Драма з собачкою - „За вільну Україну“, 7 вересня

Завести собаку – дрібниця. Не в Пекіні живемо, де за чотириногого друга треба платити щорічний податок, еквівалентний 500 дол. США. Та й не в Гельсінкі, де перш ніж подарувати дитині цуцика, доведеться зібрати підписи в усіх сусідів у під’їзді. Ми звикли обходитися без референдумів, тому нині майже в кожній п’ятій родині є собака. Куди подінешся від „любові“ до тварин…

Але із собаками відбувається парадоксальна метаморфоза. Друг людини поступово перетворюється у ворога, засіб наживи й забави. Собаки бродять на дитячих майданчиках без нашийників, намордників і по-відків. А господарі іноді не в змозі дати раду своїм вихованцям, бо найпопулярнішими породами собак нині є бійцівські. А вони на хазяйський окрик дивляться інколи поблажливо, інколи злісно. А решта людей з переляком кидається від псів, що, немов кішки, гуляють самі по собі.

Спалах „любові“ до страхітливого виду собак – здебільшого споживацький й спричинений необхідністю захистити своє житло від злодіїв та грабіжників, яких у нас розплодилося стільки, що ЗМІ щодня повідомляють про квартирні крадіжки, грабежі та трупи, а кожен з нас при цьому переконаний, що інформація неповна.

За інформацією головного рабіолога (рабіологія – наука, що досліджує сказ) Львова і Львівської області Володимира Жуковського, від початку року до їхнього травмпункту звернулося 422 покусані собаками мешканці області. І це тільки до них. Загалом же, за словами головного спеціаліста ветеринарного відділу Львівської міської ради Ігора Дропи, ця цифра майже вдвічі більша – 721 особа. Причому дві третини з них – жертви не бродячих тварин, а „цивілізованих“ „друзів людини“. Так, ми переконані, що собака в своїй собачій природі невинна, а всю відповідальність за неї несе хазяїн — людина, що є для неї уособленням „собачого бога“. І тисячу разів має рацію великий гуманіст Антуан де Сент-Екзюпері, який казав, що ми відповідаємо за тих, кого приручили. Ми зовсім не є собаконенависниками. Але…

Німці дотепер не можуть отямитися: у 2000 році на шкільному подвір’ї в Гамбурзі, коли учні грали у футбол, на майданчик вискочили два собаки — пітбуль і стафордширський тер’єр. Одному з першокласників — Волкану Каю — врятуватися від страшних зубів не вдалося. Коли наступного дня вражені німці розглядали на перших шпальтах газет моторошні знімки роздертого хлопчика і двох застрелених собак із закривавленими мордами, у Гамбурзі трапилося щось подібне: пітбуль, зірвавшись з повідка, влаштував полювання на перехожу. 24-річна жителька Гамбурга зазнала сер-йозних поранень.

Те, що відбулося в Гамбурзі, стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння німців. Вони й до того активно вели публічну дискусію з приводу „місця в суспільстві“ для собак бійцівських порід. Як не дивно, „собача“ тема стала однією з провідних внутрішньополітичних тем.

У Баварії про проблему агресивних порід влада подбала раніше: з 1992 року там діє фактична заборона на їхнє утримання. Після трагедії на шкільному дворі подібна заборона була введена в Гамбурзі. У землі Північний Рейн-Вестфалія було встановлено серйозні обмеження, а віднедавна особливе положення про собак бійцівських порід діє у Берліні. За порушення — штраф 10 тисяч євро і конфіскація собаки. Подібні санкції існують у Нідерландах і Данії.

Однак багато згаданих порід собак у специфічного прошарку наших співвітчизників є передусім символом престижу власника, як на зорі 90-х золотий ланцюг з палець товщиною на шиї, мобільний телефон і „крута“ іномарка з тонованим склом, і ціни на щенят дотепер обчислюються тисячами доларів. На жаль, люди, керуючись специфічним розумінням престижу, забувають, кого вони заводять. Абсолютно не розуміючи небезпеки, хазяїн виводить чотириногу зброю на вулицю, не відповідаючи за безпеку людей і тварин навколо. І газети продовжують шокувати обивателя заголовками про бійцівських собак, які вийшли з-під контролю. Згадаймо лише про львівського 9-місячного малюка, якому 31 травня улюблений різеншнауцер наніс близько 50 укусів. Чи про семирічну вівчарку, яка в березні цього року накинулася на доньку свого господаря і лише застосування зброї оперативниками врятувало дівчину. Про причини агресії обох псів навіть фахівці не можуть говорити впевнено.

Нині у нашому місті, за офі-ційною статистикою, мешкає 7375 собак, з яких далеко не всі пройшли реєстрацію та мають відповідні медальйони. Міліція й раніше не надто цим переймалася, а тепер і поготів не дуже-то звертає увагу на порушення правил їх утримання. Гляньте: навколо небезпечні пси без повідків і без намордників, а подекуди – і без господарів.

Міська влада вже багато років не може визначитися з тим, хто має контролювати встановлені нею для власників собак вимоги. Проте вони і є: 6 листопада 1998 року міськрада ухвалила рішення, яким затвердила правила утримання собак. Звичайно, в нас не Гамбург і годі спо-діватися від міської влади (навіть після згаданих жахливих випадків) радикальних заходів на кшталт категоричної заборони утримання небезпечних псів.

Мовляв, громадськість звинувачуватиме у негуманному ставленні до братів наших менших, тут треба врахувати всі „за“ і „проти“. Не без того, звичайно. Але ніхто і не пропонує відстрілювати всіх собак без намордників просто задля профілактики. Та хто колись чув, що несумлінного собаколюба, який відпустив свого песика „пастися“, а той перелякав маленьку дитину чи вхопив за ногу перехожого, притягнули хоч до якоїсь відповідальності? Хіба рішення міськради – порожнє слово? Продемонструйте вашу славетну принциповість, пане мер, змусьте поважати рішення міської влади! Нехай за цим стежить міліція, ЖЕКи, санстанція, ветеринарна служба, та хоч добровільні дружини… Треба, щоб порядок на вулицях наводили так само принципово й наполегливо, як контролери ловлять у транспорті „зайців“. Хіба міській скарбниці не потрібні гроші?

Доводимо до відома громадян, що в тих країнах, на які ми так посилено рівняємося, прийняте таке законодавство:

1. У країнах Європи й у США на утримання, виховання і розведення бійцівських собак необхідний спеціальний дозвіл влади. Такий собака прирівнюється до зброї. У США за прогулянку з ротвейлером чи бультер’єром без намордника чи з намордником, але без повідка, загрожує 2 роки в’язниці або 10 тис. дол. (!) штрафу. Якщо такий собака не зареєстрований, то його негайно буде знищено без усіляких гуманних розмов.

2. В Угорщині, яка вступила в НАТО, куди ми теж прагнемо, власник будь-якого пса може потрапити у в’язницю, якщо його тварина вкусила перехожого. Кожен собака має свій знак, а кожен самець має бути кастрований, про що складається завірений юристом документ. Зауважимо, що за нашим законодавством власник собаки не несе адміністративної відповідальності за виявлену його твариною агресивність. Ви (не дай Боже, покусаний) можете, звичайно, подати до суду на хазяїна собаки, але при завантаженості наших судів справами про розбій і справами про корупцію не тільки довго чекатимете слухання вашого позову, а й позбудетеся спокою і грошей. Адже необхідно довести, що ви не дражнили собаку і не спровокували її напад (повинні бути свідки), пред’явити довідку з травмопункту, яка підтверджує, що рани — від укусу собаки, а не від якого-небудь колючого предмета.

3. У Китаї ввіз у країну великих собак взагалі заборонено.

Ми могли б навести й інші приклади з міжнародної практики, але й ці досить промовисті.

Ольга Галицька.