Генерали сміттєвих кар’єрів – „Високий Замок”, 13 червня

Коли підходиш до “найголовнішої сміттярки” Львова – львівського міського сміттєзвалища, розташованого в околиці жовківських сіл Великі і Малі Грибовичі, Збиранка, Малехів, перше, що вражає, – це краєвиди.

Швейцарія сховається! Але вже за півкілометра до звалища у ніс починає бити різкий сморід. Ще декілька десятків метрів – і місцезнаходження своєї “малої батьківщини” голосними криками окреслюють чайки, – вони тут повноправні господарі, які своєю невгамовною присутністю витісняють навіть воронячі зграї.

По обидва боки дороги, що веде до звалища, лишаються живописні зелені луки, серед яких раптом “вимальовуються” декілька невеличких озер. Купатися тут не можна – ці водоймища штучно зроблені для так званого фільтрату – забрудненої рідини, яка стікає зі сміттєзвалища під час дощу. Дорога різко йде під гору, і ось на горизонті у сизому серпанку окреслюється величезна купа сміття – заввишки, мабуть, з п’ятиповерховий будинок. Парадокс, але за 50 років експлуатації звалища “історично склалося” так, що усе сміття опинилося нагорі, хоча теоретично йому належить бути в долині. Львівське міське сміттєзвалище розрослося і міститься на 33 гектарах. Як функціонує цей найбільший львівський смітник, ми довідалися, розмовляючи з працівниками ЛКП з промовистою назвою “Збиранка” – саме це підприємство обслуговує грибовицьке сміттєзвалище.

Нам пощастило, і того дня у “конторі” – невеличкій двокімнатній хатинці, що тулилася попід сміттєвими горами, зібралися чи не всі працівники підприємства, – а їх тут близько 50 осіб. Ці люди, щоправда, дуже неохоче називали свої імена. Грибовицькі “гарбичмени” ображені на журналістів: “Та ті газети як понаписують всіляких бздур, а нас потім керівництво сварить, – таким був основний лейтмотив розмови. – От написали, що тут бомжі людськими головами у футбол грають, але ж це брехня, ніяких бомжів тут немає!”. Однак ставлення до працівників пера змінилося на краще, коли люди довідалися, що ми представляємо газету “Високий Замок”. “Тут постійно проводиться утилізація відходів, нам виділили для цього 10 машин, і два екскаватори (щоправда, один – той, що виділило обласне управління екології, виявився несправним), постійно пересипаємо шари сміття землею, – розповідав майстер Богдан Куприч. – До неприємного запаху ми призвичаїлися, і вже його не відчуваємо. А на озера з фільтратом не бояться сідати дикі качки”.

Працівники сміттєзвалища запевняли, що вони добре заробляють (до 900 гривень на місяць), керівництво в особі директора Богдана Горбаля їх шанує, завжди вітає зі святами і дарує подарунки. Працівників, які живуть у Львові, щодня завозить на роботу і з роботи автобус (робоча зміна з 8-ї до 17-ї години). Дітей сміттярів з навколишніх сіл до школи возить автобус “Школярик”. На думку “гарбичменів”, сміттєзвалище шкоди навколишньому середовищу не завдає, людські городи до нього не підходять, тому що в радіусі півкілометра заборонено садити городину. “А пікетувати зараз стало дуже модно, то хай селяни перекривають і пікетують трасу, а не дорогу на сміттєзвалище”, – казали працівники МКП.

Цілком задоволена місцем праці пані Жанна, яка трудиться тут уже 10 років. Мати шістьох дітей, вона розповіла, що на звалище привозять багато хліба та інших цілком придатних для вживання харчових відходів, якими усі навколишні села годують худобу. “Ми тут нічим не хворіємо, нам нічого не загрожує, ви подивіться на моїх дітей – вони як пампухи!”, – запевняла жінка. Вона дуже просила не закривати сміттєзвалище, оскільки “багато людей живуть з нього”.

Після розмови з працівниками сміттєзвалища ми вирушили до невеличкого шлагбаума, який фіксує початок траси до “сміттєвого Евересту”. Диспетчер пан Василь (просив не називати свого прізвища), який сидів на варті у невеличкому будиночку біля шлагбаума, виклав свою версію ситуації, що склалася навколо грибовицького сміттєзвалища: “Мешканці навколишніх сіл поділяються на дві категорії. Перша – це бізнесмени, що доробилися до певних статків, побудували собі будинки і хочуть зробити тут екологічно чисту зону, забрати звідси звалище. Друга – селяни, які живуть з сміттєзвалища і не хочуть його ліквідації. А чому вони мають відмовлятися заробляти по 150-200 гривень на день? Щодня тут можна прийти і накопати собі металобрухту, вторсировини, здати і отримати нормальні гроші. Не кажучи про те, що є чим годувати худобу. Так люди і роблять. Тут усе налагоджено – одні збирають відходи на звалищі, інші їх транспортують “куди треба”. А пікети організовують переважно депутати, голова сільради”.

Пан Василь (він старожил, працює тут 12 років) розповів, що колись навколо сміттєзвалища були городи, люди багато саджали городини – і для себе, і на продаж. Він навіть сам мав тут город, з якого харчувалася його сім’я, але потім забракло часу його обробляти. Засівала навколишні поля і Дублянська сільськогосподарська академія – ріпаком, пшеницею, кукурудзою. Потім городи навколо сміттєзвалища заборонила санепідстанція, однак ніхто й не рветься цього робити. “У 60-70 роки тут дим стояв стовпом, все курилося, – розповідає пан Василь. – Зараз цього немає. Якщо десь сміття й загориться, я одразу телефоную директору, викликаємо поливну машину і локалізуємо пожежу. Дим до села не доходить. Сміття постійно перешаровується піском, глиною, у нас тут працює інженер-еколог, він контролює ситуацію. А кожну машину, яка в’їжджає сюди, перевіряємо, – чи не везуть легкозаймистих матеріалів”.

За словами пана Василя, за 10 останніх років кількість сміття, яке везуть зі Львова, майже не змінилася. Але, оскільки зараз підприємства Львова майже не працюють, промислових відходів стало набагато менше. Натомість збільшилася кількість різноманітної паперової і пластикової тари, поліетиленових пакетів, баклажок з під напоїв. “Приїжджав да нас один поляк, так він казав, що у Польщі люди все сміття сортують, – зазначив диспетчер. – Доходить до того, що навіть папір сортують “бяли до бялего, чорни до чорнего”. Оце культура! А у нас декілька років тому на Сихові поставили бачки на коліщатах для різних видів сміття, – щоб люди кидали окремо пляшки, окремо кульки, так люди ці бачки покрали, на дачі порозвозили, ковбасу завуджувати в них. Немає в наших людей культури! По телевізору замість того, щоб показувати, як треба сміття правильно сортувати, показують у рекламі дітям, як пиво пити!”.

Пан Василь каже, що Європа зараз відмовилася від будівництва сміттєпереробних заводів, оскільки там треба використовувати дуже дорогі фільтри. Якщо сміттєзвалище експлуатувати і обладнати відповідно, то воно не завдає шкоди навколишньому середовищу. До речі, фільтрат зі сміттєзвалища тут періодично вибирають і вивозять на очисні споруди на вулиці Кукурудзяній у Львові, щоб та хімія не потрапляла на поля. Стало зрозуміло, що з грибовицького сміттєзвалища не користає хіба що лінивий…

Коментар до теми

Петро Олійник, голова Львівської облдержадміністрації

Треба обов’язково знайти новий майданчик для сміттєзвалища, вже є дві “кандидатури” для цього, але я не хочу поки що розголошувати, де ці місця. У максимально короткі терміни треба припинити експлуатацію сміттєзвалища в Грибовичах. На новому місці треба використовувати нові технології для сортування сміття, бо невдовзі там буде те саме, що в Грибовичах. Але Грибовичі ніхто не повинен покинути. Першочергові завдання – локалізація витоку гудронів (а їх там зібралося понад півмільйона тонн, і це катастрофа!) – локалізація витоку фільтратів. Треба також використовувати повну технологію з експлуатації сміттєзвалища (перегортання тощо), вирішити соціальні питання (телефонізація, будівництво Народного дому, прокладання водопроводу, ремонт дороги). Я скерував до Львівської обласної ради подання з проханням виділити кошти для оснащення сміттєзвалища новою технікою через екологічний фонд. Сесія обласної ради має за це проголосувати, але чомусь у порядку денному сесії цього питання нема. Михайло Сендак не приїхав в Грибовичі, коли ми там були з Любомиром Буняком, зустрічалися з людьми. Приїхав лише заступник голови облради Ігор Держко. Щоб зупинити витоки, треба близько 400 тисяч гривень. Сесія має виділити 250 тисяч гривень… У нас джентльменська угода з містом – ЛОДА займається гудронами, місто – фільтратами. Рахунок триває на дні, люди мені повірили.

Юлія ЛІЩЕНКО