Хороші твори у добрих і гірших перекладах

“Українські перекладачі — щасливі, тому що мають нагоду перекладати класиків”, — зазначила під час презентації книги вибраної прози Ярослава Івашкевича “Злет” прозаїк і перекладач Наталка Сняданко.

Зробити це щастя більш упорядкованим спробували організатори міжнародного перекладацького семінару „Трансляторіум”, що його 1999 року зініціювала польська україністка Оля Гнатюк.

Після першого видавничого проекту учасників семінару — книги „Дванадцяти польських есеїв” (“Критика”, 2002) торік вийшов “Злет” Ярослава Івашкевича, започаткувавши створену разом з видавничою групою „Сучасність” серію “Translatorium.ua” (польська класика ХХ століття). Як розповіла координатор проекту Лариса Андрієвська, 8 творів письменника вміщено не за хронологією, а за логікою жанру: несподівана для Івашкевича батярська проза, стилізація на тему готичних сюжетів про вигнання бісів, містика, на межі барокової і готичної, проза язичницька і фрейдистська тощо.

Остап Сливинський, поет і перекладач: “Без Ярослава Івашкевича (який, до речі,

26 років прожив в Україні) наша література не є повна. Образ цього польського письменника спотворювали в Радянському Союзі, перекладаючи, здебільшого, його кон’юнктурні твори, писані в 50-ті роки, коли він естетично колаборував з комуністичною системою”.

Юрко Прохасько, перекладач, публіцист: “У нинішній Польщі до Івашкевича ставляться неоднозначно, приписуючи йому етичне недбальство. Натомість ця книга покликана довести, що це не так і що ці обставини тепер вторинні, через рівень цього письменника”.

Роботи в щасливих українських перекладачів попереду ще багато. Мабуть, вони матимуть нагоду й спотикатися. Як зазначила Лариса Андрієвська, поряд з досконалими перекладами, у “Злеті” є й слабші, які вирішили не викидати, “дабы дурь каждого была видна”. Тобто читати пропонують вдумливо і складати для себе рейтинг і антирейтинг сучасних драгоманів. Тільки чому одні хороші твори Ярослава Івашкевича мають виглядати гіршими на тлі інших хороших творів, незрозуміло. Тим паче, що вміщено їх усвідомлено.

Для інтриги упорядники вмістили на обкладинці “дещо морочну цитату” з розмови польських поміщиків про українського селянина й українську ментальність у новелі „Місяць сходить”:

“— Сила і міць творіння дрімають у цій розлінивленій масі. І страхітлива жорстокість!.. Як жахливо вони мучать тварин.

— Як вони мучили людей, подумай, скільки крови тут пролилося, навіть у тій долині. Коліївщина, уманська різня, селянські війни часів Яна Казимира, все це завершилося струменями крови. Спливала вона рікою до того погідного ставу, тут, попід тим млином настромили на палі чотирьох козаків Гонти, а там, проти маєтку бунтівнича рука мордувала старшину, а там, на хуторі спалили живцем цілу родину…

— Звідки ти це знаєш?..

— Не знаю, певно, що не знаю, ця земля майже не має історії, але так мусило бути. І хтозна, як іще буде”.

У серії „Translatorium.ua” заплановано видати „Мерседес-бенц” Павела Гіллє, „Сторож китайської вази” Славоміра Мрожека, „Відлітаємо в небо” Марека Гласка, есеїстику Чеслава Мілоша, Збіґнєва Герберта, Ришарда Капусьцінського тощо.

Журнал “Сучасність” започаткував у межах однойменної премії номінацію за найкращий переклад.