Артисти-агітатори - „Високий Замок“. 11 листопада

Якби на Заході музиканти та співаки під час виборчої кампанії почали давати концерти на підтримку когось з кандидатів, а згодом з’ясувалося б, що вони це зробили не за власними переконаннями (у демократичній державі кожен має право висловлювати свої думки публічно) і не за свій кошт, а за гроші певної політичної сили, то неодмінно вибухнув би гучний скандал. Потерпіли б репутації і самого кандидата, і його агітаторів-митців. А у нас все інакше…

Під час передвиборчих перегонів українські співаки та музиканти розбилися на три табори: за Януковича, за Ющенка та “аполітичні”. У першому таборі опинилася переважно попса. У другому – переважно рок-музиканти. У третьому – або ті, хто відмовлявся від підтримки того чи іншого кандидата через принципову позицію (Руслана, скажімо, зробила заяву про те, що вона не має права своїм авторитетом спонукати людей до певного вибору), або через те, що не зійшлися у ціні. Юрій Нікітін, продюсер Вєрки Сердючки, коли журналісти діставали його своїми запитаннями, вдавався до туманних пояснень, мовляв, “поки що” Сердючка не бере участі у турах. Чи означало це, що тривав торг? А йшлося, між тим (щодо зірок міжнародного масштабу), про космічні гонорари. Конкретні цифри, тим більше для преси, ніхто не називає, натомість у музичній тусовці ходять чутки про те, що Руслані штаб одного з кандидатів готовий був заплатити навіть за епізодичну присутність у турі понад 500 тисяч доларів. Однак це було б дуже дивно, якби Руслана на піку своєї популярності, в період, коли день рік годує, раптом переключилася на передвиборчі перегони.

Пішла у “підпілля” на весь передвиборчий період і Софія Ротару, хоч чимало її відомих колег з російського шоу-бізнесу активно співали за провладного кандидата.

Це помилка – думати, що артисти одного табору працювали за гроші, а інші – за ідею. І перші, і другі, як запевнили мене обізнані, їздили країною за спонсорські гроші. Однак щодо підтримки опозиційного кандидата йшлося про звичні гонорари, а відносно провладного – про відверто “грубі гроші”, тобто про пропозицію, від якої важко відмовитися. Ніхто з артистів цифри гонорарів не оприлюднює, натомість у музичній тусовці називають такі цифри: співаки рівня Наталки Могилевської, Ані Лорак та “Скрябіна” отримали за тур (а дехто каже, що за концерт!) по 40 000 доларів. Таким, як Каріна Плай та Андрій Князь, нібито платили по шість тисяч за тур.

Ну добре, гроші грошима, а як бути з переконаннями? Чи не вступали ці два чинники у протиріччя? Спостерігаючи за передвиборчо-концертними гонками, я переконалася, що є очевидні відмінності у тому, наскільки одні готові доводити свої переконання, і наскільки іншим бракує аргументів. Прихильники Ющенка не приховують своїх поглядів, прихильники Януковича або уникають розмов на цю тему – чимало з них у цей період воліли спілкуватися через своїх прес-аташе та продюсерів, або, дізнавшись про предмет розмови, “зіскакували з теми”.

Олег Скрипка розповів у ранковій програмі “5-го каналу” про те, що музиканти – учасники туру “Молодь – проти! Молодь – за!” (на підтримку Януковича) розказували йому, що на концертах ховають очі від глядачів, особливо коли на сцену летять копійки… Олег же підтримує Ющенка і переконаний у тому, що саме зараз мовчати не можна.

– Рок-музика – це музика протесту, – каже мені Олег Скрипка. – В ній завжди присутній момент жертовності. А попса, естрада – провладна і продажна, в ній завжди достатньо нарцисизму, любові до себе. Рок-музику рухає соціальна ідея, тому рок-музиканти працюють не за гроші, а за ідею.

– Але ж ви теж співали не за “просто так”.

– Концерти на підтримку Ющенка відбувалися коректно, професійно в усьому, в тому числі і в плані гонорарів. Це теж дуже важливий момент. Ми свідомо підтримуємо цю силу, яка прийде до влади, ще й тому, що вони поважають чужу працю. Те, що нам платили за роботу, свідчить, що ми маємо справу не з жуліками-розводилами, які, коли їм вигідно, платять великі гроші, що схоже на підкуп, а при нагоді “кидають”, а з порядними людьми.

Олександр Пономарьов теж підкреслює свої симпатії. Кілька днів тому він виступав у Львівській опері на Національному конкурсі красунь і вийшов до глядачів із помаранчевою хустинкою у кишеньці піджака. Після концерту йому було не до розмов, він поспішав у Карпати. Натомість його адміністратор Ігор розповів мені про те, що визначальним моментом щодо підтримки Ющенка Пономарьовим є особистісний момент. Олександр – друг сім’ї кандидата у президенти. Вони, як сказав він, друзі “по життю”, тому тут спрацювали перш за все людські стосунки.

Тарас Петриненко вважає, що нині такий час, що музикант “має пхатися” у політику, бути активним, адже йдеться про те, чи залишиться Україна незалежною державою.

Якщо музиканти, прихильники Ющенка, охоче демонструють свою громадянську позицію, то ті, хто за Януковича, уникають спілкування з пресою, а їхні прес-секретарі знаходять малопереконливі пояснення, чому так відбувається. Випадковий збіг обставин? Радше тенденція. Цікаво, що найактивнішим прихильником провладного кандидата несподівано виявився Кузьма зі “Скрябіна”. На другому місці – Наталка Могилевська та “Грін Грей”: Наталка робить акцент на мовному аспекті (хіба коли-небудь у неї були проблеми, якою мовою співати?), а “Грін Грей” – на незмінності того, “що маємо”. При цьому послуговується штампами зі штабу Януковича: “Ми проти того, щоб до влади прийшла опозиція, тому що вона може стати причиною нестабільності”. Решта при нагоді запевняла, що “просто агітують молодь прийти на вибори і висловити свою позицію”. Ані Лорак переконувала, що “головна її мета – щоб вибори відбулися”… Віктор Павлік обмежувався поясненням: “Я далекий від політики!..”

Чи пам’ятатиме хто-небудь через два-три роки про те, в якому таборі був восени 2004 року той чи інший музикант? Чи матиме це значення у майбутньому? Адже дехто нічого крамольного не вбачає у тому, що артист погоджується на виступи, йому, мовляв, головне – до слухача вийти. Але це сьогодні, а що буде завтра? Але вже зараз можна говорити про деякі підсумки турів. На результати виборів ці концерти навряд чи мали суттєвий вплив: музика музикою, а політичні уподобання політичними уподобаннями. Для кандидатів присутність зірок додавала хіба що у плані престижності – і все. Політтехнологи, звичайно, дотримуються іншої думки, але у них і мета інша – “освоїти бюджет”. І якщо для політика така підтримка виявилася малоефективною, то для музиканта цей експеримент не минув безслідно. Одна справа – коли ти виглядаєш як свідомий громадянин, здатний захистити свою позицію вагомими аргументами. Інша– коли ховаєш очі і бубониш щось про підтримку виборів як таких. Той, хто виглядав непереконливо, хто викликав підозру у “продажності”, – втратив однозначно. Голоси не зірвали, та обличчя втратили. А від любові глядача-слухача до його байдужості – один крок. Наслідки не забаряться. “Дати тобі послухати новий альбом N?” – чую у студентському середовищі. “Та ну її, дешевину продажну!”…

Хто за кого співав?

Музичний пул Януковича: (тури “Ми діти твої, Україно!”, “Молодь – проти! Молодь – за!”):

Ані Лорак, Ірина Білик, Наталя Могилевська, Валентина Степова, “Скрябін”, “Грін Грей”, Друга Ріка”, Альона Вінницька, Віктор Павлік, “Алібі”, Каріна Плай, “Тріада”, Асія Ахат, Ірина Шинкарук, Тетяна Нєдєльська, Андрій Князь, “Соколи”…

У музичних супроводах публічних виступів Ющенка брали участь:

“Воплі Відоплясова”, “Океан Ельзи”, “Танок на майдані Конго”, “Тартак”, Тарас Петриненко, Росава, Олександр Пономарьов, Марія Бурмака, “Мандри”, Дмитро Гнатюк…

Галина Вдовиченко