись розповісти про те, що над ними знущаються. У сукупності такі обставини можуть призвести до самогубства дитини.
«Такі діти перестають дивитись в очі, стають дуже пониклі та мляві, в них виникає повна апатія до життя. Цей стан може провокувати самогубство – це єдиний вихід, який вони бачать для припинення страждання», – зазначає Ольга Швед.
У жодному разі в таких випадках не можна залишатись осторонь, якщо сусіди бачать, що в сім’ї щось не гаразд, треба звернутись до соціальних служб або до поліції. Якщо вчасно помітити, що дітки мають проблеми, то їх можна врятувати і подарувати шанс на хороше майбутнє.
Як зрозуміти, що дитина може піти
Головний сигнал про те, що дитина може піти з дому – це зникнення грошей та речей. Дитина не може піти з дому раптово – їй обов’язково потрібна підготовка.
Також треба бути дуже уважним до емоційного та фізичного стану дитини. Замкнутість та закритість свідчать про те, що вона має проблеми. Якщо чадо приходить додому заплаканим, або на її тілі є синці – це завжди тривожний сигнал. Діти можуть мовчати про труднощі, з якими зустрічаються, бо бояться реакції батьків.
«Дитину можуть переповнювати почуття сорому, невідомості та страху перед реакцією батьків на її певні вчинки. Можна провести паралель з зовсім маленькими дітьми – аби сховатись, вони закривають очі і думають, що їх уже немає. Підлітки ж, щоб уникнути відповідальності, можуть втекти з дому», – пояснює психолог.
Що робити, якщо дитина втекла з дому
Якщо ваша дитина зникла, правоохоронці рекомендують не зволікати, а відразу телефонувати за номером «102». Подаючи заяву у відділенні, надайте актуальне фото дитини і речі, на яких можуть бути її відбитки, запах чи волосся.
У поліції радять залучити до власних пошуків родичів, друзів, знайомих, волонтерів. Якщо ж дитина зникла за межами міста, тоді потрібно підключати працівників лісгоспів, ДСНС, кінологів зі собаками.
Зателефонуйте усім друзям та знайомим дитини, у довідку лікарень, залізничних та автовокзалів. Зв’яжіться з оператором мобільного зв’язку, подайте заявку на встановлення місцезнаходження дитини.
Повідомте про зникнення дитини в школу, садок, гуртки, які вона відвідувала. Запитайте, чи не говорила дитина комусь про те, що хоче втекти, чи не приходив до неї хтось підозрілий.
Також поліція радить максимально поширити інформацію про зникнення вашої дитини: розмістіть оголошення із фото вашого чада та його особливі прикмети у соцмережі, розклейте оголошення про зникнення на вулиці, зверніться за допомогою до місцевих ЗМІ.
Що робити батькам, якщо зникла дитина у громадському місці (ТЦ, ринок, вокзал, аеропорт тощо):
- негайно зверніться до адміністрації;
- повідомте всі прикмети дитини, у що вона була одягнена;
- попросіть оголосити про зникнення дитини по гучномовцю;
- перевірте виходи, входи, туалети, автостоянки та склади.
Якщо дитина зникла з дому:
- огляньте всі її речі (чи взяла вона з собою комплект одягу, ґаджети, гроші тощо);
- пошукайте особистий щоденник, перевірте сторінки у соцмережах, можливо, там знайдете необхідну інформацію;
- пригадайте, чи були якісь підозрілі телефонні дзвінки чи розмови;
- розпитайте сусідів, чи бачили вони дитину, або людей, які приходили до вас додому, чи чули якісь звуки з вашої квартири.
- якнайшвидше зверніться у поліцію.
Як спілкуватись після повернення
Найголовніше – не сварити. Треба прийняти факт, що це вже сталось і пройти разом з дитиною період адаптації.
У жодному разі батьки не повинні говорити, що дитина є поганою. Навпаки, необхідно поділитися з нею своїми переживаннями і страхами, які переповнювали батьків під час відсутності малечі.
Психолог радить використовувати такі фрази: «ми дуже хвилювались, «нам було страшно, що з тобою щось трапиться». Під час розмови дитина може розплакатись і це є хороша реакція. Якщо дитина побачить розпач батьків і усвідомить, що вона накоїла, то скоріш за все більше ніколи не піде з дому.
Існує й інша реакція – дитина може висунути свої вимоги і почати погрожувати, що знову втікатиме з дому на зло батькам. Відтак у випадку, коли дитина демонстративно пішла з дому, аби показати дорослим, що вони більше не мають на неї впливу, психолог радить показати чаду, що ж справді означає самостійне та доросле життя.
«Такий підліток хоче показати свою дорослість та самостійність і треба йому це дати в повній мірі та без жодних винятків. Домовитись про те, що якщо вона вважає себе самостійним членом сім’ї, то повинна так само як інші заробляти, працювати і бути рівноправною абсолютно у всьому», – каже психолог.
Варто наголосити, що кожен випадок є унікальним, а всі розмови будуть мати сенс лише при умові, що дитина сама захоче говорити. Зазвичай вивести дитину на розмову досить складно, тому психолог радить звертатись до фахівця, який зможе знайти підхід до дитини та допоможе віднайти з нею спільну мову.
«У більшості випадків відкоригувати проблему з дитиною, що втікає з дому, дуже важко. Треба визнати, що проблема є і її треба вирішувати, тому необхідно запрошувати фахівця, який через певні вправи та творчість зможе зрозуміти і згодом коригувати поведінку дитини», – розповідає Ольга Швед.
Як уникнути дитячих втеч з дому
На думку психолога, уникнути таких випадків дуже складно, оскільки жоден тато чи мама ніколи не подумає, що їхня дитина може піти з дому. Відтак необхідно будувати стосунки в родині на довірі та взаєморозумінні. Треба навчитися давати дітям вибір та прислухатись до їхньої думки, щоб вони відчували себе важливими в родині.
«Важливо проводи разом багато часу і говорити з дітьми. Якщо ви будете відвертими з малечею, вона віддячить тим самим. Дуже важливо дітям показувати свою любов, хвалити за їхні вчинки. Профілактикою дитячих втеч з дому є довіра, любов та взаєморозуміння», – наголосила Ольга Швед.
Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.
Ольга ДЕНИСЯКА