Судовий нонсенс: “Львівську газету “ зобов’язали спростувати інформацію “Речі Посполитої”

Коли шановний читач бачить перед собою ці рядки, то він повинен твердо взяти до уваги одне: від 17 грудня 2003 року в юриспруденції сталась подія, яка повинна змінити хід історії. Саме цього дня Личаківський місцевий суд міста Львова прийняв рішення, яке за рівнем абсурдності повинно потрапити в книгу рекордів Гіннеса. Він зобов’язав ТзОВ “Львівська газета” спростувати інформацію, що була надрукована у … польській газеті “Реч Посполита”.

“ЛГ” твердо знаючи, що за передруки з інших видань з посиланнями на джерела газета відповідальності не несе згідно з статею 42 “Закону про інформацію”, дозволила собі передрукувати статтю про діяльність начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака “Податками по опозиції”. Зокрема, журналіст польської газети писав про те, що Тарас Козак в одному з львівських барів у п’яному вигляді влаштував стрілянину з пістолета.

Тарас Козак спершу жадав від “Львівської газети” грошової компенсації за завдані моральні збитки в розмірі 86 гривень, але потім чомусь змінив грошову оцінку своєї честі та гідності, і просив суд лише зобов’язати газету спростувати неправдиву інформацію, надруковану поляками і передруковану “ЛГ”. Пан Горецький зробив вигляд, що статті 42 в природі не існує і вже на третьому судовому засіданні відновив статус-кво: він зобов’язав “Львівська газету” спростувати інформацію, надруковану “Річчю Посполитою”, і зробити це спростування обов’язково на першій сторінці.

“Ратуша –ForUm” попросила прокоментувати цей випадок президента громадської організації “Центр “Журналістський правозахист”, львівського журналіста Миколу Савельєва.

“Своїм рішенням суд просто плюнув в очі чинному закону, і зробив це свідомо – запевнив журналіст. – Це рішення є безпрецедентним і якщо журналісти не виступлять проти нього єдиним фронтом – вони заслуговують на ту позу, в якій їх сьогодні тримають. Можливо я є не зовсім об’єктивним, бо сам працюю у “ЛГ”, але давайте проаналізуємо ситуацію на прикладах. Якщо керуватись рішенням, яке прийняв пан Горецький, то завтра потрібно буде визнати, що передруки з “Нью-Йорк Таймс” чи “Жемінь Жибао” не є передруками, бо подані не мовою оригіналу, а з вживанням синонімів. Це є абсурд і голова Личаківського місцевого суду не може цього не розуміти. Але навіщо йому знати хто є хто, коли ясно хто – кого? І подивіться, яка дивина: вперше спростовано приказку про снаряд, який в одну воронку двічі не поцілить. Адже саме через суддю Горецького свого часу у Львові розпочалась акція львівських журналістів “Хвиля Свободи” (тоді суддя присудив газеті “Експрес” за музичну критичну замітку штраф у 150 тисяч гривень). Згодом це рішення було скасоване, але тепер добродій Горецький знову стає на шлях протистояння з свободою слова. Може це, як казав Штірліц, звичка, вироблена роками? Біда в тому, що журналістів не може об’єднати навіть це відверто абсурдне рішення суду – кожен боїться, якби часом стаючи на захист своїх колег по перу, не “перепіарити” “чуже” видання. А те, що газету зобов’язали спростувати на першій сторінці статтю, яка вийшла на четвертій сторінці – взагалі стоїть за межами мого розуміння. Виглядає на те, що суддя просто на сто відсотків виконав усе, що комусь пообіцяв. Це моя особиста думка“.

Цікаво, як має виглядати текст спростування у “ЛГ”?

“Львівська газета” спростовує інформацію у “Речі Посполитій” про те, що Тарас Козак у п’яному вигляді стріляв в одному з львівських ресторанів”? Або ще варіант: “ЛГ” заявляє : Поляки брешуть!!! Ні в одному не в львівському не в ресторані не у п’яному не у вигляді не Тарас не Козак не стріляв не з пістолета. Підстава для твердження – рішення голови Личаківського суду пана Горецького”.

І врешті-решт можна уявити собі текст наступного спростування: “Вважати статтю у “Високому Замку” (“Ратуші”, “Експресі”, “За вільну Україну” – потрібне підкреслити) про (початок війни в Іраку, що Волга впадає у Каспійське море, що Леонід Кучма має непрохідність кишківника – потрібне підкреслити), передруковану з (“Гардіан”, “Трибуна люду”, “Файненшнл Таймс” – аналогічно) такою, що не відповідає дійсності згідно з рішенням судді Горецького від … Число, місяць і рік журналісти конкуруючих видань можуть поставити самі.

М. Стрілецький