Посадовці Львівської міськради назвали цьогорічний бюджет розвитку “унікальним”. Причина в тому, що його затверджували найдовше за всі попередні роки, незважаючи на те, що ще торік на одній із сесій міськради узаконили документ бюджетної резолюції.
По-друге, бюджет розвитку як гарант фінансового життя міста став причиною суперечок між депутатами у сесійній залі. Зрештою, 13 лютого на сесії міської ради народні обранці продемонстрували злагодженість. Вони ухвалили бюджет розвитку на 2007 рік та вирішили всі суперечливі питання на кшталт муніципальних облігацій. Про бюджет розвитку міста кореспондентці “УіЧ” розповів Володимир Квурт — секретар Львівської міської ради.
— Пане Володимире, чому все ж таки ухвалення бюджету розвитку було розтягнуто на такий тривалий термін і врешті-решт його прийнято за лічені хвилини? У чому ж полягав компроміс між фракціями Львівської міської ради?
— Бюджетну резолюцію ініціювали представники фракції “Пора”, яку опрацьовували інші партії — “Наша Україна” і “БЮТ”. Останні вносили до документа свої поправки та доповнення. Суперечки навколо бюджету розвитку виникли через те, що проект бюджету не відповідає критеріям, закладеним у резолюції. Варто наголосити, що депутатський корпус вимагав прозорості і чіткості постатейних видатків, наявності проектної документації, прогнозних планів на 2008 р., 2009 р., пріоритетності та відповідності планових видатків суті бюджету — забезпечити розвиток нашого міста.
Більшість пропозицій було враховано. Та головне — є тенденція відмови від ручного перерозподілу коштів, закладено поетапний контроль виконання міських програм профільними комісіями.
— У такому випадку проблем і з бюджетом та з розвитком міста немає?
— Основна проблема — брак грошей і вміння ефективно їх використовувати. Для якісних змін нам необхідно вкласти в інфраструктуру міста до 2 млрд. євро. Тому завдання найближчих років – збільшити дохідну частину бюджету, навчитись успішно виходити на ринки зовнішніх запозичень.
Пріоритетом 2007 року має стати програма зниження енергозатратності комунальних підприємств. Нам терміново необхідно знизити собівартість комунальних послуг — тепла, води і т.д. З іншого боку, місто та його мешканці чергового підвищення ціни на газ можуть не витримати. Надії на Кабінет Міністрів марні, а “проїдати” майно міста, оплачуючи амбіції Росії, щонайменше не розумно.
— Що ж собою являє дохідна частина бюджету розвитку? І взагалі, яким чином, на вашу думку, можна наповнити міський бюджет?
— Дохідна частина бюджету розвитку формується з відчуження землі та майна. Стратегія цього питання повинна бути плановою. Потрібно ухвалити програму приватизації майна. Всі вільні земельні ділянки необхідно продавати суто на конкурсних засадах. Важливо також переглянути оцінку комунального майна та перестати продавати площі у центрі міста по 200-300$, коли комерційна ціна сягає 2000$ і більше.
Окрім того, варто згадати про минулий рік. Додатковими надходженнями до міського бюджету розвитку може стати повернення заборгованості за інвестиційними внесками. Тільки за 2006 рік недоплачено більше 12 млн. грн. А взагалі потрібен фаховий підхід, воля і бажання.
— Ваше ставлення до облігацій? Назвіть недоліки та переваги цього нововведення для міста.
— Я вважаю, що облігації — це сучасний фінансовий інструмент залучення коштів у міську господарку. Це дозволяє без відчуження майна розважливо підходити до приватизації, враховувати усі коливання ринку, отже, з максимальною вигодою продавати майно. По-перше, у нас буде фінансове підґрунтя. По-друге, облігації дозволять чіткіше планувати фінансові видатки. Чому? Відомо, що спорудження дитячого садочка чи будинку оптимально починати навесні, щоб завершити до осені. Але навіть аукціон не може гарантувати своєчасного надходження грошей та необхідної суми. Залучені кошти дозволяють цю проблему вирішити. Тому привабливість облігацій очевидна, а питання радше у прозорості інвестицій та можливості їх контролю. До речі, з ініціативи депутатського корпусу розміщення облігацій має відбуватись двома етапами. І рішення про другу емісію будуть ухвалювати після звіту про залучення та використання першого траншу.
Марія ДОРОТИЧ, “Україна і час”