Це була вроджена вада серця, про яку не здогадувалися рідні, а операція була єдиним квитком в подальше життя. На жаль, стрибнути в останній вагон долі йому не вдалося. Після хірургічного втручання, яке могли зробити ще близько 10 років тому, у реанімації перестало битися серце 30-річного чоловіка. Звали його Юрій...

За статистикою в Україні понад 50% населення більшою чи меншою мірою страждає від хвороб серця і системи кровообігу. За показниками смертності саме «сердечники» посідають перше місце, адже щороку ми втрачаємо близько 250 000 людей. Це так само, якби за рік зникло усе населення міста Чернівці! Мало того, ця смертність у рази вища, ніж у країнах ЄС та іншого цивілізованого світу, причому в нашій країні вмирають від цих захворювань не лише частіше, але й раніше.

Іноді можна не здогадатися, що про хвороби серця можуть свідчити деякі із перелічених симптомів: швидка втомлюваність, постійне відчуття втоми, задишка, відчуття нестачі повітря при фізичному навантаженні і в стані спокою, порушення ритму серця, прискорене серцебиття, часте почуття страху, гострий біль за грудиною, що стискає або відчувається як тяжкість у грудях, короткочасний або тривалий, що віддає в плече, руку або ногу, набряки, підвищене потовиділення, нудота, запаморочення і непритомність…

Звісно, що перелічені ознаки не обов'язково можуть бути викликані серцево-судинними захворювання. У пошуках відповідей ми з'явилися на порозі кабінету завідувача кардіохірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні Віталія Аверчука. Заклопотаний чоловік прийняв нас у тісній кімнаті. Зауважимо, що про зустріч та інтерв'ю ми клопотали декілька днів, але коли нас таки запросили, вдалося поспілкуватися лише кілька хвилин. Проте сивочолий медик зробив щось більше. Своєю вказівкою чоловік погодився відчинити усі двері кардіохірургічного відділення перед об'єктивом нашої камери.

Відтак, Львівський портал отримав повний доступ до всіх палат та кабінетів, ба більше: перед нами відчинилися двері операційних, і нам вдалося зафіксувати ексклюзивні кадри, як серця пацієнтів б'ються у руках людей у білих халатах.

Ми вдалися до експерименту і вирішили здолати увесь шлях пацієнта, який з'являється на порозі лікарні, щоб перевірити дії медиків на собі і людях, які опинилися поруч.

Перед тим, як потрапити до кардіохірургії Львівської обласної клінічної лікарні, більшість пацієнтів проходять огляд у свого сімейного лікаря, який і приймає рішення про скерування до лікарні. Після отримання скерування на лікування першим випробовуванням для «сердечників» клінічної лікарні можуть стати сходи, адже саме відділення кардіохірургії знаходиться на другому поверсі. Це як спортивний тест і зо два десятки сходинок більшість людей долають без проблем. Та й сходову клітку також можна оминути ліфтом, але грізна пані ліфтер відіб'є бажання у кожного, хто ще здатен пересуватися на своїх двох.

Вхід у відділення кардіохірургії відбувається виключно у бахілах, усіх порушників правил виставляють за двері – до найближчого апарату із продажу чохлів на взуття, але у аптеках холу лікарні бахіли найдешевші. Озброївшись бахілами, йду найперше до кімнати старшої медичної сестри, де мене перевдягли у форму медика, і якби не фотокамера та диктофон у руці, то можна було би сприймати за свого.

Перших пацієнтів зустрічаємо під дверима ординаторських, де на 09.00 зібралося вже чимало людей, які очікують на консультацію лікаря. Зауважмо, що до послуг пацієнтів відкрито відразу чотири сучасні ординаторські де створено всі необхідні умови для лікарів та людей. Як з'ясувалося, не всі хворі зі Львівщини. Частину люду кардіологи скеровують на лікування із інших регіонів України. Старша пацієнтка із Закарпаття, яку скерували із Ужгородської обласної лікарні, виявилася зовсім не говірка. За неї розмову провадив її родич. На неї очікує оперативне втручання на серце, а в Ужгороді таких операцій не проводять. І таких, як жінка із Закарпаття, у лікарні виявилося багато.

Цыкаво, що кардіохірургія Львівської обласної клінічної лікарні приймає близько 30% пацієнтів із інших областей України. Найбільше їх – із західних областей, але за останні роки тенденція змінюється і все частіше тут можна зустріти людей зі сходу України та навіть Київщини.

Далі по коридору вишикувалася сидяча черга із прооперованих і тих, кому перевіряють серце на потребу хірургічного втручання. Усі вони очікують на контрольну ехо-кардіографію від завідувачки відділення функціональної і ультразвукової діагностики Любові Поваляшко, або від когось з її колег. Наш візит застав жінку-медика зненацька, і як виявилося не дарма. Якщо ми вирішили тестувати роботу медиків на собі, то спершу б мали зробити електрокардіограму.

Тим часом під дверима її кабінету увагу привернула усміхнена жінка, яка сором'язливо розповіла, що пережила операцію на серці ще рік тому, коли їй було 50 років.

«Хвороба проявилася коли я їздила на велосипеді, намагалася швидко йти чи побігти. У такі миті серце пекло і біль із грудей відчувався аж до горла. Під час цих симптомів мене просто покидали сили, ситуація лише загострювалася, тому була змушена звернутися до лікарів. Як виявилося, мені була потрібна заміна аортального клапану. Зараз я задоволена, і реальне полегшення відчула за місяць після операції», – розповідає колишня пацієнтка Зеновія, яка приїхала на контрольне обстеження із Буського району Львівщини.

Поруч сиділа 66-річна «приятелька по нещастю», яку звали Ганна Іванівна. Цій жінці провели заміну мітрального клапану. Її хірургічне втручання у роботу серця сталося ще три роки тому, коли з'явилися труднощі із диханням і фактичне задихання. Багато лікарів не могли встановити правильного діагнозу, і лише на діагностиці у Трускавецькій лікарні бригада провідних кардіохірургів Національного інституту імені Амосова виявила проблему із незакриванням клапана, яка на той час не потребувала оперативного втручання.

«Після чергового загострення я потрапила у відділення кардіохірургії Львівської обласної клінічної лікарні, де професор Юрій Андрійович Іванів мене скерував на термінову операцію, бо під час діагностики виявилося, що клапан не лише погано закривався, а взагалі "скрутився". Операція пройшла успішно, і хоча серце відчуває всі зміни у погоді, я почуваю себе значно краще», – поділилася своєю історією пані Ганна із Турківського району Львівщини.

Наша перша мета – електрокардіограма серця. Цікаво, що у кабінеті, де роблять електрокардіограму, також проводять й ехо-кардіографію. Наплив людей значний, і мій візит не викликав радості ні у лікаря, ані у пацієнтів. Однак вороже ставлення змінилося по ходу бесіди.

Кардіолог, ехокардіографіст, функціональний діагност Володимир Павлюк спершу навіть не звернув на нас уваги. Аби вберегти себе від зустрічі з кардіохірургами, він радить багато ходити пішки.

«Не курити і лікувати високий артеріальний тиск та високий холестерин, якщо він є. Водночас люди повинні багато ходити пішки. Кожна людина, яка хоче мати здорову серцево-судинну систему, має долати мінімум 8 кілометрів пішки, у швидкому темпі, і на свіжому повітрі. Це мінімальний рівень регулярних та найдешевших фізичних навантажень, який дає змогу зберегти здоров'я», – говорить лікар.

Цікаво, що за робочий день він оглядає близько 20 важких пацієнтів і ще багато інших оперованих та неоперованих.

«Усі вони так би мовити відібрані, бо за плечима мають багато аналізів і діагностик, коли вже стоїть питання – життя чи смерті і майбутньої операції. На практиці доводиться працювати із людьми усіх вікових груп: від новонароджених – до навіть 95-річних», – каже Володимир Павлюк.

Озброївшись результатами електрокардіограми (ЕКГ), які люб'язно зробила медсестра, повертаємося до Любові Поваляшко. Завідувачка відділення функціональної і ультразвукової діагностики у розмові бідкається, що навантаження на лікарів значне, бо окрім планових оглядів трапляється величезна кількість гострих і незапланованих випадків. А вони не відмовляють жодному пацієнту, які приходять на діагностику у вкрай занедбаному стані.

«Ми проводимо складне обстеження на дороговартісній апаратурі, і маємо ставитися до цього процесу сумлінно, якщо хочемо розраховувати на хороший результат. Щодня на відділенні ми обстежуємо близько 100 пацієнтів, і близько 10 із них – важкі хворі із кардіореанімації, яким надаємо динамічну післяопераційну оцінку. У той же час забезпечення безкоштовної медицини із боку держави бажає кращого. Воно фактично відсутнє. Із критичної ситуації, яка склалася, ми стараємося вийти за рахунок власного здоров'я, ентузіазму та зусилля лікарів і їхньої позахмарної роботи у будь-який час доби», – зізнається медик.

Може невдовзі ситуацію змінить медична реформа? – перепитуємо.

«Реформи потрібні. І не лише в медицині. Ми – медики – за, але вони мають йти правильним шляхом. Звісно, що він не буде легким. Але він має вести до покращення, а не навпаки. Наразі у нас більше занепокоєння, ніж позитивних оцінок», – зізнається Любов Поваляшко.

Мріють медики про страхову медицину, але розуміють, що зубожіння населення не дозволить її швидко впровадити

«На жаль, але Україна ще не готова до страхової медицини в силі основного компоненту. Наші люди вкрай бідні. Звісно, що є й олігархи, але за ними майже відсутній середній клас і стоять бідні люди, а є й взагалі убогі… Тим не менш в Україні дороговартісну медицину люди отримують просто так, і частині із них така допомога може бути взагалі не потрібною, але держава їм надає це право. У той же час у цивілізованому світі навіть важких пацієнтів ставлять у чергу, і буває таке, що її можна й не дочекатися, але ніхто двері ногами не відкриває, бо є альтернатива – лікування за власні кошти», – ділиться медик.

Перебуваючи у лікарні, ми лише переконалися, що сьогоднішня медицина виживає за рахунок благодійних внесків та фондів. Інакше б нічого не існувало взагалі. До прикладу, останнє суттєве поповнення обладнання відділення функціональної і ультразвукової діагностики за державний кошт відбулося ще 20 років тому!

«Усі ехо-кардіографи, які працюють у нашому відділенні, придбані за недержавні кошти. Останнє поповнення технічного фонду із бюджету – придбання електрокардіографів у 1996 та у 1998 році. Минулого року лікарня придбала один РЕМівський одноканальний апарат, але у нас 8 кабінетів... Якщо йти в ногу з часом, потрібно вже застосовувати апаратуру екстра-класу із повним набором датчиків і 3D проекції… Ультразвукова діагностика серця була суттєвою проблемою у нашій лікарні, і наші лікарі її вирішили самотужки, без державного забезпечення. Навіть ремонт у кабінетах та палатах ми робимо за так зване «благодійне фінансування», – розповіла Любов Поваляшко.

Також відомо, що завдяки благодійному фонду «Дар серця», в операційному блоці використовується черезстравохідна ехо-кардіографія, що істотно впливає на покращену роботу хірургів.

Однак виявилося, що справжніх благодійників-меценатів у відділенні кардіохірургії можна на пальцях однієї руки перебрати. І це не дивно, бо меценатство в нашій державі було фактично скомпрометовано. Достатньо згадати масштабний благодійний проект «Дитяча лікарня майбутнього», яка досі не збудована, і навіть медики не приховують свого розчарування з цього приводу. Тому вони вдячні за будь-яку допомогу, адже саме завдяки благодійним внескам, зокрема у фонд «Дар серця», й відбувається безперервне забезпечення надання послуг та утримування всього відділення кардіохірургії.

За словами пані Любові, люди приходять різні, але всіх їх об'єднує халатне ставлення до власного здоров'я.

«Менталітет наших громадян також потребує змін, бо жодної відповідальності ніхто не несе. Наші люди звикли, що хтось має відповідати, й хтось їм щось винен, а самі при цьому не хочуть виходити зі зони власного комфорту. В той же час за кордоном люди, які мають оформлену медичну страховку, дуже ретельно дбають про своє здоров'я (бо кожен страховий випадок потягне її здорожчання – ред.), вони і зуби почистять, і очі закапають, і зарядку зроблять, і побігають. У нас такі звички в людей проявляються зазвичай тоді, коли вони починають втрачати своє здоров'я», – говорить вона.

Чи часто до вас потрапляють важкі пацієнти? – перепитуємо.

«Сьогоднішній стан здоров'я населення настільки занедбаний, що ви навіть собі не уявляєте… І до цього всього додається соціальна напруга, яка загострена у нашій державі останні чотири роки (від початку окупації – ред.). Буває, що люди потрапляють на діагностику вже у вкрай важкому стані, бо у пріоритеті було навчання, весілля, діти та кар'єра, а не власне здоров'я. І особливо прикро, коли такі пацієнти знали про стан свого здоров'я, але злегковажили і загострили ситуацією. Тоді таких людей доводиться рятувати у прямому сенсі цього слова, і добре, коли підтримкою є родина. Але, на жаль, лікарі не Боги, і трапляються випадки, коли вже нічого не вдіяти», – розповідає лікар.

На цьому нашу розмову зухвало перериває розлючений пацієнт, бо йому «вже і негайно потрібно робити обстеження». Вгамувавши пристрасті, продовжуємо розмову.

На питання, як вдається впоратися із неадекватними людьми, Любов Поваляшко відповіла: «Усі люди, які мають серцево-судинні недуги, вже не можуть бути повністю адекватними… Часом буває так, що до нас потрапляють зовсім молоді люди у відчаї і з «букетом» проблем. Тож варто дбати про старість і своє здоров'я потрібно від народження. З моменту появи людини на світ, відразу запускається процес псування і втрата нашого здоров'я, а не його розвиток».

Після розмови із ехо-кардорграфом поспішаю до рентген-хірургічного відділення, бо виявилося, що там уже готуються до операції.

Нас зустрічає завідувач рентген-хірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні Петро Бодак. За його словами, рентген-хірургічне відділення діє у складі структури серцево-судинного центру, у який також входить кардіохірургічне відділення, судинна хірургія, перфузіологічне відділення, і відділення реанімації та анестезіології.

«Кожен пацієнт, якому призначено операцію на серце (або якому вже за 40 років), має пройти коронографію серцевих судин – обстеження, яке показує стан судин, які живлять серцевий м'яз. Якщо хворому потрібна заміна, протезування чи корекція апарату клапана (або він уже у поважному віці), то ми перевіряємо судини на потребу коронарного шунтування (для відновлення належного кровопостачання – ред.)… У нашому відділенні також проводять операції зі встановлення штучного водіяритму – тобто електрокардіостимуліція, коли підшивається батарейка із електродом, яка проводить стимуляцію серцевого м'язу. Також тут проводиться обстеження судин верхніх та нижніх кінцівок», – розповідає він.

Діагностика виглядає так: крізь маленький прокол артерії на руці або нозі у судину, яка живить серцевий м'яз, вводиться катетер і запускається контрастна рідина. Завдяки забарвленню судин, яке відображається на моніторі через рентген-апарат, перевіряють прохідність судин і наявність дефектів.

«Закупорку судин спричиняють шкідливі фактори, що ведуть до захворювання, яке зветься атеросклерозом і похідних від нього: стенокардію – проблему із кровопостачанням серця і атеросклерозу кінцівок. Головні фактори, які спричиняють до цього, це гіпертонічна хвороба та діабет. Найгірше, що захворювання атеросклерозом різко молодшає. Ми зустрічали людей, які у свої 20 років уже мали перенесений інфаркт. Також є тенденція генетичних факторів. Тобто, якщо хтось із батьків мав захворювання судин серця, то найбільш правдоподібно, що й їхні діти матимуть цю хворобу», – пояснює ситуацію лікар.

За минулий рік у цьому відділенні зробили понад 500 коронарографій, а всього близько 800 обстежень, включаючи ангіографію нижніх кінцівок, ангіографію черевного відділу аорти. Це – великий спектр діагностичних робіт.

На питання, яке обладнання тут встановлено, Петро Бодак зазначив: «У 2012 році нам подарували ангіограф від товариства Люксембургського «Червоного хреста». Але зараз він не використовується, бо ми очікуємо на візит люксембургських фахівців, які мають провести планове технічне обслуговування і заміну акумуляторів».

Жодного апарату від держави… Але медики все ще сподіваються, що рано чи пізно настане переломний момент у фінансуванні медицини.

«Аби не припиняти планової роботи, ми взяли у лізинг новий мобільний ангіограф SIEMENS. Кошти за нього виплачує благодійний фонд «Дар серця», який діє на базі нашого кардіохірургічного відділення, бо за державні кошти ми отримували обладнання хіба що у 80-х роках. На жаль? ми не можемо працювати на цьому обладнанні цілодобово і оглядати пацієнтів із гострим інфарктом, лише планові огляди. Але для нас важливо мати можливість рятували пацієнтів у будь-який момент доби, щоб люди, які до нас потрапляють, мали змогу вижити і при цьому не залишатися інвалідами, а корисними для суспільства і держави. Вкладення коштів у серцево-судинну медицину допоможе зменшити смертність українців, а можливість оперативного реагування допоможе зберегти незліченну кількість життів та здоров'я», – зауважив Петро Бодак.

Лікар закликає: «Потрібно проходити обстеження свого здоров'я ще до можливого інфаркту, а не після нього, як робить 99% українців. Якщо рухатися на випередження хвороби, то лікувальний процес і вихід із загрозливої ситуації буде набагато швидшим і менш затратним для держави і самого пацієнта, бо держава у наш час не покриває усіх видатків на лікування громадян».

Аби не зривати операційного процесу в рентген-хірургічному відділенні, просимо медсестру провести у відділення анестезіології та інтенсивної терапії, яке в народі всі знають як реанімацію. Там нам вдалося поспілкуватися з лікарем анестезіологом, реаніматологом Романом Мельничуком.

«Наше відділення у цілодобовому режимі надає увесь спектр реанімаційної і анестезіологічної допомоги. Зазвичай ми приймаємо пацієнтів із серцевою патологією, які були відкориговані шляхом оперативного втручання. За останній рік до нас потрапило більше 500 пацієнтів, які були прооперовані на відкритому серці (зі штучним кровообігом – ред.). Майже така сама кількість потрапила до реанімації внаслідок первинного звернення без операції (інфаркт міокарда – ред.)», – повідомив медик.

Цікаво, що загальна летальність по відділенню складає не більше 3%. Адже лікарі працюють за європейськими протоколами і надають допомогу за європейськими стандартами.

«Всі лікарі нашого відділення пройшли стажування та вишкіл закордоном у провідних європейських клініках. Наші колеги не гірші, ніж фахівці з Франції, Німеччини чи Польщі. Тому ми й досягли таких високих результатів. Найчастіше у лікарні проводять клапанні операції – заміна мітрального, аортального і тристулкового клапану і їхні пластики. Також аортокоронарне шунтування по методиці штучного і безштучного кровообігу – на працюючому серці», – пишається Роман Мельничук.

За державний кошт у реанімації діють складні системи спостереження, які були встановлені вісім років тому, але більшість складної апаратури, як і ремонт самого відділення, зроблено за рахунок пожертв і спонсорських коштів.

Аби мати здорове серце, реаніматолог радить обмежити вживання алкоголю. І пиво – не виключення.

«Щоб вберегти серце здоровим необхідно вести здоровий спосіб життя. Як і в сьогоднішній час посту людям варто обмежитися у вживанні жирної їжі і алкоголю та не стресувати себе і когось. Можливо, це банально звучить, але християнські цінності допомагають вберегти ваше серце. Особливої шкоди органу несе пиво і так звані слабоалкогольні напої, що має негативний і руйнівний вплив на серцево-судинну систему. Від надмірної кількості рідини страждає й саме серце, бо якщо літр-півтора рідини – це наша фізіологічна норма, то переварювання 3-5 літрів алкогольної рідини спонукає серце працювати із підвищеними навантаженнями. Разом із серцем у комплексі страждають судини, мозок, печінка та нирки», – повідомив він.

Таку ж руйнівну дію на людський організм має тютюнопаління та стрес.

«Алкоголь, тютюн та стрес – три кити, на яких базуються проблеми із серцем у людей молодого віку», – додав Роман Мельничук.

Зауважмо, що в середньому пацієнти перебувають у реанімаційному відділені до трьох діб. Після стабілізації основних життєвих функцій хворих переводять у загальну післяопераційну палату. І якщо реанімаційне відділення можна вважати взірцевим, то умови перебування хворих у палатах кардіохірургічного відділення бажають кращого.

Цікаво також, що діють навіть одиночні палати. Медики пояснюють це нормою сучасного життя і вимушеним кроком, бо туди потрапляють люди за певними медичними або соціальними показами.

Вдруге перевдягнувшись ми потрапили у святая-святих – операційний блок, де роблять операції на відкритому серці.

Анестезіолог Мар'яна у веселій шапці із посіпаками відчинила двері усіх операційних, і Львівський портал отримав ексклюзивні кадри хірургічного втручання на серці.

За її словами, у момент нашого візиту в одній із операційних відбувається операція на відкритому серці із штучним кровообігом на зупиненому серці, у іншій – подібна операція відбувається на працюючому серці, а штучний кровообіг може бути задіяний у разі потреби його зупинки. У третій палаті проводять шунтування на серці: ювелірні роботи, де зшиваються судинки діаметром 1-2 мм.

Цікаво, що у двох операційних за досвідченими хірургами спостерігають студенти та інтерни-медики.

«Покращення кваліфікації наших хірургів і анестезіологів здійснюється зазвичай закордоном. На жаль, такі потрібні у нашій роботі «відрядження» ­– справа індивідуальна, і при наших зарплатах 5-6 тисяч гривень задоволення не з дешевих», – знизує плечима жінка.

За минулий рік в операційному блоці було проведено понад 700 операційних випадків. Це – щонайменше по дві операції на день. Трапляється, що операції проводять й позапланово вночі.

На запитання Львівського порталу, як переживаєте втрату пацієнтів, анестезіолог Мар'яна зізналася: «Найбільше переживає моя родина, коли я повертаюся додому. Такі втрати завжди із наслідками, і на оговтання йде 2-3 дні, а особливо, коли це була незапланована нічна операція із терміновим викликом, а вранці треба приступати до планової роботи».

У операційному блоці ми знову зустрічаємо керівника відділення Віталія Аверчука. І він тут не нишпорить за нашою роботою, а береться за оперування хворого.

Ексклюзивні кадри фіксуємо одразу у трьох операційних, як у руках людей б'ється людське серце.

Із враженнями покидаючи операційний блок, ми натрапляємо на жінку, яка молиться за успішну операцію свого 44-річного чоловіка.

«Місяць тому його почав турбувати сильний кашель вночі, а виявилося, що це проблема із клапаном серця», – розповіла схвильована дружина.

Варто також згадати, що є на відділенні й лікарі, які пройшли школу польових госпіталів у зоні АТО, але вони про це діляться неохоче. Зокрема кардіохірург Дмитро Бешлей не розуміє, як його історія у АТО стосується нашої теми.

У мирному житті молодий кардіохірург проводить близько 45 операцій на рік, але ще у близько 200 хірургічних втручаннях асистує. Він також зізнається, що втрачати пацієнтів складно.

«На жаль, ми не маємо окремого психолога, який би повідомляв людям про складність чи летальність операції. Самому повідомляти родичам дуже складно. Усі втрати і невдачі накопичуються. Родичі втрачають дорогу для них людину, а лікар відкриває лік своїх утрат. І якщо протягом року є декілька таких випадків, то цих пацієнтів пам'ятаєш, і це непросто. З медичної точки зору ми робимо висновки, як покращити алгоритм, щоб у майбутньому змінімізувати такі ускладнення. А з моральної точки зору ти завше в голові оцінюєш коректність чи правильність дій. І як би прикро це не звучало, не завжди можна оцінити свої дії якісно на 100%», – повідомив він.

На підвищення власного рівня кваліфікації кардіохірурги Львівської обласної клінічної лікарні вибираються за кордон в середньому 2-3 рази на рік, аби тримати високий рівень якості надання послуг.

«В сучасній медицині немає слів унікальність чи вперше в Україні. Все, що ми робимо для наших пацієнтів, – наближення якісної медицини до того рівня, який мають отримувати люди… Малоінвазивна хірургія (втручання проводиться через точкові проколи тканин або природні фізіологічні отвори – ред.) чи мінінвазивна хірургія (втручання лазером – ред.) – це вже не унікальна річ в медицині. Є частина хірургічних втручань, яка дійсно зроблена нами вперше в Україні, але це наш стандарт якості і нічого надзвичайного. Наші поїздки за кордон це фактично наближення якісної медицини для наших пацієнтів, бо наше завдання зробити якісне лікування доступним у Львові, і щоб наші пацієнти не їхали до столиці чи закордон», – повідомив хірург.

На запитання, чи здатні львівські кардіохірурги здійснити пересадку серця, Дмитро Бешлей повідомив, що «львівська область входить у пілотний проект «Про трансплантацію» органів у 2018 році і відповідний закон існує і навіть виділено кошти. Проблема полягає в іншому. Трансплантація серця – це проблема свідомості лікарів і людей, які іноді не розуміють, що це добрий крок. Просто не потрібно маніпулювати у цьому питанні, що когось із людей відключатимуть від апарату швидше, ніж він би міг жити. Людина стає потенційним донором лише після констатації смерті головного мозку».

Скільки людей у Львові чи в Україні потребують пересадки серця – невідомо, бо реального реєстру хворих, яким це потрібно, насправді немає.

«Коли у Львові проведуть таку операцію – складно сказати, бо для цього потрібні три основні речі. Спершу потрібно створити координаційну групу, яка займатиметься реєстром пацієнтів, яким потрібна трансплантація. Другий момент це те, що лікарі-анестезіологи мають офіційно визнавати смерть головного мозку. І третє – створення координаційного центру між лікарнями, які можуть робити трансплантацію, і лікарнями у яких фіксують і визнають смерть головного мозку. Щоб ви зрозуміли. Трансплантація – це не є найскладніша операція на серці. Якщо медична спільнота буде рухатися у цьому керунку, то пересадка серця у Львові – це перспектива двох років. Але ми повинні розуміти, що трансплантація серця – не лише сам факт пересадки, а операція на потоці. Після неї ми повинні виходжувати таких пацієнтів. А от чи потрібні Україні пацієнти із пересадженими серцями, то вже інше питання. Це потягне за собою щорічну планову госпіталізацію, щорічне отримання ліків, щорічне обстеження – коронографію і біопсію серця. Якщо це державі буде потрібно, то операції із пересадки серця стануть доступними дуже скоро», – переконаний він.

Аби залишатися зі здоровим серцем, медик рекомендує відмовитися від куріння.

«Люди мають усвідомити, що мають планово щорічно проходити медичні огляди, відмовитися від паління і вести активний, здоровий спосіб життя. Але відмова від паління стоїть на першому місці», – наголосив Дмитро Бешлей.

P.S. Медична система в Україні абсолютно недосконала, і це гучно сказано, бо вона роками руйнівна. Медики, на яких так часто нарікають люди, витрачають колосальні зусилля, щоб зробити маленький крок на шляху до якісної медицини. Вони терплять мізерні зарплати, правдами і неправдами стараються зробити свої умови праці кращими, і не втрачають надії, що медицина і людські життя будуть для держави у пріоритеті.

Безкоштовної медицини не існує. «Від ліків – до обладнання» – все потребує капіталовкладень, а особливо, якщо ми хочемо йти у ногу із часом. Скупий платить двічі. Усе, що не було вчасно діагностовано і проліковано, обійдеться дорожче у майбутньому, і на кону не цифри, а людські життя.