Як я шукала роботу - „Молода Галичина“, 13 травня

|

У всьому винна реклама. Завжди вважала себе стійкою до різного роду „25-х кадрів“, а тут попалася… „Знайдемо роботу разом!“ – упевнений чоловічий голос з екрана телевізора привернув мою увагу. Щоправда, дещо розчарувало продовження: „Державний центр зайнятості“. Але коли реклама з наглою регулярністю стала з’являтися на чи не усіх каналах, а на додачу почали рекламувати послуги роботодавцям – „Кадри вирішують все“, журналістська цікавість перемогла. І подумалося – що, може, справді центр зайнятості згадав, яку функцію має виконувати насамперед і серйозно взявся за подолання проблеми безробіття. От і вирішила з’ясувати, що саме дає центру підстави купувати рекламний час. Для цього взяла інтерв’ю у заступника директора Львівського обласного центру зайнятості. Але моє керівництво розмову з держслужбовцем забракувало, мовляв, якби все було так, як він розказує, „то не було б семи мільйонів українських заробітчан за кордоном“. І запропонували спробувати самій влаштуватися на роботу через свій районний центр зайнятості…

Євроконтраст

Звинувачення у журналістській неспроможності я сприйняла серйозно і вирішила підшукати краще місце роботи. Насамперед, треба було визначитися, чого саме хочу. Подумала й логічно зрозуміла: якщо міняти роботу, то на кращу. Щодо фінансового питання. Його мені помогла вирішити ще одна реклама – інтернетівська. На одному з пошукових сайтів на очі потрапила „закликалка“ – „ЗАРПЛАТОВИМІРЮВАЧ“. Відповівши на кілька запитань про досвід, освіту, мови, зв’язки, рекомендації, отримала відповідь: „Вітаємо! Ви можете претендувати на зарплату від 711 до 869 доларів США“. Результат повернув мою самооцінку на попередній рівень, а реальність середніх зарплат – до реальності. Тому вирішила шукати в центрі зайнятості роботу з такою сумою зарплати, але в національній валюті. Проте „по ходу“ мені довелося знижувати планку.

Франківський центр зайнятості довелося пошукати. Коли знайшла будинок під потрібним номером – 4 на вулиці Смольського у Львові, він виявився житловим. На ньому жодної згадки про центр зайнятості – ні вивіски, ні вказівника. Заглянула у двір – нічого, обійшла квартири на першому поверсі – лише номери. Не знаю, чим і коли закінчилися б мої пошуки, якби до під’їзду не зайшла „колега“ безробітна і не підказала, що центр розміщений на другому поверсі. Піднявшись, згадала фразу мого співрозмовника з обласного центру зайнятості: „Щоб надавати послуги на європейському рівні, треба, щоб усе було на європейському рівні“. Вочевидь, наше уявлення про єврорівень не збігається. Побачила разючу євровідмінність між котеджами на вул. Бортнянського та приймальними кімнатами на другому поверсі будинку на Смольського. Це попри те, що із щомісячної зарплати усіх зайнятих громадян відраховують 0,5% до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та ще 1,9% від суми нарахованих зарплат сплачує щомісяця підприємство на загальних підставах. Нагадаю, виплати йдуть „на випадок безробіття“. А в першому випадку, біля адміністративного корпусу обласного центру зайнятості, мене перестрів охоронець і, незважаючи на попередню домовленість, не пропускав до заступника начальника, допоки не передзвонив і не спитав дозволу. У районному ж центрі зайнятості – знадвору жодного розпізнавального знака (на євроремонт там також немає натяку). От і подумалося, на чий єврорівень три роки я сплачувала внески і за мене платила редакція? Залишалося розраховувати на євросервіс.

Жодної пропозиції від служби зайнятості

Приймальний передпокій завішаний стендами з допоміжною інформацією – як шукати роботу, де, з якими документами треба приходити. Перелік останніх мене спантеличив: „Паспорт, трудова книжка, документ про освіту, у разі потреби – військовий квиток або документи, які їх заміняють, та свідоцтво про загальнодержавне страхування“. Далі йшов перелік додаткових документів для окремих категорій громадян – випускників, переселенців. А знизу напис – якщо ви не маєте усіх документів – не марнуйте свого часу, прийдіть іншого разу. Маючи в сумці лише паспорт та диплом спеціаліста за фахом журналістика, почувалася некомфортно. Але згадала репліку з інтерв’ю: „Отримати у службі зайнятості безкоштовну консультацію можна навіть працюючи“ і заспокоїлася – значить маю право.

Безробітна жінка, котра допомогла знайти центр, підказала, до якої із двох кімнат треба заходити. Там кілька працівниць тієї установи спілкуються з клієнтами.

– Доброго дня, я на консультацію. Можна?

– Сідайте, зараз прийде спеціаліст. Подивіться поки що наші вакансії, може, щось зацікавить.

Гортаю друковані аркуші, де вакансії подані в алфавітному порядку. Автослюсар, агент із нерухомості, бармен, вантажник, водій… Загалом – понад 500 пропозицій з усіх районів міста. Найбільша потреба в робочих спеціальностях. „Вищоосвітні“ трапляються зрідка, гуманітарних ще менше, а якщо і є, то від кандидата вимагають досвіду або пропонують „учительський хліб“ за 250 грн. Однак я прийшла сюди знайти роботу кращу, ніж маю, тому повертають до своїх установок – робота за фахом і зарплата більша, ніж зараз. Але „за алфавітом“ ні журналістів, ні кореспондентів, ні репортерів не шукають. А після перегляду стовпчика зарплат розумію: важкувато буде спеціалістові запропонувати мені вигідний варіант.

А ось і мій консультант: „Ви щось собі підібрали?“. Мені не довелося нічого відповідати, бо мій розгублений вигляд був промовистим.

– Розумієте, я поки що працюю, але хочу підібрати кращий варіант. Може, у вас є вакансії прес-секретарів, працівників відділів зв’язків із громадськістю? У мене спеціальність „журналістика“. І щоб зарплата велика…

Тепер оптимістичний вираз обличчя моєї співрозмовниці змінюється на розгублений.

– Ні, таких вакансій у нас не буває. Самі знаєте, редактори добирають колектив самостійно. Може, вам підійде щось інше? – консультант залишає мені надію. Хай інше, може, і підійде – „оголосіть весь список, будь ласка“. – Ви не хочете бути секретарем-референтом?

– Це сидіти в приймальні шефа і відповідати на дзвінки? А що хоч за фірма, яка зарплата?

– Не знаю, це не наша вакансія, а з газети Ресурсно-інформаційного центру. Вам треба підійти на Чайковського, 17. Там її розкодують і скажуть, що до чого.

– А з ваших вакансій можете щось запропонувати. Я маю досвід, працюю з комп’ютером – знаю офісні програми, середній рівень англійської та польської, – продовжую „свататись“. Може, якби сказала, що „я ще вишивати вмію і на машинці…“, пощастило б більше.

– Наразі для вас вакансій немає. Якщо хочете, можемо вас на курси якісь відправити. А хочете другу вищу освіту?

– Хочу, – погодилась я.

Хто такі менеджери?

Мене ведуть у відділ „Активної підтримки безробітних“. Там пропонують на вибір курси або другу вищу освіту. На курсах навчають на кухарів, перукарів, набірників текстів та основ бухгалтерії. Значно спокусливішою є пропозиція другої вищої освіти за спеціальністю менеджер організацій. Оскільки поняття для мене нове, намагаюсь з’ясувати, ким я вийду після закінчення річного навчання. Молоденька працівниця центру пробує жартувати: „Та зараз усі посади, які не знають як назвати, – називають менеджерами“. А мені вже не до жартів. Бачу, доведеться „перепрошувати“ місце в редакції. А тим часом інша працівниця уже прораховує „мої останні дні“, коли краще звільнитися, щоб отримати статус безробітної та встигнути на навчання, бо група вже майже набрана. Я вагаюся. У крайньому разі мені пропонують отримати фах економіста-маркетолога. Там навчання почнеться з вересня. Обіцяю подумати.

Повертаюсь до першого консультанта і намагаюсь з’ясувати, яке майбутнє у мене як у менеджера. Беру список вакансій і на букву „м“ знаходжу аж три (!) місця менеджерів, але усі „з реклами“. Подумалось, що таким менеджером я можу стати і без другої вищої освіти, бо в народі їх називають рекламними агентами. Та й запропоновані зарплати не надто вражаючі. А стосовно зарплат, мені сподобалась репліка однієї із працівниць: „Яка у вас зараз зарплата? Що ви хочете – це більше, ніж у нас“.

За другим колом консультування до рук мені потрапили і вакансії Львівського ресурсно-інформаційного центру. Перелік значно більший, і менеджери не обмежуються рекламними. Але найголовніше, там я надибала на позицію № 571 – журналіст. Вимоги – вища освіта, досвід, знання розмовної і письмової польської мови. Подумки подякувала людям, котрі під час навчання в університеті підказали поміняти спецкурс „слов’янської мови“ – російської – на польську, а відтак у додатку до диплома в мене красується: „Польська мова – відмінно“. Наче знали, що я прийду. Щоправда, у рядку зарплата знову нічого не вказувалось. І щоб дізнатися, вакансію треба розкодовувати на Чайковського, 17.

– І що мені робити? – приречено запитую консультанта наостанку.

– Знаєте, ви поки що не звільняйтіеся, працюйте. Але раз на тиждень навідуйтесь до нас, раптом якась із нових вакансій вам підійде.

Поради професіоналів

Звільнятися з роботи вигідно за статтею 36 п. 1 Кодексу законів про працю України з формулюванням „за згодою сторін“. Тоді реєструють одразу і людина не втрачає трьох місяців виплат.

Можна скористатися правом узяти допомогу одноразово для заснування малого бізнесу. Але треба бути уважним – або процедура надто проста й вигідна для „малого шахраювання“, або ж має багато підводних каменів, які з’являються після того, як „приміряєш“ бізнес. Чим це зручно для крутійства? Бо можна звільнитися з роботи „за згодою сторін“, стати на облік, отримати одноразово річну допомогу й… самі розумієте. І при тому цілком законно.

Також треба застерегти спеціалістів актуальних вакансій – вас можуть не поставити на облік, якщо ви, приміром, швачка, але хочете перекваліфікуватись або отримати інший фах. Бо на швачок є попит. А те, що ви не хочете працювати, – ваша проблема. Хіба принесете довідку, що з поважних причин не можете працювати швачкою.

P. S. У Ресурсно-інформаційний центр я не пішла, а зателефонувала. Вакансія № 571 виявилась „уже закритою“. Воно й не дивно, бо була подана ще 19 квітня.

Тетяна МЕШКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...