По кому подзвін

Після останніх виборів у Львові стався справжній обвал медіа-ринку. Припинили існування одразу кілька газет, які ще донедавна мали читача, періодичність і репутацію.

На сьогодні у Львові залишилося тільки 6 регіональних газет – „Експрес”, „Високий замок”, „Львівська газета”, „Ратуша”, “Суботня пошта” та “Україна і час”.

Перші дві газети давно випередили усі інші регіональні за тиражами та територією розповсюдження – вони охоплюють практично всю західну Україну. Завдяки власним друкарням та мережі розповсюдження, цим газетам найближчим часом нічого не загрожує. Хоча, подейкують, шеф-редактор «Високого замку» та депутат ВР від БЮТ Степан Курпіль у неофіційних розмовах заявляв, що шукає покупця на частку «Високого замку». Важко сказати, чи до цього видавничого дому підбираються важкі часи, але в одній зі своїх післявиборчих статей в газеті «Експрес» з’явилася інформація про те, що після виборів тираж «Високого замку» впав на 100 тис. примірників.

Не надто популярними, проте відносно стабільними на ринку львівських медіа залишаються «Суботня пошта» та «Україна і час». «Суботня пошта» – проект журналіста та бізнесмена Рустама Курбанова, який періодично намагається продати свою «дитину», проте ніяк не може знайти покупця за заломлену ціну. «Україна і час», напевно, існуватиме стільки, скільки працюватиме ринок «Південний». Мабуть, саме в часі війни за землю з депутатським корпусом Львова власник «Південного» Петро Писарчук і зрозумів, наскільки вигідно мати своє видання і можливість у ньому висловлювати свою точку зору.

Решта ж видань періодично задумуються над тим, чи не стануть вони наступними у сумному мартирологу львівських видань, які протягом блискавично короткого часу припинили своє існування. Згадаємо всіх поіменно.

Поступ (1997-2006)

Газета “Поступ”, фактичним власником якої був нинішній міський голова Львова Андрій Садовий, припинила свій вихід відразу після завершення успішної для власника виборчої мерської кампанії. Майже відразу ж Львовом почала ширитися інформація, що газету продано власнику видавничої групи “Експрес” Ігореві Починкові, проте сторони цієї оборудки максимально намагалися замаскувати цей факт туманними терміном “передача в управління”. Як би там не було, журналістам та громадськості обіцяли, що “Поступ” чекає не закриття, а реорганізація, і у вересні оновлена газета знову побачить світ.

Дійсність виявилася дещо іншою. У середині жовтня має побачити світ газета „ Post (Пост ?)- Поступ”. Скоріше за все, це буде зовсім не «Поступ» переданий в управління. Схоже, Ігор Починок таки передумав (а, можливо, й взагалі не збирався) купувати «Поступ» в Андрія Садового, зареєстрував „ Post (Пост ?)- Поступ” як абсолютно нове видання, що належить видавничій групі “Експрес”. І тепер може випускати нову газету, не маючи жодних зобов’язань перед «Поступом», основним акціонером якого є ГО «Інститут розвитку міста», і, відповідно, його екс-директором Андрієм Садовим.

„Пост-Поступ”, найімовірніше, виходитиме раз на тиждень, а за своїм наповненням претендуватиме на статус регіонального „Дзеркала тижня”. Головним редактором „Пост-Поступу” погодився стати київський журналіст Володимир Павлів (колишній заввідділом культури легендарного ” Post -Поступу” Олександра Кривенка), а його заступником – незмінний обсерватор „Поступу” – Юрій Винничук. Подейкують, нове керівництво газети дуже мучиться в пошуках журналістів, у Львові ж бо важко знайти достойних. Тим не менше, колишніх працівників почилого у бозі “Поступу” в нову газету працевлаштовувати ніхто не збирається. Як стверджує екс-редактор “Поступу” Володимир Хрущак, більшість його працівників й досі мають проблеми з працевлаштуванням

Цікаво, що оновлена газета може мати проблеми з головним редактором „Суботньої пошти” Рустамом Курбановим, який свого часу нібито на себе зареєстрував торгову марку „ Post – Поступ”. Утім, Починкові не звикати до конфліктів з Курбановим.

Аргумент-газети („Аргумент-газета” виходить з 2001 року, „Аргумент-влада” – з 2005)

Приблизно місяць тому припинили своє існування ще дві львівські газети – „Аргумент-газета” та „Аргумент-влада”, які пов’язують з головою Республіканської партії України, міністром палива та енергетики Юрієм Бойком.

На прес-конференції у Києві шеф-редактор двох “Газет” Тарас Смакула пояснив фінансову кризу у виданні цькуванням газет з боку почесного консула Німеччини у Львові Мирослави Дякович. За інформацією працівників “Аргументів”, сума позову пані Дякович до газет становить аж раптом 12 тисяч грн. Гроші насправді не настільки великі, щоб газети перестали виходити. Тож причини треба шукати в іншому. Екс-працівники „Газет” джерелом усіх своїх негараздів називають „київського куратора” проекту, речника міністра палива та енергетики України, Костянтина Бородіна, через якого нібито і відбувається фінансування „Аргументів”.

Сам Костянтин Бородін у коментарі “Львівському порталу” заперечив будь-яку причетність Юрія Бойка і самого себе до проекту з “Аргументами” і відмовився коментувати все, що пов`язано з подальшою долею газет. Більше того, пообіцяв подати в суд за наклеп та неправдиву інформацію про його особу.

Натомість шеф-редактор “Аргументів” Тарас Смакула у коментарі “Порталу” заявив, що фінансова криза найближчим часом вирішиться і газети почнуть знову виходити – теж найближчим часом, і в тому ж форматі, що й виходили раніше. Жодних змін у керівному складі газет не передбачається, а усі до копійки борги журналістам, які накопичилися з червня цього року, будуть виплачені. Працівники видання, яким працедавці заборгували зарплатню уже за кілька місяців, натомість, не дуже вірять цій обіцянці, і потихеньку підшукують собі нове місце роботи.

Молода Галичина (1989-2006)

Мабуть, вже ніколи не вийде в люди “Молода Галичина”. Одна із найстаріших львівських газет, що виходила ще у радянські часи під назвою “Ленінська молодь”, і яка була одним із лідерів львівської журналістики на переломі 80-90-х років минулого століття. Газета так і не змогла адаптуватися до нових часів і, врешті, витримати випробування виборами 2004, а потім 2006 року. Перед президентськими виборами 2004 р. газету стала власністю тепер уже екс-начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака. За словами колишніх працівників газети, з того часу не робилося нічого для її покращення. А після “прольоту” Віктора Януковича на виборах 2004 року, а потім Тараса Козака на парламентських виборах 2006 року, газеті залишилися лише бренд, судові позови і численні борги по зарплаті та друку.

У результаті Тарас Козак запропонував журналістам взяти газету у власність та робити з нею, що заманеться. Однак журналістам, очевидно, ця пропозиція видалася малопривабливою, оскільки в такому разі їм би довелося самим оплачувати не лише вихід збиткової газети, але й усі «борги» «Молодої Галичини», накопичені в часі революційних змін в Україні та Львівщині. Газета ж бо, маючи власником «голубого» за політичними переконаннями Тараса Козака, не раз подавала контраверсійні за змістом матеріали про львівських «помаранчевих».

За вільну Україну (виходить з 1990 року)

Головний редактор „ЗВУ” Євген Гуцул стверджує, що газета досі не припинила свого існування і виходить з періодичністю раз на місяць. „Акціонери обіцяли, що ми будемо виходити раз на тиждень, проте відколи це має статися – невідомо”, – прокоментував головний редактор „Львівському порталу”.

Назвати головного акціонера газети Євген Гуцул теж відмовився, проте у Львові ходять чутки що газету таки купив регіональний олігарх Петро Димінський. Подейкують, що він купив з двох причин: по-перше, через приміщення у самому центрі міста, а по-друге, “ЗВУ” – який не який, а бренд, який перед черговими виборами завжди можна „розкрутити” наново. Поза як до нових виборів ще далеченько, то очікувати, що найближчим часом “ЗВУ” чекатимуть зміни на краще, не доводиться.

Ратуша (виходить з 1990 року)

Усе своє життя газета „Ратуша” була комунальною, тобто фінансувалася з міського бюджету. Міська рада, видавалося, інвестор не найгірший: гроші на газету виділялися невеличкі, зате стабільно. Бюджет газети затверджувався раз на рік, а при потребі гроші перераховувалися при внесенні змін до бюджетів.

Проте теперішній міський голова Андрій Садовий вирішив закрити газету, мотивуючи це тим, що місто мусить економити кошти. Навесні цього року, коли питання „Ратуші” було винесене на засідання сесії Львівської міської ради, депутати пішли проти волі свого голови і відстояли як газету, так і її головного редактора Миколу Савельєва.

Проте сьогодні пан Савельєв налаштований песимістично, вважаючи, що газета може припинити своє існування вже в листопаді цього року. „З часу затвердження бюджету на газету на 2006 рік виросли ціни і на приміщення, і на друк, зросла мінімальна заробітна плата. А фінансування нам не збільшили. Відтак у газети зараз є два виходи: перший – це дофінансування газети у листопаді депутатами, другий – це купівля газети новим інвестором”, – сказав Микола Савельєв у коментарі „Львівському порталу”. На його думку, Андрій Садовий чекає затвердження бюджету на 2007 рік, і передбачати у цьому бюджеті фінансування „Ратуші” не має наміру. А вдруге депутати проти волі міського голови не підуть – усі ж бо мають інтереси, і газета „Ратуша” – не та причина, через яку варто сваритися з міським головою.

Львівська газета (виходить з 2002 року)

Одна з чотирьох львівських газет – “Львівська газета” – закритися збирається лише на кілька днів у зв’язку з переїздом редакції у новий офіс на вул. Хімічній. За словами головного редактора „Газети” Андрія Павлишина, зараз у газеті відбуваються „пошуки оптимальних варіантів роботи редакції”.

Газетою час від часу ширяться перманентні чутки або про закриття, або про перепродаж. Наразі чутки не справдилися, але їх наслідком стало те, що частина провідних журналістів таки залишили газету. Кажуть, що від останньої пропозиції продажу газети її власника (або як його воліє називати головний редактор видання Андрій Павлишин – «стратегічного інвестора») застерегло регіональне керівництво НСНУ, якому не дуже хотілося втрачати „свій орган”. (Роман Шлапак – член “Нашої України”, депутат міської ради). Для ефективнішої роботи журналістів НСНУ навіть „заслали” в редакцію свого місцевого ідеолога та депутата облради Олеся Старовойта, який у редакції одразу отримав ярлик «смотрящого» і протримався там недовго.

Замість Андрія Білоуса генеральним директором газети ставЮрій Булик, який розпочав “оптимізацію” роботи газети зі штрафів та невиплат “преміальних” журналістам (“преміальними” у “Газеті” називають гроші, які журналістам дораховуються до “білої” зарплати).

Такий масовий обвал медіа-ринку у Львові відбувається вперше за 15 років незалежності. Зазвичай перед виборами відкривалося кілька нових проектів, значна частина з яких продовжували працювати і надалі. Сьогодні ж фактично припинила своє існування половина львівських загальнополітичних видань. Найанекдотичнішою ж виглядає ситуація з газетою „Республіка”, яка, проіснувавши три місяці у пілотному режимі, закрилася, так і не побачивши світу.

На думку головного редактора “Львівської газети” Андрія Павлишина, причин сьогоднішньої кризи в львівському сегменті медіа-ринку є кілька. По-перше, виснаження навчальної бази: львівські газети вже не можуть бути навчальною базою для журналістів, які потім їдуть працювати до Києва. По-друге, перенесення бізнесу частини підприємців зі Львова до Києва, в результаті чого медіа-проекти у Львові просто нема кому фінансувати. І по-третє, зневіра читачів, які частково переносять на журналістів провину за те, що відбувається в українській політиці, і воліють дивитися розважальні шоу на телебаченні, ніж купувати та читати газети.