Голос за кадром

Футбольна Україна знає Ігоря Циганика як представника нової хвилі українських футбольних коментаторів.

Незважаючи на доволі молодий вік, його ім’я відоме вже багатьом. Ігор Циганик живе і працює в Києві, у нього там сім’я і друзі, але в душі він – львів’янин, і його серце завжди належатиме Львову.

Розкажіть про свої студентські роки, чому переїхали зі Львова до Києва?

1997 року я вступив в університет на факультет журналістики, після першого курсу проходив практику на Львівському телебаченні, після другого й третього курсів я їздив до Києва на УТ-1, з 2000 року почав працювати у львівських газетах. Після закінчення університету отримав пропозицію працювати на УТ-1.

А ностальгія за Львовом не мучила?

Львів — це моє улюблене місто, я його шалено люблю, не уявляю, що я міг би народитися десь в іншому місті. Незважаючи на те, що вже чотири роки живу в Києві, Львів мені часто сниться, я люблю гуляти його вуличками, багато моїх друзів залишилося у Львові. Тобто це місто завжди залишиться в душі, львівська культура, львівська архітектура, львівський запах. Усе – своєрідне. Київ ніколи не стане для мене рідним містом.

Київський етап Вашого життя розпочався з УТ-1. А що було потім?

Після УТ-1 я влаштувався на Мегаспорт, де й зараз працюю спортивним коментатором. Загалом, кожен журналіст, який хоче себе якось зарекомендувати, повинен пройти через УТ-1, бо це є дуже хороша школа, там є багато можливостей для реалізації своїх мрій і бажань. Але потім потрібно перейти на щось інше, бо важко на УТ-1 змінити ситуацію, то є дуже консервативний канал. Хоча на той час у нас був дуже хороший колектив.

А нескладно впродовж 90 хвилин коментувати матч, і при цьому не лише говорити про ситуацію на полі, а й якісь цікаві та актуальні речі?

У коментаторській роботі головним фактором є досвід. Якщо ж ти не маєш досвіду і практики, то через 5 років можна повністю втратити кваліфікацію. Коментування для мене — це робота, яка подобається. Під час футбольного матчу я кажу те, що було б цікаво слухати глядачам, але є певні аксіоми в коментаторській роботі, наприклад, 70% матчу має займати гра, а не якісь навколофутбольні події, коментатор має говорити в ефірі лише перевірену інформацію.

Скільки триває підготовка до коментування матчу?

До конкретного матчу можна готуватися півгодини, але коментатор має знати про команди все: історію клубів, хто їх тренує, усіх гравців за номерами, розташування футболістів на полі. Професіонал має постійно читати пресу, Інтернет, завжди бути в курсі всіх справ. Я помітив, що під час матчу я встигаю сказати лише 10% інформації, яку підготував. Це якщо матч посередній. Якщо ж цікавий, то в ефір потрапляє лише1-2%.

Ви коментуєте англійську Прем’єр-лігу. На Вашу думку, у чому причина невиразної гри Андрія Шевченка в складі «Челсі»?

Шевченко 12 років грає на високому рівні. Наприклад, Роналдо також 12 років грає на високому рівні. Я вважаю, що такі люди, як Шевченко, Роналдо, Рауль просто втомилися. У тих людей, які багато років грають на найвищому рівні, з часом бувають спади. Це нормальне явище. Люди вичерпали свій потенціал, їм потрібен час, щоб набратися чогось нового. Я вважаю, що якби Шевченко лишився в «Мілані», в нього би був такий самий провал. Тепер для нього пріоритетною є сім’я, крім того, дуже багато рекламних контрактів. Людина просто втомилася від футболу.

Чи пригадуєте якісь приколи під час коментування матчів?

Приколів була неймовірна кількість. Найяскравішими є два: під час відбіркового матчу до Євро-2008 Італія-Україна я сказав, що Тимощук віддав пас Вороніну на задню ногу. В матчі «Ліверпуль» — «Манчестер Юнайтед» я замість слова «вінгери» (футболісти, що грають на флангах) сказав слово «свінгери» (пари, що обмінюються партнерами під час статевого акту). Такі речі говоряться абсолютно підсвідомо, у кожного коментатора є маса таких помилок, просто не потрібно на них зациклюватися.

Ви коментуєте футбольні матчі разом з Роберто Моралесом. Це його справжнє ім’я чи псевдонім?

Насправді Роберто — чилієць. Коли до влади в Чилі прийшов Піночет, його батько емігрував у Запоріжжя, і вже в Україні народився Роберто.

Який Ігор Циганик поза межами коментаторської кабіни?

У мене нещодавно народився син, йому лише чотири тижні, так що більшість вільного часу проводжу з сім’єю. Люблю у футбол побігати, в нас є футбольна команда, у якій із журналістів грають лише я і Віктор Вацко. Щороку на день футболу ПФЛ влаштовує матчі між журналістами, інколи такі «заруби» бувають, що Дмитро Джулай аж скаче на трибунах, і якщо ми програємо, то три дні ні з ким не розмовляє. Тепер у мене в Києві коло спілкування дуже велике.

І насамкінець, яка Ваша улюблена футбольна команда?

Із закордонних клубів переживаю за «Барселону», «Марсель», «Арсенал», дуже імпонує гра німецького «Вердера». З українських команд я вболіваю за львівські «Карпати», адже це є команда з мого рідного міста і я переживаю за неї.