Територія "ікс" за іподромом

Мирослав ГРЕДІЛЬ, “Україна і час”

|

На місці, де має постати красень-стадіон, майбутнім будівництвом і не пахне.

У Львові, де вже роками процвітає “золота лихоманка” навколо землі і будівництва, які дехто з міських посадовців перетворили на успішний ґешефт, знову настали “веселі часи” — незабаром споруджуватимуть новий стадіон, де повинні відбуватися матчі чемпіонату Європи 2012 року. Звісно, до цієї вікопомної для галицької столиці дати ще треба дожити, але, як кажуть, “поїзд рушив в далеку дорогу…”

Про що белькочуть німці

Ми теж рушили у ті місця, де через два-три роки має постати красень-стадіон, вигляд якого ворохобитиме уяву не тільки львів`ян, а й усіх, хто проїжджатиме окружною дорогою навколо нашого міста. Проте це буде у майбутньому. Якщо взагалі щось буде, знаючи вміння і навички наших можновладців працювати не на свою кишеню.

А поки що у районі за іподромом і перед окружною дорогою панує повна ідилія. Зеленіє лісок, цвіте алича та черемха. Просто дивуєшся, як такий ласий шмат земельки ще не роздерибанили…

Місцеві мешканці або люди, які тут мають бізнес чи дачну ділянку, ідентифікувати точне місце майбутньої будови не могли. Причому висували вони різні версії місця розташування стадіону. “Та приїжджали торік сюди десять машин німців, — розповів старший чоловік, з внутрішньої кишені куртки якого зрадливо визирала пляшка з нерозпізнаною рідиною. — Походили, подивилися, щось побелькотіли по-своєму та й поїхали. А більше ніхто про стадіон і не згадував. І коли будувати почнуть, не казали. І чи взагалі почнуть?”

Підходимо до двох жінок і чоловіка, що садять картопельку. Питаємо, чи знають вони щось про майбутнє своєї земельки. Кажуть, що поінформовані, але сподіваються встигнути зібрати врожай. Згідно з неписаним дипломатичним протоколом, перемовини з нами жінки довірили мужчині — Василю Теодоровичу Кацану.

Пан Василь проживає на вулиці Княгині Ольги і вже 17 років садить на околиці міста картоплю. Каже, що землю йому виділив тодішній керівник Франківського району Василь Зеров (так він назвав Василя Дзеру), коли на будівництві однієї з церков, куди приїхав начальник, попросив тезку надати йому, колишньому селянину, хоч клаптик землі. Наступного дня чоловікові зателефонувала працівниця із земельного відділу, вони виїхали на місце і наміряли 10 сотиків.

Питаємо “латифундиста”, чи не мріє він заробити на продажу землі, адже ціна її після наміру збудувати тут стадіон надзвичайно висока. Каже, що не проти розбагатіти, щоб допомогти внукам придбати помешкання, однак земля не є його власністю, він отримав її в оренду, а тепер ніхто вже не дозволить її приватизувати. Словом, дав маху…

Кроти проти футболу

Пан Василь не має нічого проти футболу, але скаржиться на злодіїв, які минулого року випорпали йому частину врожаю, нарікає на кротів, що наривають на полі “гори”. Кроти риють несамовито, незважаючи навіть на людську присутність. Мабуть, відчувають, що через рік-два вже не отримуватимуть задоволення від цієї роботи, бо за них її виконуватимуть потужні екскаватори і бульдозери.

Василь Теодорович усе ж сподівається, що влада не залишить його без земельки, в яку вклав багато праці, і виділить йому десь в іншому місці аналогічну ділянку.

У пошуках “аборигенів” ми натрапили на фірму “Комфортбуд”. Робітники, що заливали бетоном якусь конструкцію, прийняли нас за постачальників і відразу запитали, чи привезли ми дріт…

Але коли мова зайшла про майбутній стадіон, у них відразу спрацювала корпоративна гордість. Будівельники заявили, що саме на їхню фірму має надійти німецьке обладнання, на якому готуватимуть розчин для фундаменту майбутньої спортивної споруди.

Власник однієї приватної фірми, яка розташована поруч з майбутнім “будівництвом століття”, взагалі розсміявся, коли почув від нас, що його незабаром виселять з цієї території. За словами підприємця, він вже давно приватизував землю, на якій розташоване виробництво, і каже, що хай влада тепер поцілує себе в носа або платить стільки, скільки він забажає…

А поки що на іподромі риссю і галопом скачуть коні, роблять гнізда ворони, у калюжах квакають жаби. Вони щасливі, бо не знають, що чекає їх завтра.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *