Голова Верховної Ради і головний соціаліст України опинився на політичному роздоріжжі.
З усіх вітчизняних знакових політиків найважче нині спікеру Олександрові Морозу. Так, упродовж багаторічної політичної кар`єри у нього вже були кризові моменти, коли, здавалося, можна було назавжди зійти з дистанції.
“Син Таращанського полку”
Особливе напруження Сан Санич відчув, коли у 1988 році балотувався на посаду президента. Саме тоді я, як журналіст однієї із львівських газет, вирішив відвідати родинне гніздо Мороза — хутір Бути, що у Таращанському районі Київщини. Цей регіон закономірно вважався “вотчиною” лідера соціалістів, а тому команда Кучми намагалася всіляко скомпрометувати його. У виборчому штабі Олександра Олександровича у Білій Церкві мене попередили, щоб я був дуже обережним, бо на кожному кроці чатують агенти спецслужб, що працюють на Кучму. Але мені все-таки вдалося успішно “десантуватися” на малій батьківщині головного соціаліста країни, побачити його хатинку, вкриту бляхою, яку побудував батько за гроші, зароблені на шахтах Донбасу. Там мене познайомили з рідним братом пана Мороза, який після багаторічної праці шахтарем заробив силікоз легень і разом із сім`єю повернувся доживати вік на землі батьків.
Брат розповів мені, що вже п`ять років, мешкаючи у старенькій батьківській оселі, споруджує власне житло. Я здивувався, мовляв, маючи такого високопоставленого свояка у столиці, так довго будувати хату якось не личить. На що отримав відповідь, що за Олександром постійно стежать, тож родичі не хочуть зараз просити допомоги, щоб хоч чимось не скомпрометувати його. Тоді я також переконався, як таращанці по-справжньому поважають свого відомого земляка. Мені розповіли, що вже давно є ініціатива надати школі, в якій вчився Мороз, його ім`я. Стримувало земляків лише те, що негоже у демократичній державі за життя робити такі номінації.
Бути бідною невісткою чи посивіти у дівках?
Згодом Олександр Мороз із трибуни Верховної Ради озвучив “плівки Мельниченка” й фактично очолив акцію “Україна без Кучми”. І знову його політична доля повисла на волосині. Але Мороз і цього разу витримав удар та надалі залишився потужним гравцем на політичному ринзі країни.
Про “помаранчеві” події та участь у них лідера соціалістів знають усі. Також усім відомо, що сталося через рік після Майдану і яку посаду у результаті політичних домовленостей подарували Олександрові Морозу до 2011 року. Але і тут виникли проблеми, пов`язані з глибокою політичною кризою у країні, виходом з якої політична еліта визначила дострокові парламентські вибори 30 вересня цього року. Звісно, такий розвиток подій аж ніяк не сподобався голові Верховної Ради і лідеру СПУ.
Як спікеру, що отримав цю третю за значенням посаду у країні у результаті багатоходової комбінації, йому дуже хотілося керувати депутатським корпусом увесь відведений термін. Не судилося. Ще прикріша ситуація вимальовується перед ним як лідером СПУ. Соціологічні опитування останнього місяця свідчать про те, що соціалісти вперше можуть не подолати тривідсоткового прохідного бар`єра й опинитися на маргінесі політичного життя (приклад СДПУ(о)) або й зовсім зникнути з політичної мапи країни. А це аж ніяк не входить у плани пана Мороза, чия партія репрезентує Україну у респектабельному європейському Соцінтерні.
Недоброзичливці Олександра Мороза вже широким фронтом говорять про те, що регіональні структури СПУ у пошуках ліпшої долі потихеньку починають дрейфувати у бік “Народної самооборони”, БЮТ чи Партії регіонів.
Отже, для Мороза з відходом “трибуна” Юрія Луценка, “сірого кардинала” партії Йосипа Вінського, а також головного редактора газети “Сільські вісті”, що виходить півмільйонним накладом, Івана Сподаренка знову настали тяжкі часи для роздумів. Та й бізнес, який був донором партії, також може відвернутися від неї.
Мороз, як бувалий політик, звісно, ще міркує. Він не з тих, хто хоче красиво помахати шабелькою і так само красиво загинути. Якщо ж Олександр Олександрович остаточно переконається, що його самостійна пісня вже відспівана, то для нього Партія регіонів уже підготувала запасний плацдарм, а саме — 15 прохідних місць у списку “регіоналів”. Але чи погодяться горді соціалісти бути бідною невісткою навіть тоді, коли можна посивіти у дівках?
Мирослав ГРЕДІЛЬ, “Україна і час”