Наша зустріч із підполковником міліції, старшим викладачем кафедри кримінального права Львівського юридичного інституту МВС України – Романом Яновичем відбулась після того, коли доброзичливці повідомили, яку незвичу тему обрав педагог для кандидатської дисертації.
— Романе Михайловичу, зараз ви працюєте над кандидатською дисертацією, тема якої інтригує. Якщо це не – службова таємниця, розкажіть детальніше.
— Тема моєї роботи – „Лідери та “авторитети” в організованій та професійній злочинності“. Тема складна, мало досліджена, а тому дуже цікава. Проблеми боротьби з організованою злочинною діяльністю постійно привертають до себе увагу правників – учених та практиків. Створено цілі інститути та спеціальні підрозділи для ефективної боротьби із цим соціальним злом. Але що б і де ми не говорили про організовану злочинність, усе це є наслідками діяльності злочинних лідерів та “авторитетів”.
— На які саме роки припадає виникнення організованої злочинності у Львові? Відколи йде рубіж відліку?
— Я думаю, точніше могли б відповісти на це запитання спеціалісти з УБОЗу. На мою думку, початком активної діяльності ОЗГ (організованих злочинних груп) на Львівщині – так само, як в Україні та в колишньому СРСР, – є середина 80-х — початок 90-х років. Однак це не означає, що раніше на теренах Львівщини не існувало ОЗГ та злочинних організацій бандитського типу.
— Чи виникають у процесі дослідження проблеми?
– Існує певне обмеження матеріалів, з якими можна працювати. Дослідження потребує вивчення матеріалів щодо злочинних лідерів, а особливість їхньої діяльності в тому, що вони рідко вчиняють злочини особисто і їм часто вдається уникати правосуддя. Тому досліджувати їх діяльність із точки зору права – неетично, адже тільки суд може визнати особу злочинцем.
— Ви обмежуєте ареал збору інформації тільки Львівщиною?
— При всьому бажанні, тільки у Львівській області набрати матеріал – нереально. Обмежитись скажімо, західним регіоном, напевно, теж не вдасться. Тому я досліджую ОЗГ на території всієї України.
— Досліджуєте ОЗГ у цілому чи лише певного виду?
– Сьогодні організовану злочинність поділяють на економічну, загальнокримінальну та політичну (тероризм тощо). Моє дослідження обмежується загальнокримінальною організованою злочинністю.
— Романе Михайловичу, а ви особисто були знайомі з лідерами кримінальних груп?
— Так. Багато лідерів ОЗГ (більшість із них згодом загинули) в середині 80-х – на початку 90-х відбували покарання в місцях позбавлення волі. Там я познайомився з Романом Баб`яком („Глухий“), Артуром Козьміним („Артур“), Романом Щадилом („Каліка“), Ярославом Баховським („Баха“), Орестом Завінським („Завіня“). Я тривалий час мав можливість спостерігати за їх заґратованим життям, саме це, мабуть, і наштовхнуло мене на вибір теми кандидатської дисертації.
— Що можна сказати про загальний портрет кримінальних лідерів вже зараз, аналізуючи зібраний вами фактаж?
— Це, як правило, чоловік віком до 40 років, зі середньою, рідко – незакінченою вищою та вищою освітою, часто раніше суджений, особа авторитарного типу, впевнена у собі, жорстка, вимоглива, вперта, але, в той же час, здатна на компроміс. Хочу зазначити, що великого інтелектуального багажу в лідерів ОЗГ я не спостеріг. Серед названих мною осіб лише Завінський мав певний потенціал, який не встиг зреалізувати, решта ж нічим особливим не вирізнялись. Скажімо, якщо б не „Завіня“, то ніколи б, на мою думку, не спливла у кримінальному Львові фігура „Глухого” — тут зіграв фактор особистого знайомства. Саме тому для мене сьогодні є питанням питань: що дозволило саме цим особам очолити потужні злочинні об’єднання? Звичайно, вони мали і вольові якості, були талановитими, амбіційними, хорошими організаторами, які хотіли жити ліпше за рахунок інших. Але це, вибачте, – не інтелект.
В Україні ж перші лідери ОЗГ — це спортсмени-силовики, боксери, борці, штангісти (один навіть професійно грав в американський футбол). Дисципліновані, сильні, треновані, привчені терпіти біль. Свого часу вони були елітою СРСР — закордонні відрядження, талони на харчування, слава і повага. Закінчувалась спортивна кар`єра – починались сірі будні. ОЗГ давали їм шанс.
Якщо взяти лідера з точки зору соціальної психології, то це – член групи, який висувається внаслідок взаємодії членів цієї групи чи створює навколо себе групу. Наскільки різноманітні за своїм складом та рівнем ОЗУ – настільки різні характеристики їх лідерів. Одне в них спільне, оскільки ОЗУ — це групи негативної спрямованості, то й їх лідери теж мають головною своєю рисою негативну спрямованість своїх дій.
— Чи були спроби у лідерів ОЗГ перейти в легальний бізнес?
— Той самий Орест Завінський, я впевнений, хотів перейти в легальний бізнес, але не встиг, і навряд чи зміг би. Останніми роками багато вчорашніх кримінальників активно вкладали свої кошти в легальний бізнес, хоча, про всяк випадок, не розпустили і своїх „бойових дружин“. Те, що ці люди легалізувались, ще не свідчить, що вони покинули свої кримінальні захоплення з минулого. Підтримка вчорашніх „братанів”, старі перевірені способи усунення конкурентів — увесь цей вантаж минулого нові бізнесмени, про всяк випадок, тягнуть у майбутнє.
— Чи хтось в Україні брався за дослідження такої ж теми?
– Одним із останніх захистив дисертацію по організованій злочинності Євген Марчук. Є цікава дисертація пана Кваші „Організатор злочину“. Але в дисертації чи монографії не подають фактів, що цікаві пересічному читачеві, а читати узагальнення, погодьтесь, неспеціалістові – нецікаво.
– Наскільки серйозними є зв`язки організованих кримінальних груп і силових та владних структур?
— Не відкрию нічого нового, коли стверджу: без корупційних зв’язків ОЗГ тривалий час існувати б просто не могли. Перемогти корупцію – це, факично, зламати хребет організованій злочинності.
– Які фактори сприяли зародженню оргзлочинності?
— Насамперед, це об’єднання лідерів професійних злочинних угруповань із тими, кого називають “цеховиками”. Спершу злочинці просто „дахували“ “цеховиків”, потім лідери криміналітету почали вкладати у фірми свої гроші (менший ризик), пізніше почали прибирати конкурентів із ринку, а бізнес – до рук. У цьому протистоянні верх часто брали “цеховики”, котрі перемагали завдяки торжеству інтелекту над м’язами. Погодьтеся, за радянських часів, аби нелегально підняти й розкрутити якусь справу, та ще й мати з цього великі прибутки, потрібно було мати неабиякий розум і задатки. Займали певну нішу у цих процесах і старі рецидивісти — їх правила не завжди приймали, але порад потребували. Розвал СРСР призвів до розвалу багатьох суспільних інститутів, руйнувалась економіка, ставала на ноги тіньова економіка, і, як казав Остап Бендер, „у деяких громадян утворився надлишок коштів“, так званий чорний нал. Біля нього, виконуючи роль вовків-санітарів, що знищують слабшого, закружляли рекетири. Правоохоронні органи не готові були боротись із оргзлочинністю — не було ні законодавчої, ні матеріальної бази. Час було втрачено.
— Чому у Львові досі відбуваються кримінальні розборки, адже ми не є високорозвинуте індустріальне місто?
— Після чергового перерозподілу якесь угруповання з часом ставало потужнішим за своїх конкурентів, чому б тоді не забрати частку слабшого, а його — під своє крило або усунути? Між іншим, багато регіональних кримінальних лідерів гинули не через розподіл сфер впливу (інколи ділити просто не було чого) серед місцевих, а через те, що представляли на Львівщині потужні групи індустріальних регіонів — Донецька чи Дніпропетровська. Чи вбивці, чи вбиті були просто знаряддям у чужих руках. Не варто також забувати, що Львів – це прикордонне місто.
— Чи траплялися вам у роботі якісь цікаві визначення класифікації злочинців?
— Один старий кримінальник сказав так: „Злочинці діляться на дві категорії. Ті, які йдуть на злочин, бо не мають що їсти, і ті, які не мають, що робити“.
Микола САВЕЛЬЄВ
