Нещодавно львів`яни почули про те, що обласна влада ухвалила рішення заборонити використання іноземної музики у громадських місцях: кафе, барах, нічних клубах і маршрутках. Лише тоді, на їхню думку, люди будуть більше слухати українську музику, що сприятиме кращому функціонуванню державної мови.
Але чи такий метод ефективний? Адже що не можна — завжди цікаво, а заборони викликають протилежну реакцію і свідомі протести. Приємно, що про державну мову дбають, однак вигадувати заборони — нерозумно. Якщо людині подобається той чи інший виконавець (з Росії, Європи чи США), вона у тій же маршрутці чи барі слухатиме те, що подобається. Тим паче, як свідчить досвід кількарічної давнини (після смерті композитора і співака Ігоря Білозора), після словесних заборон депутати до справи не беруться…
Хоча на цю ситуацію можна поглянути і з іншого боку. Ми живемо в країні, яка має свою державну мову, відповідно, повинно бути більше музики українською, особливо у громадських місцях. А якщо комусь щось не подобається — ніхто не забороняє слухати улюблені композиції вдома або на плеєрі.
Тож чи не є рішення обласних депутатів черговим піар-ходом певних політичних фракцій Львівської облради? Про це та інше ми розпитували незалежних експертів, пересічних львів`ян та депутатів.
“Треба покращувати аудіосередовище області”
Андрій ПАРУБІЙ, депутат Львівської обласної ради від фракції “Наша Україна”:
— Ми за те, щоби в обласному бюджеті виділяли більше коштів на підтримку української книги та пісні. Рішення, яке ухвалила облрада, передбачає “фільтрування” музики, що лунає у салонах маршруток. Кафе і маршрутні таксі — комерційні структури, які отримують відповідні дозволи на діяльність через комісію облдержадміністрації. Отже, остання структура на тендерних засадах вимагатиме також відповідної музики.
Йдеться не лише про російські пісні. Іноді у кафе чи маршрутках чуємо вульгарний шансон, низькопробну попсу або тюремні романси. Тут держава може регулювати проблему: встановити певні вимоги до музики, яка звучить у громадських місцях. У рішенні обласної ради йдеться про те, як виконавча влада може покращити аудіосередовище нашої області. Свого часу обласна влада вирішила заборонити у маршрутках будь-яку музику, бо це відволікає водія. Влада повинна карати водіїв-порушників, забравши у них тендер на перевезення.
“Каральними санкціями не досягнемо результату”
Іван ДЕНЬКОВИЧ, заступник голови Львівської обласної ради, голова мовної комісії:
— Рішення обласної ради про підтримку української музики у громадських місцях цілком реальне. Для усіх перевізників, що звертатимуться до облдержадміністрації, проводитимуть тендер. Преференції надаватимуть тим підприємцям, які підтримують одну з вимог: крутити у салонах автобусів україномовну музику. З власниками кафе, барів і нічних клубів значно складніше. На жаль, у диско-клубах української музики взагалі немає. Там звучить тільки іноземна. Ми шукатимемо оптимальні шляхи впливу на власників цих клубів. Можна відштовхуватися від захисту прав споживачів, але це марно і не дасть жодного результату. По-перше, треба говорити з власниками диско-клубів, по-друге, пропонуватимемо їм шукати цікаві україномовні пісні для дискотек. До цього треба йти поступово… Каральними санкціями ми не досягнемо жодних результатів. Треба думати над тим, як зацікавити власників розважальних закладів. Наприклад, можна надавати їм пільги на оренду приміщення.
“Усе залежить від роботи виконавчих органів”
Дем`ян МАЛЯРЧУК, депутат Львівської облради (фракція “Пора”):
— Виконання рішення обласних депутатів, що передбачає підтримку української пісні, залежатиме від роботи наших виконавчих органів. У рішенні не стоїть питання заборони іноземної музики. У маршрутних таксі взагалі заборонено слухати гучні мелодії, що відволікає водія, — це питання безпеки руху. Є й інший бік медалі: кожна особа має право слухати улюблену музику чи не слухати взагалі. Наприклад, якщо людина мешкає у багатоповерхівці над баром, то вона має право на спокій. Яким чином будуть виконувати розпорядження і приписи депутатів — це відповідальність виконавчих органів.
“Треба брати до уваги європейський досвід”
Лариса ФЕДОРІВ, депутат Львівської облради, фракція УНП:
— Знаєте, зараз, перед виборами, я би не хотіла нагнітати міжнаціональну ворожнечу. Хочу вам сказати, що теж маю чимало симпатиків на російській естраді. Так само є і прекрасні співаки в Італії, Америці, яких дуже люблю слухати. Ясна річ, що кожна людина повинна ознайомлюватися з мистецькими шедеврами іноземних країн, але передовсім знаючи досконало своє. І тому я б не розпалювала ворожнечу.
Однак є в мене важливе застереження до законів, бо копійчаними штрафами не вирішити проблему. Якщо ми самотужки не можемо придумати механізмів функціонування україномовної музики, треба брати до уваги європейський досвід. (Наприклад, нещодавно я гостювала у Франції, де побачила, як пропагують вітчизняних митців, не відкидаючи іноземних). Інакше — це буде вакуум. У цьому випадку повинно працювати досконале законодавство, якого дотримуватимуться усі структури.
“Будь-яка заборона має побічні наслідки”
Мирослав ПОПОВИЧ, філософ:
— Вважаю, що нововведення влади щодо обмеження іноземної музики не стільки загрожуватиме національній позиції, як уподобанням молоді. Останнім не важливо, чи улюблений гурт — київський чи англійський. Молодь має свої музичні смаки. Коли у клубах заборонятимуть її улюблену музику, це не приведе до позитивних результатів, а лише до роздратування у суспільстві.
Росія від цього нічого не виграє і не програє. Для них це далекий світ, що не впливатиме на позицію в Україні. Але будь-яка заборона чи силові заходи у сфері духовного життя мають побічні наслідки, яких не спричиняють навіть найсильніші ліки.
Цілком розумію мотиви, якими керувалася Львівська обласна рада. Я переконаний, що такі заходи не забезпечать очікуваних результатів. Треба створювати конкурентоспроможну музику. Львів створює таку музику. Наприклад, гурт “Океан Ельзи” має світову славу, навіть у Росії. Думаю, що це той шлях, на якому треба шукати утвердження українського співу.
Це рішення має політичний підтекст. Адже політичні фракції намагаються показати одна перед одною свій патріотизм. Насправді від цього програє українська ідея.
Чи потрібна заборона іноземної музики?
Ігор КОРДЕЯКА, медик:
— Вважаю, що це потрібно, бо українська мова повинна бути більш розвиненою в нашій країні. Дуже мало змін відбулось, але певні зрушення є — у деяких маршрутках стало звучати більше україномовних пісень. На мою думку, таким методом можна розширити вживання української мови.
Адріана ЮРИК, провізор:
— Я живу не в Україні і про таке рішення влади нічого не чула. Вважаю, що цілковито забороняти іноземну музику не варто, наполовину з українською — також не варто. Українського повинно бути більше. Поки перебуваю у Львові, ніяких змін не зауважила, але такий метод повинен бути ефективним.
Пані Марія, пенсіонерка:
— Звичайно, свою мову потрібно розвивати, проте насильно нічого розвиватись не буде. Особисто мені байдуже, я знаю, що не можна заборонити людині те, що вона хоче. Ніхто нікого не може змусити щось робити, навпаки — заборона викликає протест. Цей метод є абсолютно неефективним.
Оксана КАДАЙ, студентка:
— Я ніяк не ставлюсь до цього рішення влади. Деякі, незначні зміни на краще я відчула. У маршрутках частіше звучать українські пісні. Вважаю, що такі зміни стосовно музики не потрібні, бо сама слухаю іноземну музику. Що ж до мови, то необхідно вживати якихось заходів, адже мова повинна розвиватись.
Катя ТКАЧЕНКО, школярка:
— Я приїхала з Києва, але про рішення львівської міської влади чула. Не думала про це. Мабуть, усе-таки потрібно заборонити використання іноземної музики. Мені не байдуже, що відбувається з державною мовою. Однак, наприклад, у Києві більше слухають російську музику, тому не знаю, чи ефективний цей метод.
Станіслав КОНЄВ, школяр:
— Я — киянин, але чув, що у Львові хочуть заборонити використання іноземної музики. Не зауважував жодних змін. Якби таке зробили у Києві, думаю, багато хто був би проти — там переважно слухають російські пісні. Навряд чи такий метод буде ефективним. Якщо людині подобається російська музика, вона її слухатиме.
Марія ДОРОТИЧ, Дар’я БУРА, “Україна і час”