Андрій Курков: “Нові молоді читачі вимагатимуть інших молодих письменників”

Андрій Курков приїхав до Львова на запрошення книготорговельної фірми “Книжкові джерела” та її директора Михайла Ватуляка.

Його промоційний тур складався із зустрічей із читачами у львівських бібліотеках, зі студентами Академії друкарства, автограф-сесії. За слова письменника, маленькі читачі дитячої бібліотеки були активнішими, ніж студенти. Нині Андрій Курков пише новий роман — про кохання і трошки про політику, який планує презентувати на вересневому Форумі видавців. Каже, що вже впродовж двох років пробував написати роман про кохання без політики, але не вийшло, вона лізе з усіх боків, тому зробив роман про смішну політику і нормальне кохання — “Остання любов президента”.

Андрій Курков пише також для дітей, недавно вийшли його “Приключения чепухоносиков” з малюнками Євгенії Гапчинської, уже відомі українським читачам як “Пригоди пустомеликів”. Тому охоче автор розмірковує про сучасну дитячу літературу:

— У нас дуже мало авторських казок і дуже мало письменників працюють для дитячого читача. Нині кілька видавництв пробують видавати дитячі книжки і просять дорослих письменників — Ірен Роздобудько, Андрія Кокотюху писати для дітей. Сподіваюся, це проект виявиться вдалим. Адже діти не можуть читати тільки класичні і тільки перекладні казки. Однак головний конкурент україн­ської казки — це не дуже гарні японські, американські мультфільми. Якщо робити гарні казки — веселі, абсурдні, з пригодами, думаю, вони будуть цікавіші за всі ці мультфільми, які не можна переказати словами. Мої діти більше люблять “Ну, постривай!” чи “Бременські музиканти”, ніж сучасні.

Коли пишеш твори для дітей, треба вводити себе у стан чистоти, відповідальності, моральності, якого не існує в дорослому світі. Для дорослих писати легше, бо в дорослих книгах багато і добра, і зла, а в дитячих має бути все добре, навіть злі герої не можуть бути зовсім чорними, зовсім поганими.

— Ваші романи екранізують?

— Після того як Міністерство культури замовило сценарій за моїми творами, і не тільки не зняло, а навіть авансу не заплатило, я намагаюся більше сценаріїв не писати, хоча пропозиції є, з Росії, Європи. У будь-якому разі, вважаю, що література важливіша, цікавіша. Коли пишу роман, я господар свого роману, коли пишу сценарій, усе залежить від режисера, продюсерів… Щодо екранізації моїх творів, то у Великобританії зараз готують фільм за “Пікніком на льоду”. Мультфільм за “Пікніком” зробили ще три роки тому. Є аудіоп’єса англійською, аудіокнижка, бракує художнього фільму.

— Чого бракує нині українській літературі? Які є прогалини і чи треба їх заповнювати?

— Це природний процес. Такі явища, як сучасна студентська література з великою кількістю ненормативної лексики — це ми надолужуємо покоління 70-х у Європі, коли молоді писали про секс, наркотики і рок-н-рол. Ця література закінчилася, залишилася тільки література про наркотики у Шотландії, зокрема Ірвін Велш. У будь-якому разі, у нас просто замало письменників, вони є, вони дуже цікаві, цікавіші й динамічніші, ніж сучасні російські молоді письменники, бо в них є амбіції, вони розуміють, що нова сучасна українська література починається з них. А в Росії завжди література продовжує традицію класики. Не вистачає таких романів, як “Солодка Даруся” — чудовий роман, але стоїть особняком. Класичного сучасного роману нам бракує. Бракує письменників, які дуже цікаво пишуть для середнього і старшого покоління.

— Те, що молоді вважають, що сучасна література починається з них…

— Це добре. Вони зараз у захваті від цього, але трошки пізніше прийде професіоналізм і почуття відповідальності. Бо це правда, що кожна генерація письменників пише для власної генерації читачів. Вони є культовими для молодих читачів, але вони підростуть, і нові молоді читачі вимагатимуть інших молодих письменників, власної генерації. А ті будуть писати для тих, хто теж підросте з ними і їм уже буде нецікаво читати про секс, наркотики і рок-н-рол, їм треба буле додавати справжнього життя, емоцій, сентиментів.

— Чи нині молодим нашим авторам легко пробиватися?

— Пробиватися набагато легше, ніж було за радянських часів. Варто написати навіть напівгарну першу книжку, і тебе вже заберуть, видадуть, з тобою будуть носитися. Головне, щоб ти не забув, що треба писати далі.

— Свого часу Ви говорили про трилогію “География одиночного выстрела” як про дуже важливий для себе твір, який писали для душі, для самореалізації, після кількох речей комерційних…

— Так воно і є, але вже третє видання цієї книжки в продажу. Це означає, що я писав не тільки для себе, а й для читача. Зараз я теж маю можливість писати про те, що мені цікаво і, сподіваюся, буде цікаво читачам.