Слуги “великого чудовиська”

Кореспондент „Ратуші” разом з працівниками муніципальної дружини “викрадав” автівки на міському евакуаторі.

Зовсім нещодавно ці хлопці ще підбирали п’яничок на вулицях міста і відвозили їх у не найкращий за соціальним статусом заклад — медвитверезник. Але з жовтня 2006 року витверезник у Львові офіційно закритий, а працівники комунального підприємства „Муніципальна дружина” тепер забирають із вулиць не шанувальників оковитої, а автівки нечемних водіїв. Не раз у центрі міста побачиш як „велике чудовисько” — евакуатор — „очищає” вулиці за допомогою крана. Більшість водіїв, які не звикли звертати уваги на дорожні знаки і припарковують свої автівки де їм заманеться, згодом шоковано спостерігають, як їхнє чотириколісне дитя звисає в повітрі, а потім, заковане у “кайдани”, зникає у невідомому напрямку. Вам залишають лише семизначний номер телефону і купу задоволеного люду, яка не може не натішитися з вашої невдачі …

Про штрафи і штраф-майданчики

Кореспондент „Ратуші” вирішив поцікавитись усіма особливостями роботи евакуатора, для чого проникнув у саме нутро комунального підприємства „Муніципальна дружина”. Зранку штраф-майданчик біля колишнього витверезника майже пустував. За словами чергового зміни Богдана Кінаша, в середньому у робочий день сюди привозять близько 20 оштрафованих автівок. „Це вже гарантія того, що вони заплатять штраф 281 грн”, — розповідає він. На ранок 25 травня 2007 року запис у його журналі свідчив, що з жовтня 2006 вже понад 1700 автівок у Львові познайомилися із евакуаторами , водіїв яких оштрафували. Керівник відділу безпеки дорожнього руху Микола Хомицький детальніше пояснив прейскурант зі штрафами. „281 грн доводиться платити тим, чию машину забрали із забороненого для стоянки місця і завезли на штрафмайданчик. Власник автомобіля може зменшити свої витрати, якщо погодиться заплатити штраф у розмірі 176 грн, якщо його автівку лише повантажили на евакуатор і нікуди ще не везли. Є і полегшений вид штрафу: якщо наші працівники лише встигли одягнути „лапки” на авто і не вантажили його, то водій заплатить лише 92 грн”, — розповідає пан Хомицький. За його ж словами, львівський міськвиконком без особливих застережень затвердив такі розцінки „послуг” евакуатора. І це не дивно, адже не важко підрахувати, що за 30 днів кожного місяця (евакуатори працюють без вихідних) цей процес мав би приносити чималі гроші до бюджету міста (30 днів по 20 оштрафованих водіїв). „За існуючими правилами, наше підприємство віддає міському бюджету 80% зароблених на штрафуванні коштів. Нам залишається 20%”, – розповідає Микола Хомицький. Як з’ясувалося згодом, це комунальне підприємство не дотують із міського бюджету. На запитання, яка ж тоді зарплата у працівників цієї евакуаційної служби, керівник відповів, що зовсім невелика — 500 грн ставки і час від часу додаткові премії чи гонорари! Отакої, люди працюють за 500-700 грн у місяць… Попри таку ситуацію, керівництво із ще радянською гор­дістю підсумовує, що „це все роблять, аби навести лад у місті, а не для звичайного здирання коштів із власників авто”.

Краще забрати авто зразу

Поки я чекав, коли приїде найбільший евакуатор, у кабіні якого зможуть уміститися аж четверо чоловік, черговий зміни пан Богдан вирішив показати мені одну із визначних пам’яток штрафмайданчика. „Ця „Таврія” стоїть тут ще із 6 березня. Враховуючи те, що кожного дня за перебування тут її власник мав би сплачувати по 66 гривень, штраф уже перевищив 5000 грн. Не думаю, що власник уже погодиться її забрати. Ця „Таврія” для нас, як валіза без ручок. Що з нею робити, не знаємо, адже і списати її закон не дозволяє”, – розповідає черговий. Виявляється, мало хто залишає свої автомобілі на штрафмайданчику на ніч. „Здебільшого, вже через кілька годин після евакуації власник машини приходить до нас і або з розчаруванням, або із матюками сплачує штраф і забирає авто. А що б ви зробили, якби вас на очах у всіх послали… Що робити в такій ситуації? А я служив… І хочеться постійно діяти відповідно. Але ми терпимо. Буває і вночі народ вирішує свої машини забирати. Приходять, погрожують. Пропонують 50 грн, аби я так, просто, їм віддав. Не можу я…”, – розповідає черговий.

У путь, любі друзі

І ось за звуком сигналізації на іномарці всі розуміють, що прийшла перша партія оштрафованих. Привезені автівки спокійно фасують у кінець ряду, і всі готуються до наступного виїзду. Часу на роздуми немає. „Михайло, Петро і Андрій”, – команда одного із евакуаторів. Хлопці не дуже задоволені. Але місце для мене у кабінці знайшлося. „Хочеш зрозуміти, що таке наша робота? Поїхал…”, – не встигає сказати Михайло і вже піднімає слухавку на мобільному. „Куди? Ні, не можемо. Нас уже Шкурган (начальник відділу транспорту ЛМР. —Авт.) забирає на вул. Соборну”, — каже Михайло. Поклавши слухавку, роздратовано скаржиться: „Таке враження, що у нас тут тисячі начальників. Хто хоче телефонує, комусь десь щось не сподобалося, і нас одразу туди посилають. Жодного графіка, жодного відпочинку”. Водій Андрій уже досить солідно розігнав евакуатор, і ми насправді гнали на місце злісного паркувальника. На дворі була жахлива спека, а в кабіні? А на хлопцях сорочки, штани й зелені накидки із написом „евакуатор”. „Тут дуже спекотно, але і вікно краще не відчиняти. Ми так вже декілька раз ледь додому не дійшли — так шия від протягу боліла”, – продовжує Михайло. Коли я поцікавився зарплатою, хлопці злісно натякнули, щоб я про гроші не згадував. „Щодня стільки роботи. З дев’ятої ранку і до десятої вечора. Що там тієї зарплати. 500-600 грн. Розумію, керівництво намагається щось робити, але не завжди є і премії якісь. Виживаємо просто”, – продовжують хлопці. Величезний евакуатор продирався крізь тисняву на вул. Городоцькій і, мабуть, острах відчували майже всі водії. Як завжди, дратували корки автівок на площі Митній. Хлопці мовчали і сконцентрували увагу на об’єкті на Соборній. Оскільки там проводили ремонтні роботи, знайти місце для зупинки було не легко. Але автівка одного „мудрагелика” все таки знайшла собі місце під пекучим сонцем. „Зараз ти зрозумієш, чому ввечері ми приходимо повністю безсилі. Окрім того, що тут палюче сонце, протяг по шиї, так ще і „лапки” для кріплення не найлегші”, – каже Михайло. „Я от три місяці попрацював, так розкачався!”, – показує свої біцепси Петро. Це, мабуть, була його остання щира посмішка в цей день. „На цій роботі стільки негативу набереш, що й спокійно спати годі. Кожен тебе обматюкає, прокляне, і не розуміють вони, що це наша робота”, – додає водій Андрій.

Ми повезли іномарку „додому”. У кабіні у хлопців завжди касовий апарат, аби вибити, у разі чого, чеки на місці, ціла купа бланків для заповнення виконаних актів. „12.50. БМВ (потім назвав номер), Адрій, Василь”, — так хлопці повідомляють диспетчера ДАІ про номер забраної машини. „Знаєте, яка у нас посада? Інспектор”, – розповідає Петро. „Інспектор без жодних прав”, – додає Андрій. „Будь-який акт, будь-яку евакуацію ми можемо виконати лише за присутності інспектора ДАІ. Але часто буває так, що цих же інспекторів немає на місці. То й чекаємо на них”, — продовжують вони разом. Під’їхали до штрафмайданчика. Інспектори оперативно і без усіляких емоцій зняли автівку і повантажили лапки назад на евакуатор. Їх робота вже давно перетворилася на механічну. Знову з мобільного пролунала знайома мелодія, і ми вже мали наступну адресу. „Вулиця Січових Стрільців…”, – сказав Михайло. За словами студентів юридичного факультету Національного університету ім. І. Франка, щодня приїжджають евакуатори, забирають декілька машин, всі переполохані тікають… але через дві години картина повторюється. „Сьогодні звідси, напевно, і не виїдемо”, – прогнозує Михайло. Дорожній знак „Паркування заборонено” і два десятка машин. Тут можна було навіть вибирати, яку забрати першою. Хлопці під’їхали до крайньої автівки і через дві хвилини вже завантажили її. Під сигнали її сирени ми повезли машину на “базу”. Біля університету було чутно регіт молодих колег-юристів і крики пенсіонерів, що так „їм, буцімто, і треба”… „Тут, біля університету, щодня забирають дуже багато машин, а люди, тобто, ті студенти, певно, розуму дуже мало мають. Поруч — платна стоянка, це значно дешевше, ніж послуги нашого евакуатора. Але якщо люди нерозумні, то що їм зробиш”, – жалкує Петро.

Справді, наш маршрут тепер остаточно визначився: Січових Стрільців — штрафмайданчик. Ми перевезли ще три автівки, і наша машина… „здохла”.

„Клята електроніка…Я казав, що ці машини прокляті. Тільки три місяці працює і все. Думаєте, нам за ремонт заплатять? А повезти у сервіс, знаєте, в яку суму попадете? Ось так воно і є. А як самі відремонтуємо щось не так, ми ж будемо винні…”, — розповідає пан Михайло. „А гарантії на автівки є?”, – запитую я. „Що?! Гарантії? Та ці машини у Стрию збирають: машина білоруська, кран авст­рійський… Які там гарантії”, – відповідають хлопці. Розчаровано сіли на лавку. Так для мене завершився робочий день у помаранчевій сорочці.

Там за туманами…

Отож, підсумуємо… Хлопці на евакуаторах — лише вершина айсберга, усі інші проблеми досі „під водою”. За статистичними даними, які презентувало начальство ДАІ, на Львівщині за один квартал кількість автомобілів зростає приблизно на 9000 рухомих одиниць. Що з ними робити у Львові? У нас досі немає багатоповерхових стоянок, а кількість звичайних також не змушує радіти водіїв. Центр Львова — і бізнес – центр, і центр для навчання, і центр для розваг. Можна сказати просто: „Запрошуємо всі авто у центр”. Поки що міські чиновники вирішують ситуацію таким чином, і їм це, мабуть, подобається. Штрафи — наповнення бюджету, а хто казав, що знає, як його наповнити…

P.S. Поради від міс-України Інни Цимбалюк:

— Аби потім мати юридичні підстави захистити себе від примусової “евакуації”, намагайтесь бодай одним колесом заїхати на бордюр. Аби ваш транспортний засіб не “депортували” примусово, поверніть колеса в крайнє положення “вліво” чи „вправо”. Коли отримуєте свій транспорт, обов’язково уважно його огляньте – якщо помітите, що він подряпаний (а ви не можете цього не помітити!) вимагайте скласти відповідний акт”. У судах Києва, до речі, вже є кілька позовів про матері­альне відшкодування за завдані моральні збитки. Мовляв, не побачивши свого авто, дехто ледь не вхопив гіпертонічний криз…