„Я все дивувався, чому в Миколая голос, як у мами“ - Теплі спогади відомих людей

Микола Колесса, композитор, диригент. Це свято було для дітей цілком особливим. На початку минулого століття, коли я був маленькою дитиною, листів до Миколая не писали, як зараз.

Ми лише вголос з сестрами обговорювали, що б хотіли отримати в подарунок. Ввечері, напередодні 19 грудня, лягали спати, боячись пропустити ту хвилину, коли під подушкою з’явиться подарунок. Це переважно були забавки. Двічі – я це добре пам’ятаю – 18-го грудня ввечері Миколай сам приходив до нашого помешкання і дарував нам подарунки. Ми співали йому “Ой, хто-хто, Миколая любить?..” А я все дивувався, чому у нього голос, як у мами, і на руці її перстень. А в інші роки кожного разу в цю ніч раз у раз прокидався і мацав рукою під подушкою: вже є чи ще немає. Ми дуже тішилися наперед, завжди знали – Миколай буде щедрим до нас. Оте вичікування було, мабуть, найкращим у цьому святі.

Василь Герасим’юк, поет, лауреат Національної премії України ім.

Т. Шевченка. Я ріс у самому серці Карпат, неподалік Космача. У ті часи по всій Україні святкували Новий рік, а для нас це було лише шкільним святом. А справжнім святом вважалося Різдво, якому передував День святого Миколая – найдорожчий для дітей. Не було більшої радості, як вранці під подушкою знайти подарунок! На Гуцульщині діти не писали листів Миколаєві. Особисто для мене це свято тривало до восьмого класу. Зазвичай батьки дарували мені солодощі, а тоді вперше поклали під подушку книжку – твір Фенімора Купера. Цей подарунок мені запам’ятався найбільше, адже вже тоді я друкував свої вірші у районній газеті “Радянська Гуцульщина”. А якось мама подарувала мені на Миколая вишиванку.

Лариса Крушельницька, радник директора Наукової бібліотеки ім.

В. Стефаника. Коли я росла, був тяжкий час, і у школі не можна було казати, що приходив святий Миколай. Так само росла моя дочка. Однак у нашій сім’ї завжди дотримувалися традицій і клали під подушку подарунки, хай навіть пару горішків чи цукерок.

А от яка історія, пов’язана зі святим Миколаєм, найбільше запам’яталася мені з дитинства. Під час зимових свят я їздила до бабці у Сколе. У неї жив кіт Мацько, який був страшним злодієм, і бабця віддала його в інше село до знайомих. Тоді мені було років з вісім, і ми з двоюрідним братом написали листа до Миколая і поклали його за вікно. У цьому листі ми не просили жодних подарунків, тільки щоб повернувся Мацько. І уявіть собі: на самого святого Миколая кіт сам повернувся до нас, подолавши чималий шлях!

Остап Яворський, професор кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького. Досить добре пам’ятаю, як святий Миколай приніс мені нотний зошит. Я тоді був десь у класі четвертому і дуже хотів навчитися грати на мандоліні. Тому для мене такий подарунок був дуже бажаним.

Я виходець з села на Тернопільщині, мої батьки були колгоспниками і тому на Миколая зазвичай отримував досить скромні за теперішніми мірками подарунки – зубну пасту, зубну щітку, мило. Але я тішився і твердо вірив: якщо буду чемним, добре вчитимусь, то святий Миколай про мене не забуде. І навіть коли мій старший на дванадцять років брат переконував мене, що подарунки купують батьки, мені ніяк не хотілося йому вірити.

А зараз Миколай у мене пов’язується з сумними спогадами. Саме напередодні цього свята у 1987 році, померла моя мама.

Андрій Содомора, письменник, перекладач з античних мов. Свято Миколая в’яжеться в моїй уяві з чимось глибоко інтимним, що лежить у сфері бачення душі…Так було з дитинства: за вікном сніжно-біло, кожен співає “Ой, хто-хто Миколая любить?”.., а потім надходила чарівна ніч, коли, прокинувшись, простягаєш руки і чуєш, як під подушкою шарудять дарунки. Світла батьки не дозволяли світити (електрики тоді ще на селі не було), і ми чекали, аж поки розвидниться – аби роздивитися, що приніс святий Миколай…

Не сприймаю “відкритих” заходів, пов’язаних з великим Чудотворцем. Діти пишуть листи святому Миколаю, а мені здається, що це дещо позбавляє свято певного чару. Нецікаво отримати дарунки, знаючи наперед, що це буде. У нас в родині листування зі святим Миколаєм не було, ми чекали дарунків абсолютно несподіваних. У тому й казковість, коли бурхлива дитяча уява малює дивовижні видива у передчутті чогось загадкового, не пов’язаного з матеріальним (тим, що Миколай дістає з мішка), а тим, що бачимо лише оком душі.

Який прихід святого Миколая запам’ятався найбільше? Кожен був по-своєму зворушливим. Для мене і зараз свято Миколая залишається таємничим і нагадує ті часи, коли сфера інтимного, особистісного дуже шанувалася… Моєму внукові півтора року, і я в очікуванні, як він озветься на таїну цього свята…

Ніна Матвієнко, народна артистка України. До мене святий Миколай ще не приходив жодного разу. У дитинстві (а росла я на Житомирщині) навіть не знала про таке свято. Дізналася про нього, коли у вісімнадцять років приїхала до Києва і познайомилася з дівчатами із Західної України. Згодом у книжках прочитала про те, де народився Миколай, які добрі справи зробив. Найбільше мене здивувало те, що люди так пам’ятають і шанують доброту цього чоловіка. Мої діти (їх у мене троє) уже знали про святого Миколая. Моя п’ятирічна онука Уляна також з року в рік чекає цього свята. А якби я зараз писала листа до Миколая, попросила б у нього гарного концерту, хороших пісень… А ще – горішків.

Лілія Сандулеса, народна артистка України. Традицій святкувати День святого Миколая у нас, в Чернівецькій області, не було. Інша річ – Новий рік. Батьки щороку клали подарунки під ялинку. Дорогих речей не дарували – тоді сільських дітей не балували. А Миколай почав до мене приходити уже в зрілому віці. Найчастіше кохані чоловіки “клали мені під подушку” парфуми. Своєму уже дорослому сину Іванові цього року Миколай, думаю, подарує гроші – щоб міг розширити власний бізнес.