Андрій Садовий: «Життя треба прожити»

До кабінету Андрія Івановича Садового я зайшла після того, як у нього побувала футбольна команда львівських «Карпат».

Власне, під час аудієнції сторони домовилися, що міський голова незабаром відвідає їх матч, і вже днем пізніше з’ясується, що присутність мера стане фартовою для наших спортсменів. Втім, ще минулої п’ятниці наприкінці робочого дня пан Садовий виглядав дещо стомленим і водночас сповнений оптимізму. Наша з ним бесіда минула досить просто і невимушено, і склалося таке враження, що ми знайомі вже не перший день.

Цікаво те, що, розповідаючи про себе, пан Садовий не перестає розповідати про місто і громадськість. Так виглядає, що сьогодні для нього усе життя – це місто і громада. З цим можна погоджуватися і не погоджуватися; про Андрія Садового, як про мера, можна говорити і хороше, і не дуже; його можна любити і не любити. Втім, лише історія колись об’єктивно засвідчить, чи достатньо ця людина вклала своє життя і душу у розбудову та розвиток Львова. А поки що ми з паном Андрієм розмовляємо, як звичайні живі люди.

– Андрію Івановичу, до вас не легко потрапити на прийом – сьогодні ви тут, завтра у Києві. Звідки береться стільки сил для активної діяльності?

– Силу дає земля, на якій ти живеш, місто, у якому ти живеш, люди, з якими ти співпрацюєш чи яким допомагаєш. Це своєрідна енергетика – кожна добра справа, яку ти робиш, зі сторицею до тебе повертається.

– Тобто робота вас не виснажує, адже доводиться спілкуватися з різними людьми?

– Наведу вам приклад сьогоднішнього дня. Сьогодні у мене була велика зустріч із мешканцями гуртожитку на вулиці Угорській, 2, де ми стоїмо на захисті людей, яких керівництво «Полярону» хоче просто виселити з будинку, щоби заробити на нових офісах великі гроші. Я виїжджав до мешканців гуртожитку, їх було близько 50-ти, у нас виникла дуже гостра динамічна дискусія, яка пішла на користь усім сторонам у практичному та моральному плані. Особисто для мене це також енергетика, яка заряджає мене, як людину, як посадовця, новими силами.

Інша масова зустріч, яку я проводив сьогодні – це зустріч з усім складом футбольного клубу «Карпати», це 25 футболістів, які прийшли перед грою, яка відбулася у суботу (28.07.07 – авт.). Це перша гра чемпіонату з футболу, я побажав їм великих успіхів.

Такі зустрічі не виснажують, вони, навпаки, додають певного оптимізму і віри у те, що ти робиш, тому що ти спілкуєшся з мудрими, талановитими людьми. Виснажують люди, які хочуть якось створити собі певні привілеї. Я стараються звести до мінімуму спілкування з ними.

– Ви особисто підете на футбол?

– Так, звичайно. Ще з дитинства я маю до футболу дуже позитивне ставлення, завжди любив і досі люблю цей вид спорту. У дитинстві я дуже часто ходив зі своїм батьком на стадіон, коли футбольний клуб «Динамо-Київ» вигравав ще тоді, у радянські часи майже кожен матч. У ті часи мене дуже важко було відірвати від телевізора. На сьогодні, я вважаю, що наша футбольна команда «Карпати» має друге дихання. Зі свого боку хочу максимально допомогти хлопцям, і цей стадіон, який ми збудуємо у Львові та введемо в експлуатацію 2010 року, а я у це вірю, буде прекрасною нагодою, щоби наші львівські футболісти грали на якісному європейському полі, а наші вболівальники мали можливість спостерігати матчі, як це роблять люди у Відні, Лондоні чи Манчестері.

– До речі, про Європу. Ви цього літа будете брати відпустку, і де хотіли б її провести?

– Цього року, як і кілька минулих, я ще не брав відпустки. Якщо бути відвертим, то для мене відпочинком є зміна ситуації. От я можу взяти відпустку на один день, і поїхати у відрядження, подивитися, як в інших країнах світу вирішують ті чи інші проблеми. Цього року я трошки порушу цю традицію, тому що у мене є малі діти, і думаю, що їм треба все-таки поїхати на море. Ми з сім’єю плануємо відвідати Крим, не знаю, чи зможу я там бути довго, однак точно завезу їх та привезу потім назад. Річ у тому, що я мушу багато часу проводити у Львові, є таке правило: що більше ти робиш, то більше треба зробити. Мудрі люди кажуть, що відпочинок набагато більше виснажує, ніж робота.

– Це залежить від того, як відпочивати…

– Ви знаєте, якщо відпочивати два місяці, то так. А коли у мене кожного дня зранку до вечора у голові багато різних питань, то як я можу про це забути. Де б я не був, у будь-яку секунду я відповідаю за свою роботу. Чи ти у відпустці, чи ти у відрядженні, але міській голова відповідає за все, що робиться у місті.

– Тобто ви не можете собі дозволити відключити мобільний телефон, наприклад?

– Звичайно, ні. Це був би злочин з мого боку. От, скажімо, ситуація, яка трапилася з телефонним дзвінком про замінування Лікарні швидкої допомоги. Це треба бути дуже великою нелюдиною, щоб робити такі речі, тому що ми фактично почали евакуйовувати хворих, а їх 800. Добре, що еменесівці досить оперативно зреагували, обстежили будинок лікарні і не виявили там вибухівку. Але ж це треба мати, не знаю які почуття, щоби таке зробити і так дестабілізувати ситуацію.

Я мушу бути там, де важко, а свято у міського голови починається, коли в інших львів’ян воно закінчилось. Йдеться про те, що якщо у Львові відбуваються якісь масові заходи, то є підвищена небезпека, бо коли збирається на одній території дуже багато людей, то можуть бути ті чи інші непередбачувані ситуації. Тому має бути порядок, має бути дисципліна, і має бути злагоджена робота.

– Ви є досить молодим міським головою як для міста нашого масштабу. Чи можете сказати, які риси характеру допомогли вам досягнути того службового становища.

– Це любов до людей. Треба просто їх любити і все.

– От наші городяни постійно вимагають від вас відвертості. Така риса, як відвертість, чи є вона корисною для вас, як мера та як для людини?

– Я до чесності і відвертості ставлюся дуже позитивно. Люди повинні знати, що робить міський голова, що робить міська рада, і ми вводимо це нове правило. Порівняйте роботу прес-служби Львівської міської ради цього року, минулого року і за останні 15 років, і ви побачите певну динаміку. Бо коли ти щось робиш, а люди про це не знають, то значить ти нічого не робиш.

Громада міста Львова – це єдиний цілісний організм, і завжди треба вміти порадитися з громадою, донести до неї свою думку. Коли я виїжджаю до людей, чи то на Майорівку, чи то на Рясне, коли спілкуюся з цими людьми, то чую дуже багато цікавих думок. Я ці думки ніколи не почув би у кабінеті. Мені потрібно спілкуватися зі своїми городянами, бо мене обрала громада міста, довірила себе, тому я слуга цій громаді. Дуже часто, коли до Львова приїжджають іноземні делегації, вони запитують, а як у вас тут все організовано, кому ви підпорядковані. Я завжди відповідаю, що я підпорядкований тільки громаді міста Львова. Я слуга львів’ян, і ті люди, які працюють у міський раді – вони також служать місту.

– Чи не доводилося вам у житті коли-небудь шкодувати про сказане чи зроблене? Якби ви мали таку можливість повернути час назад на будь-який його проміжок, то що б ви хотіли змінити?

– Можна щось казати, а потім кусати себе за язик, мовляв, нащо ти це говорив. Однак пізніше наступає такий момент – за рік, за два – і ти розумієш, що робив правильно. Тому що людина – це такий великий потужний комп’ютер – якщо він приймає якесь рішення чи говорить певні речі, значить на це є конкретні підстави. Коли з людиною все нормально, і вона не страждає роздвоєністю, тоді все ОК.

Я щодня щось намагаюся міняти, тільки шкодую, що, наприклад, деякі речі треба було робити швидше. Але це також адекватна відповідь, тому що життя треба прожити. Є багато речей, які на перший погляд здаються такими простими, елементарними, а ми їх не розуміємо. Ми їх усвідомлюємо пізніше, коли проживемо життя. Якщо говорити глобально, то навряд чи я хотів би щось змінювати у моєму житті.

– Львів’янам відомо, що ви батько трьох малих синів. Розкажіть детальніше про свою сім’ю.

– Мою дружину звати Катерина, вона багато займається дітьми, є хорошою мамою і дуже багато мені допомагає. Це жінка, яку я дуже люблю, вона має хороший фах – мистецтвознавець, її хобі – це сучасне мистецтво. Завдяки цьому фаху, я побачив, власне, що таке сучасне мистецтво.

У мене троє хлопців-дітей, старшому з яких, Іванові, 5 рочків, середньому, Тадею, 3 роки, а найменшому, Михайлику, трохи більше року.

– Ваші діти вже усвідомлюють, ким є їх татко? Як реагують, коли бачать вас по телевізору?

– Думаю, що вони навряд чи це усвідомлюють, і моя задача – так поводити себе, так моделювати ситуацію, щоби вони не відчували різниці, якою професією займається їх батько. Це ж звичайні діти, які підуть у звичайний дитячий садочок, дай Боже, у нормальну школу. Я б не хотів, щоби вони відчували незручність, бо насправді це певна незручність, що когось із батьків знають у місті, впізнають.

– Які риси ви хотіли б передати своїм дітям або навчити їх?

– Мабуть, що передавати свої риси було б недоцільно. Кожна людина – індивідуальність. З усіх людських чеснот я бажав би володіти своїм дітям такою рисою, як любов до людей. Бо тільки любов до людей допомагає формувати нормальне суспільство, здорові соціальні стосунки.

Віра ЛЯСКОВСЬКА, депутат Львівської міської ради, УНП:

„Важливою рисою Андрія Садового, як керівника міста, є комплексність піходів до розв’язання питань. У мене досить позитивне ставлення до нього. По-перше, ця людина дуже мобільна у своїх рішеннях, вміє працювати на перспективу, відстоювати свою позицію, інколи ризикиючи і втрачаючи при цьому, тобто деякі позитиви можуть для А. Садового закінчуватися негативом: осудним відголоском преси, спротивом громадськості тощо. Незважаючи на це, Андрій Садовий – це непервершений гравець у вирішенні справ.

Наполегливість, впертість, колосальна працездатність – за це йому потрібно віддати належне”.

Петро АДАМИК, депутат Львівської міської ради, ПОРА:

„Я думаю, що про Садового, як про людину, мають судити його близькі друзі, я себе таким не вважаю. Втім, думаю, що місту з мером пощастило, оскільки на сьогодні він вміє балансувати, як то раніше казали про Кравчука: вміє проскочити між крапельками дощу.

Не можу сказати, що Андрій Садовий – відкрита людина, не думаю, що він може допустити в особисте життя дуже багато людей. Та, загалом, як людина, як мер, він комунікабельний, є лобістом багатьох ідей, багатьох думок, є провідником своєї команди, здатен переконати. Усі ми також бачимо, що Садовий є працелюбним, хоча у цій роботі йому з нами працювати досить важко, оскільки кожен політик переслідує різні інтереси: загальнолюдські, громадські та політичні. Наш мер дає собі раду з кожним позиціонує себе, як людину і компромісну, і дипломатичну”.