Володимир Білека: „Пишаюся тим, що я грегарі“ - „Високий замок“, 10 серпня

За термінологією велосипедного спорту “грегарі” – це своєрідний “чорноробочий”. Втім, мабуть, ні Армстронг, ні Індурайн, ні Меркс не досягли б вершин успіху без допомоги цих людей, які начебто залишаються у тіні суперзірок.

Грегарі – це гонщики, які ведуть на дистанції лідера, охороняють і допомагають йому, поки у вирішальний момент він сам не вступить у боротьбу. Одним із кращим у світі представників цієї касти є 25-річний дрогобичанин Володимир Білека, який у ці дні разом із своїм товаришем Ярославом Поповичем підписав контракт з командою шестиразового переможця “Тур де Франс” Ленса Армстронга.

– Володю, невже не набридає увесь час залишатися у тіні зірок?

– Так, я перебуваю в тіні. Але часом може так трапитись, що і Ярослав Попович працюватиме на мене – приміром, як на чемпіонаті України. А переможець велогонки “Джиро де Італія – 2004” італієць Даміано Кунего до цього року вважався помічником лідера своєї команди Сімоні, але, як виявилось, сам став чемпіоном. Тож сьогодні ти працюєш на команду, а завтра всі працюватимуть на тебе.

У нас дуже багато залежить від кадрового складу команди. Приміром, “Лендбоувкредіт-Кольнаго” – наша колишня команда на цьогорічному “Джиро” спрацювала непогано, хоча лідер Ярослав Попович порівняно з минулим роком і опустився з третього на п’яте місце. Однак Ярослав перемагав на етапах, а в загальному підсумку програв лідеру лише п’ять хвилин, а не вісім, як торік.

Робота грегарі полягає в тому, щоб вивести на завершальний ривок найсильнішого гонщика команди. Тому, приміром, 190 км на 200-кілометровій дистанції тон задають грегарі, а лідери команд розбираються між собою лише на фініші. Потрібно допомогти лідеру, коли він проколовся, підтягнути його за собою до голівки пелетону, а часом взагалі віддати свій велосипед. Тому, коли перемагає представник моєї команди, я також радію, адже у цій перемозі є велика частка й моєї праці. Тож я пишаюся, що я грегарі Поповича, адже він вважається одним із кращих велогонщиків світу.

– А суперники можуть атакувати лідера команди забороненими методами: вдарити, штовхнути, збити з ніг?

– У велоспорті під час падіння дуже легко травмуватись. Тож є свій кодекс поведінки, і заборонені методи спортсмени не вітають. Бувають і випадки грубості під час багатоденних велогонок, коли люди вже виснажені психологічно.

– Ти постійно виступаєш поряд з Поповичем, але розпочав займатись спортом раніше за Ярослава?

– Ми разом виросли, навчалися в одній школі. Але у велоспорт я прийшов раніше, а потім запропонував і Славкові прийти до секції у дрогобицькій ДЮСШ “Медик”. Ми разом займалися під керівництвом Ігоря Романишина. Згодом я першим підписав перший професійний контракт в Італії, а потім разом із збірною України з велотреку на Апеннінах з’явився і Попович. Через рік вже Славко перетягнув мене до свого професіонального клубу.

– Ви живете в Італії разом?

– Так, позаяк ми виступаємо за один клуб, то живемо разом у містечку біля Флоренції. Після тренувань часом ходимо з друзями в кіно, у боулінг-клуб, їздимо на море. А вдома у Дрогобичі буваємо заледве кілька місяців на рік.

– У вашій попередній команді було багато українців. Із ким ви найбільше дружили?

– Окрім українців Мітлущенка, Авдеєва, Грищенка, за “Лендбоувкредіт-Кольнаго” виступали також росіянин, бельгієць, литовець та узбек – тож дружимо з усіма.

– Ярослав собі вподобав італійку, а ти вже маєш подругу?

– У Поповича на першому місці зараз спортивна кар’єра, тож не думаю, що треба так приділяти цьому увагу. А у мене особливо похвалитися немає чим, бо весь час забирає спорт. Подруги залишились удома. Втім, я б все- таки хотів за дружину взяти українку…

Михайло РОМАНЯК