Богдан Піх, начальник ДП «Львівська залізниця», про ситуацію з переїздами, вулицю Кірпи у Львові та свій політичний вибір

Львівський портал

|



Про те, чи насправді нині залізниця починає працювати активніше, які
проблеми залишаються і чому посадовець вирішив йти у політику – у інтерв’ю
начальника ДП «Львівська залізниця» Богдана Піха.

 Пане Богдане, усі ми знаємо про
трагічний випадок на Дніпропетровщині, коли через зіткнення локомотива з
пасажирським автобусом загинуло більше 40 людей. Чому так сталося?

– Зазвичай ми коментуємо тоді, коли одержуємо офіційну інформацію. Тобто
спеціалісти після проведення розслідування конкретно розказують, хто що
порушив, і що сталося. У даний момент у мене така сама інформація, що і у вас:
стався наїзд на маршрутку на залізничному переїзді, загинули люди.

Відомо, що на цьому переїзді не було шлагбаумів. У нас на Львівщині також
на частині залізничних переїздів їх немає.

– На підставі чого
приймається рішення про доцільність чи недоцільність їх встановлення на тому чи
іншому переїзді?

– Це звичайно залежить від автомобільної дороги, яка пересікається зі
залізницею. Якщо дорога вищої категорії, згідно нормативних документів, ставиться
шлагбаум. А є такі автомобільні дороги, де колії перетинають два-три автомобілі
у день. Там, звісно, встановлювати шлагбаум немає сенсу. Адже це дуже дороге
задоволення, яке передбачає встановлення не лише, власне, шлагбауму, а потрібно
ставити рейкові ланцюги, кабель тягнути, трансформатор виставляти. Скажу по
мінімуму, що один такий обладнаний переїзд буде коштувати державі близько 2-3
мільйонів гривень.

 Це досить дорого, проте людське життя
безцінне. Отож, чи є у планах «Львівської залізниці» встановлення нових
шлагбаумів? Чи, можливо, їх зняття?

– Залізничний переїзд – це найбільш небезпечне місце для автомобілістів.
Звичайно, у нас є урядова програма, затверджена Президентом України, де
переїзди, через які рухаються автобуси, ми обладнуємо новими шлагбаумами. Але
ті переїзди, про які я говорив, з невеликим рухом поїздів недоцільно
обладнувати шлагбаумами. Вони огороджені відповідними знаками. Кожен водій
ознайомлений з правилами дорожнього руху, і він зобов’язаний чітко їх
дотримуватися, пам’ятати, що переїзд – це небезпечне місце.

Навіть, коли на переїзді опущений шлагбаум та є відповідний червоний
сигнал, багато автомобілістів дозволяють собі здійснювати рух через переїзд.
Водій зобов’язаний подивитися направо і наліво, щоб бути впевненим чи не
наближається якийсь потяг.

 Кому скаржитися на рейкові переїзди у
містах, наприклад на той, що встановлений на Левандівці?

– Більшість переїздів через головні колії, через станційні колії, через
приймально-відправні чи під’їзні колії знаходяться на балансі «Львівської
залізниці». Наші спеціалісти їх обслуговують і тримають у належному стані. Але
є незначна кількість переїздів, яка знаходиться на коліях інших власників. Є
багато підприємств, які мають свої приватні станції, які мають свої колії,
локомотиви, вагони, і вони їх використовують у своєму технологічному процесі.
Якщо такому локомотиву потрібно виїхати на колії загального користування,
машиніст повинен бути навчений відповідним правилом, здати відповідні екзамени.
І тільки тоді його можна випустити на залізничні колії загального користування.

 Про вас говорять, що ви людина, яку
«зробив Кірпа», що ви «людина Кірпи». Можна так сказати?

– Так, можна це звичайно говорити, і не тільки про мене. Я довгий час
працював першим заступником Георгія Кірпи, тому я з цим чоловіком пройшов
довгий трудовий шлях. Про нього я можу говорити лише позитивно. Це була людина
високої моралі, фахівець, патріот свого краю і роботи на залізниці. Що
стосується його професійних якостей, то на перше місце я би поставив грамотний
підбір кадрів. Дуже рідко Кірпа помилявся, коли вибирав на посаду певного
спеціалістів, я би навіть сказав, що не більше 1-2%. Це його дар, як керівника.
А далі вже була відповідальна робота для своєї держави, для свого регіону.

 Кажуть, по ньому дуже вдарила зрада
багатьох людей під час Помаранчевої революції. Він вам про це щось говорив?

– У той час ми не проводили таких розмов, не оцінювали ситуацію, ми просто
працювали у будь-який час – революційний чи не революційний.

– Чи правда те, що ви
ініціювали надання вулиці чи площі у Львові імені Георгія Кірпи?

– Після Помаранчевої революції шукалося дуже багато негативів, лунала різна
критика, але час розставив усе на свої місця. Іменем Кірпи у Львові поки що не
названо жодної вулиці чи площі, але в Україні вже є і вулиці, і площі, і палаци
спорту, і пам’ятники. Близько двох місяців тому ми звернулися до міської ради
для того, щоб назвати котрусь із вулиць чи площ у Львові іменем Георгія Кірпи.
Але поки що відповіді не маємо. Зараз у розпал виборчої кампанії ми на цьому не
наполягаємо. Але після виборів обов’язково повернемося до цього питання.

 Яку вулицю ви би запропонували
перейменувати?

– Якусь із тих, яка недалеко розташована від Залізниці. Наприклад, вулицю,
яка веде від Привокзальної площі до вокзалу, чи Залізничну. Це вулиці, які не
несуть у собі якого високого імені, їх спокійно можна назвати іменем Героя
України, іменем Георгія Кірпи.

 Вас не дратує, що перед вокзалом така
жахлива дорога?
 Адже ті, хто приїжджає до Львова на потязі, cприймають цю вулицю як візитівку міста.

– Ця бруківка нервує мабуть не тільки мене, а усіх, хто по ній їздить. Ми
не ремонтуємо її, бо це не наше підпорядкування. Наша влада закінчується на
тротуарі довкола вокзалу, а цю вулицю має ремонтувати міська влада. Ми ще
раніше з Георгієм Кірпою хотіли, щоби їїередали зі всім, що там є, на баланс
«Львівської залізниці».

– Чому не
ремонтують вулицю Городоцьку? На зло вам?

– Я думаю, що з нами це немає нічого спільного. Ремонтувати потрібно всі
вулиці – більш і менш значимі. Сподіваємося, дійде черга і до Городоцької.

Є різні думки щодо бруківки, але я, наприклад, противник бруківки на тих
вулицях, де є великий рух. У центрі, на дрібних і піших вулицях, вона може
бути. А на більш швидкісних від бруківки і машини псуються, і нерви у водіїв
«горять».

– Як сталося, що вас
немає у списку партії «Відродження»?

– Я кинув займатися і «Відродженням», і політикою після Помаранчевої
революції, після якої десятки тисяч фахівців було звільнено. Я теж позбувся
роботи. Про своє звільнення я дізнався з інтернету. Офіційна мотивація –
невиконання вимог контракту, хоча я виконував всі вимоги контракту. Контракт
розірвали постановою Кабміну, коли Міністром транспорту був Євген Червоненко.
Зараз я позапартійний, але вдячний Партії регіонів, що запропонувала мені місце
у списку. ПРУ перед тим як пропонувати місця у списках, ретельно вивчала
кандидатів. Я бачу там багато фахівців.

– Не боїтеся, що після
зміни влади вас знову можуть звільнити?

– Я не політик, моя задача – добре працювати на Залізниці. Якщо є підтримка
влади, господарник може зробити більше. Використовуючи те, що я є в списку
Партії регіонів, я зможу більше зробити для підприємства.

– «Львівська
залізниця» – прибуткове підприємство?

– Так, ми є прикладом для багатьох структур, одним з найбільших платників
податків Львівщині, повністю забезпечуємо життя нашого регіону, потреби
населення і промисловості.

– Чи вважаєте ви, що
ціна на проїзд потягами є адекватною?

– У порівнянні з нашими сусідами – Росією, Білоруссю, наша ціна не є
високою.

– Як відбувається
відбір провідників на Залізниці?

– Це молодь, яка закінчує Залізничне училище, яка спочатку потрапляє на
менш напружені дільниці, простіші вагони. У літній час у південному напрямку, у
швидкісні, фірмові потяги ми уже ставимо провідників з досвідом роботи.

На Залізниці працює 3,6 тисячі провідників пасажирських вагонів, їх середня
зарплата становить 2700 гривень. Хто краще працює, має премії, переходить на
кращі рейси.

– Вагони-ресторани –
збиткові? Скільки вагонів-ресторанів є на вашому підприємстві?

– Близько двох десятків. Вагони-ресторани – це проблемне питання, бо і
«Укрзалізниця», і інші структури віддали цю сферу діяльності (торгівлю) у
приватні руки. Але у нас ці вагони є, і вони збиткові. Ми лишили кілька
вагонів-ресторанів, де вони потрібні хоч якось.

– На іноземних
залізницях їжа у вагонах-ресторанах надзвичайно дорога. Чи не мусять ці
підприємства підвести ціни до нашого рівня на нашій території?

– Ні, це їхнє право.

– Якщо на території
України в іноземному поїзді сталася крадіжка. Хто за це відповідає?

– Як правило, усі поїзди супроводжують працівники міліції. І не залежно від
того, чий це потяг, розбиратимуться у цьому наші правоохоронці.

– Чи діє між Києвом і
Львовом давно обіцяний швидкісний експрес зі середньою швидкістю 160 км/год?

– Максимальна швидкість експресу – 160 км/год. Звичайно, що
на кривих ділянках малого радіусу середня швидкість поїзда буде значно нижчою.
Це серйозне питання, бо щоб в країні курсували потяги зі середньою швидкістю 160 км/год, необхідно
було би вкласти мільярди у розвиток інфраструктури залізниці, спрямити колії,
вивести на інший рівень розв’язки.

– До «Євро-2012» це
можливо?

– До цього Чемпіонату таких коштів не знайде ані Залізниця, ані держава. Ви
собі уявляєте, наскільки це складно, бо це і втручання у ділянки різних міст і
сіл, знесення будівель.

Зараз ми проводимо роботи над тим, аби пришвидшити курсування поїздів та
відкривати додаткові експрес-маршрути.

На днях у Києві генеральний директор «Укрзалізниці» буде проводити зустріч
з корейськими виробниками швидкісних поїздів. Я думаю, що буде оголошено
тендер, і близько 10-12 швидкісних електричок буде закуплено. За рахунок того,
що це є спеціальний рухомий склад, який при тій самій колії дає можливість
їхати швидше кілометрів на 10-15 за годину, ми спробуємо до «Євро-2012»
забезпечити витрачання меншої кількості часу у дорозі нашими пасажирами. Хоча
би 5 годин між Києвом і Львовом.

Надзвичайно швидких маршрутів немає і в інших країнах Європи. В основному
це приватні маршрути, виведені в окремі лінії. Але вартість квитків є
надзвичайно висока.

«Львівська Хвиля»

Загрузка...
Загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...