Судовий відгомін забутого “Армагеддона” – „Львівська газета”, 30 червня

|

Сьогодні в місті Червонограді розпочинається новий виток безпрецедентної справи, котра отримала свій першопоштовх ще 30 листопада… 1998 року.


Саме тоді сотні місцевих школярів, яких привели в кінотеатр “Україна” на перегляд нашумілого американського блокбастера “Армагеддон”, через недбальство та байдужість дорослих у страшній тісняві задавили і затоптали на смерть чотирьох своїх однолітків, а ще п’ятнадцятеро отримали важкі травми і каліцтва. Здавалося б, рекордний за часовими рамками судовий марафон мав задовольнити родичів потерпілих. Адже головного звинуваченого, керівника державного комунального підприємства “Екран” (він же – колишній депутат і міський голова Червонограда) Степана Слуку, місцевий суд (головуючий Сергій Сковронський) засудив 10 жовтня 2003 року (кримінальну справу передали до суду тільки 25 вересня 2000-го) на сім років позбавлення волі (прокурор вимагав вісім). Однак подальший перебіг подій показав, що в нас, в Україні, всі рівні, але серед них є й ті, що рівніші за інших. Спершу той самий суд не взяв засудженого на РЕАЛЬНИЙ і ВЕЛИКИЙ термін пана Слуку під варту в залі суду, залишивши його “на підписці про невиїзд”. А 1 липня 2004-го Апеляційний суд Львівської області (головуючий Тарас Марітчак) несподівано для багатьох змінив підсудному статті, зменшив термін покарання до п’яти років (з позбавленням права обіймати керівні посади в закладах культури впродовж трьох років) й… амністував Степана Слуку згідно з амністією від 16 липня 1999 року! Та й це ще не кінець: у січні 2005-го Верховний Суд України звільнив Слуку від відповідальності взагалі через… закінчення строків давності, оскільки від дня скоєння ним злочинів і до дня набуття вироком законної сили минуло п ять років! Ба більше – Верховний Суд вказав, що львівські суди обрали юридичним відповідачем зовсім не ту структуру, яка мала б фінансово відповідати перед потерпілими! Найцікавіше, що це щира правда – в ролі відповідача чомусь фігурувала Червоноградська міська рада, а не школи, Міністерство освіти чи ДКП “Екран”, яке є самостійною юридичною особою. Але ж, панове, про те, що суди визначають стягнути гроші зовсім не з тих, із кого потрібно, було зрозуміло від самого початку! То чому ж досвідчені судді, доценти й кандидати юридичних наук, цього не помічали і не змогли розібратися в елементарних правових нормах? Чи, може, ми просто стали свідками звичайної багатоходової комбінації, внаслідок якої маємо абсолютно невинуватого звинуваченого, чотири дитячі могили, 15 покалічених дітей, батьків, котрі не знають, із кого тепер вимагати грошові відшкодування, і судову тяганину, мета якої не встановлення істини, а звичайне правило “наперсточників”: “Не шукай, під якою склянкою кулька, – вона в рукаві, а правила гри тут диктуємо ми”.


Марія Крівова, мати потерпілої дівчинки Галинки, нині розгублена. Після травми, отриманої в кінотеатрі, її донька перебувала в комі 62 дні. Унаслідок ушкоджень у дівчинки шість разів зупинялося серце, а судоми викручували тіло. Їй довелося заново вчитися ходити, говорити, писати й читати. У Галі й досі порушена координація рухів, і на прогулянки вона ходить тільки в супроводі матері або сестри. “Немає сумніву: процес затягували навмисне, – переконана пані Марія. – Засідання призначали, потім відміняли. Слука постійно писав клопотання про перенесення слухань, не з’являвся на засідання, дав два відводи суду. Думаю, він знав, для чого це робив. Тоді ми зверталися до народного депутата Ігоря Пилипчука, і він нам казав, що в цій справі терміну давності бути не може. Щоправда, не пригадую, можливо, це було ще до того, як Апеляційний суд перекваліфікував статті Кримінального кодексу. Дівчата більше знають, бо ми на той час пильнували свою дитину. Богу дякувати, після останнього лікування в приватній київській клініці в дитини зникли зорові галюцинації: вона більше не бачить змій, павуків і червів, почала розрізняти кольори”.


Галина Антонюк, мати загиблого Андрійка Антонюка: “Ми зустрічалися з Кучмою, який сказав: “Буду я президентом чи ні – вам допоможу”. Нічого він нам не допоміг. Почувши про сім років ув’язнення для Слуки, ми спершу подумали, що справедливість усе ж існує. Адже це саме через його бездіяльність і нехтування нормами безпеки в залі стояли неприкручені крісла, місця не були пронумеровані, на квитках не було вказано дати, ряду, місця й початку сеансу, квитків продали значно більше, ніж уміщав зал, не працювало аварійне освітлення, в операторській будці не було кіномеханіка, через відсутність контролю серед школярів у цілковитій темряві почалася тиснява. Слука заднім числом підробляв інструктаж із техніки безпеки й у цьому зізнався. Його нахабне зауваження до нас у суді на кшталт: “Чого ви хочете? Адже вам уже заплатили гроші?!” – і поширювана ним брехня про те, що наші
10-12-річні діти – наркозалежні, викликали в нас просто лють. Та я продала б УСЕ, щоб тільки підняти з могили свою дитину! Впевнена: скориставшись нашим шоковим станом (на всіх судових засіданнях ми сиділи з портретами загиблих дітей, постійно плакали, а дехто втрачав свідомість) і відсутністю адвоката, хтось зробив звичайне маніпулювання. Адже чому у львівському Апеляційному суді “злетіла” стаття про “зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки”? Весь Червоноград знає: Слука, користуючись своїми зв’язками, домовився з керівниками освіти і, продавши величезну кількість квитків, завів дітей у приміщення, яке стало для них справжньою пасткою. Чи, може, хтось має сумнів, що це призвело до “тяжких наслідків”?! Чому пан Марітчак так заповзято переконував нас, що кримінальні статті Слуці треба обов’язково змінити? Хіба це свідчить про неупередженість і безсторонність суду? Скажіть, якби дитина загинула під колесами авто, то відповідав би водій, у школі – директор, а в кінотеатрі, керівником якого є Степан Слука, – ніхто?! Розрахунок був правильний: що довше триватиме справа, то більше притупиться у свідомості людей біль, менше ця трагедія хвилюватиме когось. Знаєте, коли після вироку про сім років ув’язнення Слуку не взяли під варту і він спокійно вийшов із залу, ми спершу подумали, що його просто перед тюрмою відпустили додому взяти якісь речі. Але, як бачимо, глибоко помилялися. Ніхто не отримав жодних відшкодувань. Суд має бути справедливим, а він таким не став. Нині навіть ніхто вже й не згадує, що загинули ДІТИ, немовби нічого й не сталося”.


Цікавий нюанс: під час “розбору польотів”, за наказом
завідувача Червоноградського міського відділу освіти Богдана Павлівського, в грудні 1998 року звільнили з посад директорів шкіл №8 і №5 (згодом суд поновив їх). Пікантність цього наказу в тому, що пан Слука закликав відвідати кінотеатр на нараді керівних працівників установ освіти з охорони праці, а на ту нараду Степан Слука потрапив… із дозволу завідувача міського відділу освіти Богдана Павлівського. Про мету візиту завідувач знав. І будьмо максимально чесними: саме на тій злощасній нараді присутні почули графік, коли яка школа мала привести дітей до кінотеатру. Суд чомусь залишив це важливе питання без глибокого дослідження – парадокс? А Степана Слуку після інциденту в кінотеатрі призначили директором Будинку школярів у сусідній Соснівці…


Галина Антонюк: “Напередодні страшного дня мій син прийшов зі школи й повідомив: завтра йдемо з класом у кіно. Я кажу: “Нащо тобі йти? В нас є відео – подивишся”. “Ні, – заперечує, – сказали, що всі мають бути, бо це дуже повчальний фільм, про кінець світу. Може, про страждання Христа?”


Єдиним, хто не розгубився під час “червоноградської Ходинки”, був учитель фізкультури СШ №8 Юрій Николайчук. Він скочив на один зі стільців і почав кричати так, що зірвав собі голос. Натовп зупинився. У декого від удушення обличчя стало чорним, на губах виступила кривава піна, діти стогнали і благали про допомогу. Николайчук із допомогою старшокласників почав виносити непритомних надвір. Потім він зізнався: був вельми здивований, що загинуло так мало дітей – побачивши загальну картину, педагог думав, що мертвих будуть десятки.


Галина Антонюк: “Я донині не можу навіть дивитися в той бік, де стоїть проклятий кінотеатр. Хрещуся на нього як на цвинтар…”


Чому організація кіноперегляду якогось “Армагеддона” викликала такий шалений інтерес у педагогів міста? Чи директори шкіл підправили шкільний графік на догоду якомусь дядькові з кінотеатру і без вказівки згори? А що, може, примітивний “Армагеддон” – це якась ланка шкільної програми, яка є екранним втіленням української чи зарубіжної класики? Мабуть, відділ освіти забезпечив належну організацію масового “культпоходу” й попросив охорону в міліції шахтарського міста чи батьківських комітетів?


З інтерв’ю Степана Слуки газеті “Факти”: “Если детям читались инструктажи, как себя вести в общественных местах, почему они не вели себя так, как следовало бы?”


Марія Крівова: “Я не юрист, але мені дещо смішно читати цілком оправдальне для Слуки рішення, в якому зазначено: “Задовольнити касаційну скаргу М. Крівової”. Адже я просила не застосовувати до Слуки амністії, а навпаки – заслужено його покарати. І мені казали, що амністія 1999-го, яку застосували 2004 року, дійсна лише три місяці, чи не так? Читаю вам рішення судді Марітчака: “Звільнити засудженого Слуку Степана Івановича від призначеного судом основного та додаткового покарання відповідно до пункту “б” статті 1 Закону України про амністію від 16 липня 1999 року, оскільки на час набрання чинності цим законом у засудженого Слуки С. І. була на утриманні неповнолітня дочка Маріанна”. А чому ж цю амністію не застосував Червоноградський міський суд?! Чи, може, вже було відомо наперед, що в апеляційному підсудному “зіб’ють” із семи до п’яти років? Усе це – брудна гра. З нас усіх просто насміялися. З кого я тепер маю вимагати відшкодувати витрати на відновлення здоров’я моєї доньки, яка в день свого народження дивом уціліла під півтораметровою горою дитячих тіл?! Нині пан Слука бідний і має мінімальну зарплату. Юридичної структури-відповідача теж немає. Обман? Обман. До того ж, головний звинувачений тепер – активний політичний діяч”.


Марія Крівова показала мені газету “Новини Прибужжя” за 3 березня 2005 року, в якій член бюро міської організації партії “Батьківщина” Степан Слука закликав усіх небайдужих допомогти прем’єр-міністрові Юлії Тимошенко.


Галина Антонюк: “Своїх дітей ми вже не піднімемо із землі жодними адвокатами. Нині цією справою переймаємося лише через дитину Марійки Крівової. Ми і в суді казали, що всі відшкодування нехай перерахують їй. Дівчинку треба рятувати. В нормальній країні дитина, яка пішла до школи і після того стала інвалідом, мала б від ДЕРЖАВИ гідну пенсію і БЕЗКОШТОВНЕ лікування. Біда об’єднала нас, дорослих, у єдину сім’ю. Ми, чотири матері, котрі раніше навіть не знали про існування одна одної, тепер, як чотири сестри. Як бачите, зі справедливістю проблеми, тому покладаємося лише на милість Бога”.


Упродовж п’яти років після “Армагеддона” кожна з чотирьох жінок, яка втратила свою кровинку, народила дитину. В тісняві кінотеатру “Україна” загинули троє хлопчиків й одна дівчинка. На світ теж з’явилося троє хлопчиків і красуня дівчинка…


А Марія Крівова під час прогулянок із донькою Червоноградом у свята намагається триматися якнайдалі від великих скупчень людей – минуле завжди кидає на цю пару свою страшну тінь.


Микола Савельєв,


спеціально
для “Львівської газети”


Львів – Червоноград – Львів

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...