Чи буде суд, чи буде кара?

В Україні вже вкотре намагаються провести суд над комуністичною ідеологією та її прихильниками. Цього разу міжнародний.

Звиклі до реалій епохи соціалізму і пригнічені невпевненістю у завтрашньому дні багато українців навіть не помічають, як активізувалися в країні сили, що чимдуж тягнуть нас у день вчорашній. Ленінський прийом у піонери в Криму, опір поширенню української мови, хизування імперською символікою загиблого в нерівній боротьбі з акулами імперіалізму (!) СРСР, заклики до інтернаціональної дружби (лише з Росією та Білорусією!) і водночас анафема на голови американців та НАТО… За цими виставами бовваніє привид комуністичної ідеології, що мучив Україну страшними жахами протягом 70 років.

Щоб звільнити український народ від спогадів про голодомори, “чорні ворони”, працю за трудодні група молодих українських істориків та громадських діячів створила Оргкомітет для проведення Міжнародного суду над комунізмом. Вони вже не сподіваються на українську Феміду і запрошуватимуть суддів із-за кордону. Від них вони вимагатимуть заборони комуністичної ідеології, а також організацій, що її сповідують. Своїми думками про перспективи запланованого “нюрнберзького трибуналу” наша газета попросила поділитися багаторічного в’язня радянських концтаборів, народного депутата України, юриста за освітою Левка Лук’яненка та заступника директора Інституту історії України НАН України доктора історичних наук Станіслава Кульчицького.

– Чи вправі демократичне суспільство взагалі боротися з ідеологічними поглядами і чи не буде це своєрідною війною з вітряками?

Л.Л.: — Це цілком нормально, якщо у демократичному суспільстві точиться боротьба ідеологій, і кожен доводить, чия ідеологія краща та що вона відповідає правді, істині і національним інтересам. Але згадаймо про деякі історичні паралелі. Націонал-соціалістичну робітничу партію Німеччини, яка на чолі із Гітлером виробила нацистську ідеологію, на Нюрнберзькому трибуналі визнали злочинною і заборонили. Отже, і проти ідеології іноді застосовують “фізичну силу”, коли вона антигуманна, проповідує диктатуру, деспотію, придушення інших ідей, світоглядів, напрямів філософії тощо.

Нинішні комуністи беруть за теоретичну основу праці Маркса-Енгельса-Леніна і не зреклися тієї ідеологія, яка сама по собі є злочинною. Перш ніж робити щось руками й ногами, у голові людини формується ідея, завдання. А марксизм закладає в голови людей ту програму, яку втілюють у вигляді злочинів проти людяності і встановлення диктатури за своїм спотвореним світоглядом – будівництва комуністичного суспільства. Ще Іван Франко казав, що якби те, що написав Маркс, було справді здійснено, замість всесвітньої свободи й добра утворилася б величезна всесвітня тюрма.

С.К.: – Гадаю, це буде чергова “війна з вітряками”. Що таке комунізм? По-перше, ідея, по-друге, практика. Вперше вчення про “науковий комунізм” згадано ще в Ельберфельдських промовах Енгельса за три роки до революції 1948 року в Європі. Потім з’явився “Маніфест комуністичної партії”, від якого Маркс і Енгельс після революції фактично відмовилися. Енгельс до кінця житття не визнавав ідей “Маніфесту”. А його учень Бернштейн сформулював зовсім іншу ідею, що стала програмою усіх європейських соціал-демократів. Вони себе назвали “демократами” саме для того, аби підкреслити, що вони вже не закликають до класового протистояння, громадянських війн, революцій, а стараються поліпшити життя робітників завдяки реформам.

Отже, можна сказати, що ця ідеологія еволюціонує. Вона зараз побудована на класовому мирі, а не на класовій війні, і сучасні соціалісти, в тому числі англійські лейбористи – це ж не комуністи! Але Ленін та його послідовники називали реформістів ренегатами й іншими лайливими словами і взяли на озброєння ідеї “Маніфесту”. Стосовно ж практики комунізму, то її вже засуджено у “Чорній книзі комунізму”, яку видали 1997 року в Парижі шістеро авторів. Через два роки її було перевидано також російською мовою у Москві.

– Як може суд визначити шкідливість чи нешкідливість ідеї?

С.К.: – Суд над ідеологією взагалі явище незрозуміле. Він повинен завжди відбуватися над людьми. А робити “Нюрнберг-2”, як цього добивається Лук’яненко, це – нісенітниця. Вже немає людей, відповідальних за злочини комуністичного режиму. Навіть Каганович давно помер. Для того, щоб осудити ідею, не потрібні жодні судові інстанції, міжнародні вони чи не міжнародні. Це можна здійснити у вигляді курсу лекцій, наукових монографій тощо.

Л.Л.: — Але ж Комуністична партія України і тепер гордо заявляє, що вона є спадкоємицею КПРС і виховує своїх членів на творах Маркса-Енгельса-Леніна! А отже, готує людей до дій за кривавою схемою, яку викладено у комуністичному “Маніфесті”. Комуністи сповідують диктаторську ідеологію, яка передбачає насильницьке захоплення влади і її утримання, фізичне знищення політичних опонентів. Вони ж не відмовилися від своєї історії?!

– У деяких країнах Європи карають за заперечення факту Голокосту, а у нас хочуть запровадити подібну відповідальність за заперечення Голодомору. Ви не боїтеся, що таке формулювання може накласти “вето” на оприлюднення нових фактів, документів, історичних концепцій…

Л.Л.: – Мені відомо, що такий закон ухвалили у Франції, де, мабуть, виходили з того, що людина має бути відповідальна і цінувати правду. Бо якщо Голокост євреїв – встановлена істина, то заперечувати його означає заперечувати саму істину. І все ж у таких постановах я вбачаю певний замах на свободу. Проводячи аналогію із Голодомором 1932-1933 років, я не хотів би, щоб у нас діяв закон, що карав би за заперечення геноциду української нації. От якби минуло років 10 і в наших школах та інших навчальних закладах вивчали предмет “Геноцид української нації та його форми” і щоб кожен про нього знав, тоді можна було б передбачити в Кримінальному кодексі статтю, яка карала б за це.

С.К.: – Щодо концепцій, важко сказати. А в законодавстві країн, що найбільше постраждали від злочинів нацистів, йдеться про заперечення конкретного факту. Не знаю, які можуть бути нові документи щодо Голокосту, що його заперечують, тому не бачу в таких законах чогось такого, що б заважало історикам працювати. Голодомор 1932-1933 років – теж конкретний факт, якого заперечити неможливо. І 28 листопада 2006 року у нас прийнято закон про неморальність тверджень про те, що в Україні не було геноциду. Там просто не сказано про кримінальну відповідальність. Проте закон можна доповнити, хоча можна й не доповнювати.

– Задоволення позову, напевно, потягне за собою заборону партій, зокрема комуністичної, як носія марксистсько-ленінської ідеології. Чи дозволяє це наше законодавство?

С.К.: – Українське законодавство цього зробити не дозволяє. Компартія, на мою думку, не можна заборонити. Це питання вже розглядали. Її було заборонено 1991 року, проте згодом легалізовано. І знову повертатися до цього навряд чи варто. Та цього ніхто і не зробить.

Л.Л.: – Наш Кримінальний кодекс не допускає існування політичних партій, що ставлять своїм завданням насильницьке повалення конституційного ладу. І у нас є Закон “Про політичні партії”, який передбачає, що партію можна зняти із реєстрації. Для цього Генпрокурор або міністр юстиції роблять подання Верховному Суду, і останній розглядає це питання. Українська республіканська партія ще 2000 чи 2001 року звернулася з клопотанням скасувати реєстрацію компартії до тодішнього міністра юстиції Сюзани Станік. Але дістала формальну відповідь, що у програмі КПУ ніде не записано про прагнення комуністів насильницьким способом повалити конституційний лад в Україні. Зіграла свою роль залежність екс-міністра від її прокомуністичного світогляду.

Торік я порушив аналогічне клопотання перед новим міністром юстиції Лавриновичем. Та якщо зняти з реєстрації компартію, то парламентська більшість розвалиться і уряд піде у відставку! Районний суд на прохання скасувати рішення Мін’юсту про реєстрацію КПУ теж відмовив із тих же політичних міркувань. Тому я вирішив подати в суд на компартію, щоб вона компенсувала мені за всі ті моральні й фізичні страждання, яких я зазнав за 25 років ув’язнення плюс ще й за заслання. Справу прийняв райсуд до провадження, але він ніяк не приступить до її слухання. Ми з моїм помічником, підполковником Петром Недзельським, дійшли висновку, що КПУ є належним відповідачем у цій справі. Проголосивши себе спадкоємицею КПРС, вона логічно успадкувала не лише лиху славу, а й відповідальність і зобов’язання останньої.

– Як ви ставитеся у зв’язку з цим до використання символів радянського тоталітаризму і люстрації?

С.К.: — Як на мене, краще перейменувати місто Дніпродзержинськ, ніж не дозволяти комусь ходити із серпом і молотом на одязі. Що ж до пам’ятників Леніну, то практика у нас різна. У західних областях вона одна, у східних та південних – інша. Сподіваюся, з часом на Сході також “дозріють”. А люстрація нам не потрібна. Люстрації робили у Польщі та в деяких інших країнах, де комунізм було нав’язано ззовні. А в нас він був внутрішнім явищем, за винятком хіба що Західної України. На решті території нашої держави все відбулося поступово: була українізація, коренізація, чекісти й армія стали українцями. Дисидентів у нас за всі роки було близько тисячі, а в Україні живе майже 50 мільйонів людей! Так що ж, всіх люструвати?

Л.Л.: – Я подав законопроект про люстрацію колишніх функціонерів КГБ, партії тощо. Та коли його розглядали у Верховній Раді, до мене підійшов один колега і сказав: “Поглянь, Левку, на цю залу. Якщо б цей закон ухвалили, то тут із 450 депутатів мало хто залишився б”. Отож, упродовж 5-10 років провести його не вдасться. А це було б дуже добре і ще не пізно. Державні органи у нас наскрізь просякнуті московською агентурою, сексотами, які протягують такі рішення й постанови, що більше слугують інтересам Москви, а не Києва.

Подавав також і законопроект, щоб почистити українську землю від символів окупації. І це поки що не вдається зробити. Ви самі бачите, скільки в парламенті комуністів, соціалістів, а також підприємців, вихованих на комуністичних ідеалах Та навіть над Верховною Радою, піднімаючи синьо-жовтий прапор, не зрізали п’ятикутну зірку, і вона там є й досі! Це свідчення того, що населення України недостатньо національно свідоме, і соціальна база державницької ідеології слабенька. Через це ми й хитаємося, і наш державний корабель крутиться на місці, а не пливе уперед до зрозумілої всім мети.