Марта Літинська: „Відсутність нахабства не дозволила мені стати чемпіонкою світу“ - „Високий замок“, 24 березня

|

Її ім’я нерозривно пов’язане з “золотим віком” львівських шахів, який приніс світову славу місту Лева. 25 березня видатний львівський гросмейстер, чемпіонка СРСР, України, призерка Всесвітньої шахової Олімпіади, чемпіонка Європи, чемпіонка світу серед сеньйориток, переможниця багатьох турнірів, одна з найсильніших шахісток минулого століття Марта Літинська зустрічає свою 55-ту весну.

„Зі Штейном чорними зіграла внічию“

– Пані Марто, ви почали займатися шахами відносно пізно. Чим вас привабила шахова гра?

– У шахах мене приваблювала логіка. Мені цікаво було спостерігати, як батьки грали у шахи, і я попросила, щоб мене навчили правилам цієї гри. А після закінчення 5-го класу, відпочиваючи в піонерському таборі в Брюховичах, взяла участь у першості табору. Грали одні хлопчики і я. Тоді я посіла останнє місце, але мені вручили грамоту за перше місце серед дівчат. Це дало таку віру у свої сили, що записалася до шахового гуртка у Палаці піонерів. Спочатку тренувалась під керівництвом Анатолія Колоскова, а пізніше у Палац піонерів прийшов Віктор Карт, і з того часу я весь час займалась у нього.

Моїм кумиром був відомий львівський гросмейстер Леонід Штейн. Ще коли я займалась у Палаці піонерів, він часто давав сеанси одночасної гри. Пригадую в деталях, як зіграла внічию з ним чорними. Партії у нього були надзвичайно цікаві, його жертви, комбінаційне мислення захоплювали.

Шахи навіть не заважали поєднувати навчання в університеті на такому складному факультеті, як механіко-математичний. Вочевидь, це були близькі заняття – математика і шахи. І там, і тут присутнє логічне мислення. Щоправда, на відміну від математики шахи виховують і бійцівський характер.

„Думала, що це тимчасово, а затрималась у збірних аж три десятиліття“

– Коли ви зрозуміли, що шахи для вас – найголовніше?

– Досить пізно. Я непогано вчилася, після чого працювала два роки інженером-програмістом, старшим інженером, збиралася навіть кандидатську дисертацію писати, і якраз у цей час (1972 рік) стала чемпіонкою СРСР. Мене включили у збірну Союзу, призначили стипендію. Я думала, що це тимчасово, на кілька років, а вийшло, що затрималась у збірних СРСР і України аж 28 років – не знаю, чи ще хтось так довго виступав на такому рівні. А що шахи стануть моїм покликанням, зрозуміла у 1974 році, коли вже грала півфінальний матч претенденток із грузинкою Наною Александрією.

– Який командний і особистий турнір найбільше запам’ятався?

– Щодо командного, то це, мабуть, Спартакіада народів СРСР 1979 року, коли Україна вперше стала переможцем. За команду грали також львів’яни Михальчишин, Романишин, Бєлявський, Дорфман. Ця Спартакіада пам’ятна ще й тим, що після неї шахістам віддали Палац шахів. До того ми мали у своєму розпорядженні лише дві кімнати на площі Ринок. А найпам’ятніший особистий турнір – чемпіонат Союзу 1972 року в Тольятті, де я перемогла. Після включення до збірної СРСР у мене різко змінилося життя. Щоправда, на Всесвітній шаховій Олімпіаді зіграла лише у Салоніках (1989 рік). Тоді за два тури до кінця турніру наша Олена Ахмиловська раптово вирішила вийти заміж за керівника американської делегації Дональдсона і покинула Олімпіаду. Нашу команду, яка лідирувала, ця подія вибила з колії, і ми стали лише другими.

– А яке місце у вашій колекції займає звання чемпіонки світу 2002 року серед сеньйориток?

– Це означає, що тобі вже за 50… (Сміється). А взагалі, це звання для мене важливе – воно свідчить, що голова ще працює, фізичні дані є, можна поборотися.

– Ви були близькі до завоювання шахової корони. Що вам усе ж таки завадило стати чемпіонкою світу?

– Можливо, якась внутрішня невпевненість у собі, відсутність напористості, нахабства не дозволили мені стати чемпіонкою.

– На думку гросмейстера Адріана Михальчишина, свого часу вас викинули зі збірної України, хоча ви за рівнем гри і досвіду не були б зайвими у національній команді…

– Зрозуміла це в 2001 році, коли мені зняли стипендію, причому нічого не сказавши. Думаю, міг би хтось із шахової федерації зателефонувати – хоча б подякувати.

– Чи хотілось би щось змінити у своєму минулому?

– Мабуть, мені треба було зважитись на те, що саме шахи будуть основою мого життя, і більш цілеспрямовано йти до шахової корони. До мене багато звертаються з питанням щодо написання книги. Не впевнена, що ця книжка буде цікавою ще комусь, окрім мене. Писати про шахи – це писати також і про якісь залаштункові справи. Не завжди це хочеться робити. Або я ще не дозріла до написання книжки.

„Іванчук талановитіший за Каспарова“

– Пані Марто, які, на вашу думку, перспективи львівських шахів?

– Добрі, незважаючи на всі негаразди. У Львові, як і в Україні, дуже багато юних талантів: Волокитін, Фірман, сестри Музичук, Григоренко… Видно, традиція, яка пішла ще від Штейна, передається, незважаючи ні на що. Та й Василь Іванчук, впевнена, ще скаже своє слово у шахах. На мою думку, Василь надзвичайно талановитий шахіст. Він талановитіший за Каспарова, не побоюсь цього сказати, а з Пономарьовим я й не рівняю. Просто йому на якомусь етапі, як і мені, бракувало характеру. Коли він програв матч Пономарьову, у нього не було такої команди, як у краматорця, якому в Москві допомагали близько 20 осіб. А Василь поїхав тільки з гросмейстером Орестом Грицаком. Він підійшов до підготовки суто із шахового боку, недооцінивши допоміжні фактори.

– Як склалося ваше сімейне життя?

– Мій чоловік працює на кафедрі геодезії в НУ „Львівська політехніка“. У нас двоє дорослих дітей і вже маємо внучку. Син закінчив університет за спеціальністю програміст. Він працює асистентом і, можливо, захистить „мою“ дисертацію (Сміється). Донька закінчила факультет міжнародних відносин і тепер разом із чоловіком та дитиною живе в Лондоні. Торік я майже півроку гостювала у них, спілкувалась із внучкою. Наразі її шахові здібності важко оцінити – вона поки що фігури розкидає в різні боки. Я її навчу грати в шахи, але не радитиму повністю присвячувати життя шахам. В останні два роки – період, коли я відійшла від активних шахів, вирішила більше уваги приділити сім’ї. У селі маю хату з городом і багато квітів.

Василь ТАНКЕВИЧ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...