ОСТАННІ НОВИНИ

Венедикт Алексійчук: «Ціль посту – усунути те, що людину тримає в неволі, і наблизити її до Бога»

Соломія Головіна

|

Правлячий архиєрей єпархії святого Миколая у Чикаго владика Венедикт Алексійчук про Різдвяний піст, який розпочався 28 листопада і триватиме до 6 січня:

«Якщо ми дивимося на піст, то бачимо певні обмеження. На перший погляд це так і є, але з іншої сторони, коли ми бачимо, що якийсь спортсмен хоче чогось досягнути, то також ставить собі певні обмеження і цілі. І в такий спосіб він працює над собою. Йому необхідно займатися щодня годину, дві, п’ять. Ми знаємо, що коли скрипаль хоче добре грати на скрипці, то практикується не годину в день, а 6-7 годин. Щоби чогось досягнути необхідно прикладати зусилля. Сучасна людина мало цього свідома, бо вона прагне отримати результат відразу. Піст  нас запрошує найперше пізнати і тоді відмовлятися від того, до чого ми прив’язані. Пам’ятаймо, що піст потрібен людині, а не Богові, щоб звільнитися від своїх залежностей. Бо якщо щиро і відверто придивитися до нашого життя, то кожен перебуває їхньому полоні. Піст – це якраз добра нагода, щоб почати займатися собою, реалізуватися і пізнати найкращу версію самого себе. Якщо ми говоримо по-християнськи, то це нагода чинити Божу волю.

Основна ціль посту – усунути те, що людину тримає в неволі і наблизити її до Бога, а також допомогти людині пізнати що є правдивим добром для неї.

Ми прагнемо функціонувати якнайкраще, а не залишатися невільниками. Хтось може сказати, що він вільний від алкоголю, чи інтернету, телефону, але хай попробує не вживати цього якийсь час. Коли ми щиро поставимо перед собою питання, то побачимо наскільки ми є невільниками багатьох речей. Це є частина нашого стилю життя, що ми не розуміємо, що є невільниками. Час посту – це час ставати свобідним, щоб щось доброго в житті зробити.

Не так давно ми читали в Церкві Євангеліє про доброго самарянина. Ми звикли наголошувати на особі самарянина, але обходимо боком те, що священник і левіт не звернули уваги на пораненого чоловіка. Також чи ми звертаємо увагу, що вони всі троє поверталися з храму? Вони відійшли від Божого храму і реальне життя випробувало їхню духовність. Бо наше реальне життя завжди показує якими ми є насправді. Дуже часто ми можемо про себе високо мріяти, що ми духовні, добрі, прощаємо чи допомагаємо. Це є добре, але реальне складне життя «показує» нас, коли нас притиснуть чи стануть на мозоль, коли з нами поведуться несправедливо, коли поруч стоїть потребуючий. Тоді відкривається наша справжня духовність».

Джерело: Духовна велич Львова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...