Завідувачка відділення функціональної і ультразвукової діагностики кардіохірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні про занедбаність здоров’я населення та готовність України до страхової медицини:
«На жаль, але Україна ще не готова до страхової медицини в силі основного компоненту. Наші люди вкрай бідні. Звісно, що є й олігархи, але за ними майже відсутній середній клас і стоять бідні люди, а є й взагалі убогі… Тим не менш в Україні дороговартісну медицину люди отримують просто так, і частині із них така допомога може бути взагалі не потрібною, але держава їм надає це право. У той же час у цивілізованому світі навіть важких пацієнтів ставлять у чергу, і буває таке, що її можна й не дочекатися, але ніхто двері ногами не відкриває, бо є альтернатива – лікування за власні кошти…
Менталітет наших громадян також потребує змін, бо жодної відповідальності ніхто не несе. Наші люди звикли, що хтось має відповідати, й хтось їм щось винен, а самі при цьому не хочуть виходити зі зони власного комфорту. В той же час за кордоном люди, які мають оформлену медичну страховку, дуже ретельно дбають про своє здоров’я (бо кожен страховий випадок потягне її здорожчання – ред.), вони і зуби почистять, і очі закапають, і зарядку зроблять, і побігають. У нас такі звички в людей проявляються зазвичай тоді, коли вони починають втрачати своє здоров’я…
Часом буває так, що до нас потрапляють зовсім молоді люди у відчаї і з «букетом» проблем. Тож варто дбати про старість і своє здоров’я потрібно від народження. З моменту появи людини на світ, відразу запускається процес псування і втрата нашого здоров’я, а не його розвиток…
Сьогоднішній стан здоров’я населення настільки занедбаний, що ви навіть собі не уявляєте… І до цього всього додається соціальна напруга, яка загострена у нашій державі останні чотири роки (від початку окупації – ред.). Буває, що люди потрапляють на діагностику вже у вкрай важкому стані, бо у пріоритеті було навчання, весілля, діти та кар’єра, а не власне здоров’я. І особливо прикро, коли такі пацієнти знали про стан свого здоров’я, але злегковажили і загострили ситуацією. Тоді таких людей доводиться рятувати у прямому сенсі цього слова, і добре, коли підтримкою є родина. Але, на жаль, лікарі не Боги, і трапляються випадки, коли вже нічого не вдіяти», – про це в коментарі Львівському порталу повідомила Любов Поваляшко.
Детальніше читайте тут: «Серце на долоні або один день в хірургії серця»
Андрій Котенський