“Як на мене, альтернативи створення якоїсь наглядової громадської ради при газеті “Ратуша” практично немає. Доки її не буде, доти буде спокуса в окремих, незалежно від посади, посадових осіб, в ручному режимі сказати “ Вперед! Я так вважаю, треба це надрукувати”.
Нещодавно я отримав лист-звернення від в.о головного редактора газети “Ратуша” і скерував його на нашу депутатську комісію. Проблема в тому, що матеріал, який надійшов у газету “Ратуша, надійшов непідписаний і ніким не скерований. Для газети байдуже, що там псевдо чи ні. Як для органу міськради, відповідна посадова особа мусить на бланку скерувати інформацію. Так я роблю. Коли приходять звіти про використання депутатських коштів, то я пишу головному редакторові: “Прошу оприлюднити”. Коли публікують, коли не публікують, справа інша, але ображатися на це не можна, бо є закон ринку – площа газетна дорога, і я це якось розумію. А відсутність отакого офіційного з підписом і датою прохання, бо це не може бути навіть доручення, взагалі не є підставою розгляду ні редакцією, ні головним редактором.
Раніше газета “Ратуша” була у підпорядкуванні секретаря міськради, хоча схема за п’ятнадцять років змінювалася. Останній раз ми передали це у відання керуючого справами виконкому. З простої причини – коли керуючим виконкому був Олег Кузан, він за фахом журналіст і, зрозуміло, він міг керувати газетою краще, ніж я. І як на мене була допущена одна ніби дрібна технічна помилка, яку зараз яскраво проілюстровано.
Я ще тоді пропонував, що при такій газеті, яка є комунальною, треба створити якусь громадську наглядову раду, але важливо, щоби туди входили: головний редактор, представники трудового колективу, може хтось з керівників виконавчих органів, і обов’язково депутати. Тоді б таких питань не виникало. Ми казали, що не хочемо втручатися в політику газети, але, наприклад, має хтось приймати рішення: чи друкувати звіт ради, чи бюджет – чи не друкувати. Хтось має сказати: чи відмовитися від друкування повністю, чи друкувати часково найважливіші витяги. Цього не було, ради не створили, оскільки говорили, що це може бути визнано як тиск, хоча як на мене, коли є колегіальний орган, то він завжди діє відкрито і публічно. Колегіальному органу значно складніше здійснювати будь-які спроби тиску чи втручання в роботу, ніж окремим людям, бо коли ми з вами сіли, то ми маємо це проговорити. А там де про це знає двоє, троє, п’ятеро – це вже не таємниця.
Наразі цей лист-звернення розглядає комісія. Чи вийде воно на це пленарне засідання – не знаю, дуже б не хотілося, бо хочеться це пленарне засідання в переддень Дня міста провести гарно, урочисто, оскільки будуть запрошені гості. Проте, я думаю, ця справа знайде своє відображення.
