Коронавірус застав світ зненацька, пандемія продовжує забирати людські життя та кардинально змінює нашу реальність. І як не крути, але саме в цей непростий час кожен із нас по-новому подивився на наших медиків, які самовіддано і відчайдушно борються за кожного пацієнта, ризикуючи при цьому власним здоров’ям та навіть життям.
Так, працівники медичної сфери стали героями сьогодення. Одним із них є 40-річний Ігор Берник – лікар-інфекціоніст із вищою кваліфікаційною категорією Львівської обласної інфекційної лікарні. З 2012 року працює заступником директора з медичної частини. Він як ніхто інший знає, як це – зустрітися віч-на-віч із COVID-19 і не втратити холодний розум.
Які труднощі приніс нашим медикам досі невідомий вірус, як їх доводилося долати, про жертовну працю лікарів у режимі нон-стоп та чого нам чекати далі від COVID-19, читайте в інтерв’ю з Ігорем Берником.
– На Вашу думку, наскільки доцільно зараз послаблювати карантин в Україні, у Львові зокрема, адже може бути ще чимало хворих, які не мають симптомів або є носіями COVID-19? Чи не спровокує це нову хвилю захворюваності?
У всьому світі послаблюють карантин, якщо знижується рівень захворюваності. Але не йдеться про те, щоб не носити засоби індивідуального захисту в громадських місцях, на роботі чи в побуті. Йдеться про відновлення роботи сфери послуг, дитсадків громадського транспорту та інше. Я вважаю, що все це може бути безпечно, якщо кожен із нас продовжуватиме дотримуватись правил гігієни та індивідуального захисту.
В Україні рівень захворюваності є на досить стабільному рівні. Можливо, в деяких областях навіть знижується. Тому й вирішили послабити карантин в адаптивному режимі, щоб кожна область змогла приймати рішення залежно від рівня захворюваності. І це добре, бо ще до послаблення люди вже не могли дотримуватись всіх обмежень. Тому, напевно, таки прийшов час, щоб поступово повертатись до звичайного життя.
Але послаблення карантину зовсім не означає, що можна забути про правила безпеки. Необхідно розуміти: відповідальність за те, чи буде зростати кількість хворих, тепер лежить не на владі, а на кожному з нас.
– Як Ви вважаєте, чи можливо повністю побороти коронавірус? Чи нам рано чи пізно, повернувшись до звичного життя, потрібно буде просто пристосуватись і більше стежити за здоров’ям?
На жаль, наразі етіологічних ліків та вакцини від коронавірусу немає. Але проводиться багато досліджень і є інформація, що деякі з них пройшли етап випробувань на тваринах, тож їх трансформовують на людей. Скоріш за все результати отримаємо не раніше, ніж восени чи взимку.
Зараз навіть невідомо, наскільки тривалим є імунітет у тих людей, які вже перехворіли коронавірусом. Передбачити тривалість імунітету теж неможливо, адже до початку епідемії таких хворих не було і зараз їх не так вже й багато.
До того часу ми повинні робити все, що залежить від нас самих. Люди мають й надалі дотримуватись усіх санітарно-гігієнічних правил. А спеціалісти своєю чергою виявлятимуть хворих, контактних, тих, хто одужав, та перевірятимуть групи ризику: медиків, правоохоронців, митників і прикордонників. Це дасть можливість контролювати вірус і захворюваність буде йти на спад. Згодом ми зможемо оцінити колективний імунітет, і якщо він буде достатнім, то це теж певною мірою дасть можливість зітхнути з полегшенням. Інших засобів у нас поки немає.
Рано чи пізно знімуть всі обмеження і ми повернемось до нормального життя. Необхідно бути обережним – це вбереже не лише від коронавірусу, а й від багатьох інших інфекційних захворювань, які взагалі-то нікуди не зникли.
– Багато українців переконані, що небезпека перебільшена, і ми маємо справу з черговим вірусом, не більш небезпечним ніж грип. Яка Ваша думка з цього приводу?
Ми не можемо говорити, що це – всесвітня змова і вірусу не існує, оскільки маємо підтверджені медичні докази його наявності.
Напевне, у людей викликає сумніви те, що в Україні немає стільки хворих як це було в Італії, Іспанії чи в Китаї. Але це навпаки є дуже добре. Уникнути такого сценарію нам вдалось завдяки масштабному та жорсткому карантину, який вчасно ввели. Він вберіг від заражень велику кількість людей, вдалось не перенавантажити лікарні та уникнути багатьох летальних випадків.
Необхідно розуміти, що будь-який збудник інфекційного захворювання є потенційно небезпечним для організму людини. Цим не варто легковажити. Різноманітні фактори можуть зумовити фатальний перебіг захворювання не лише у старших людей чи осіб зі супутніми хронічними захворюваннями, а й навіть у практично здорових, які вважають, що жоден вірус їм не страшний. Не варто випробовувати своє здоров’я і перевіряти, як інфекція вплине саме на ваш організм. Захистіть себе та рідних, робіть все можливе, аби уникнути зустрічі із вірусом.
Але не варто панікувати і з будь-якими симптомами відразу бігти до лікарні на обстеження. При поганому самопочутті необхідно звернутись до свого сімейного лікаря, який грамотно проконсультує і спостерігатиме за станом вашого здоров’я. Якщо стан погіршиться, тоді і викликайте швидку. Оскільки медики швидкої завжди знають, в яких лікарнях є вільні місця. Це захистить вас від зайвих контактів.
– А як ви ставитеся до версії, згідно з якою багато людей в Україні перехворіли на COVID-19 ще в січні-лютому, коли був зафіксований сплеск нетипових пневмоній?
Люди щороку в епідсезон хворіють нетиповими пневмоніями і не завжди можна визначити збудник. У січні та грудні вірус вже поширювався світом, тож зважаючи на це, окремі випадки в безсимптомній, легкій або середній формі справді могли бути і в Україні. Але ми не можемо цього стверджувати достеменно, оскільки підтвердженої інформації немає: тоді нікого не обстежували методом ПЛР, не брали кров на аналіз, щоб виявити антитіла до цього вірусу. Таких обстежень просто не було, тому відповісти на це питання неможливо.
Людям, які вважають, що могли захворіти до початку епідемії, бажано зробити імуноферментний аналіз (ІФА). Цей вид тестування дозволяє визначити в організмі людини наявність антитіл класу «М», які свідчать про гостре захворювання, та антитіла класу «G», які говорять, що людина вже перехворіла, одужала і має захисні антитіла до коронавірусу. У нашій лікарні тест-систем для такого тестування ще немає, але у Львові вже проводять ці дослідження (із 25 травня ІФА-тести почали робити у лікарні швидкої допомоги – ред).
– Чи були серед ваших пацієнтів випадки повторного зараження?
Ми не маємо інформації про наших пацієнтів після виписки. Але ніхто до нас не повертався.
До речі, нещодавно журнал Bloomberg опублікував дані дослідження Центру контролю та профілактики захворювань Південної Кореї. Вчені дійшли до висновку, що люди, у яких після одужання повторно отримано позитивний результат ПЛР-тесту на COVID-19, не є заразними для інших.
Дослідження показали, що ПЛР-тестування не може розрізнити живі частинки вірусу, що викликають захворювання, і мертві, які не є заразними. Скоріш за все у таких пацієнтів є антитіла, що запобігають повторному захворюванню, а також мертві частинки вірусу. Це означає, що ті хто вже видужали, не становлять загрози поширенню коронавірусної інфекції. Тепер людей, що перехворіли і провели два тижні на самоізоляції, допускають до роботи або навчання навіть із позитивним результатом тесту.
– На початку травня стало відомо, що інфекційна лікарня буде випробовувати для лікування вітчизняний препарат «Біовен». Чи довів він свою ефективність?
Треба розуміти, що це не є специфічним лікуванням коронавірусу. Мова йде про дослідження ефективності препарату в комплексному лікуванні пневмонії, викликаної COVID-19. Тобто пацієнти отримують цей препарат у комплексній терапії разом з іншими ліками.
Цей препарат має дві дії, які можуть дати позитивний результат при лікуванні хворого. Зокрема, «Біовен» намагається стримати бурхливу реакцію імунної системи на коронавірус. Позаяк, коли збудник потрапляє в організм, він провокує надмірну реакцію імунної системи, так званий «цитокіновий шторм». Також антитіла, які містяться в препараті, допомагають боротись із вторинною інфекцією.
– А хто оплачував ці медикаменти?
Препарат є дуже дорогим. Не кожен може собі його дозволити. Але виробник, ТОВ «Біофарма плазма», у межах програми надає його безкоштовно. Коли ми призначаємо ці ліки, то обов’язково пояснюємо пацієнтам, що це і для чого їх використовують. А хворий вже самостійно вирішує, чи згоден приймати препарат.
Наразі цей засіб отримали троє пацієнтів. Вони перебувають у відділенні інтенсивної терапії. Їхній стан є стабільний із незначним покращенням. Проте ми не знаємо, чи сталося це завдяки препарату, чи ні. Ще зарано говорити про ефективність «Біовену» і давати якісь оцінки, зараз ми передаємо певні показники спеціалістам, які вже й будуть досліджувати його дієвість.
– Ми постійно чуємо з вуст медиків поради про те, як вберегтися від коронавірусу. Але в Україні є дуже високий рівень зараження саме серед медпрацівників. Як Ви вважаєте, чому?
Причини можуть бути різні. Кожен випадок треба розслідувати окремо: виявляти контакти та місце ймовірного зараження. Зовсім не обов’язково, що всі захворіли на роботі. Наприклад, перші медики, у яких діагностували коронавірус, повертались з-за кордону, тож могли заразитись там. Також до списку хворих медиків відносять і технічних працівників, які не мають стосунку до стаціонару та не контактують із хворими. Скоріш за все вони могли отримати інфекцію в побуті.
Раніше лікарні, не визначені для лікування коронавірусу, приймали багато хворих, в тому числі з пневмоніями. Таким чином лікарі могли заразитись від пацієнта, у якого був ще не виявлений коронавірус. Багатьох хворих із пневмоніями почали відразу перевіряти на коронавірус. Це дуже добре, адже вони могли б заразити більше людей, і ніхто б не знав про хворобу. Коли у пацієнтів виявляли вірус, тоді їх вже скеровували до профільних медзакладів, зокрема, до інфекційної лікарні.
Ще однією причиною заражень медиків могло бути те, що спочатку ми взагалі не знали, з чим маємо справу. Тобто неможливо було відразу передбачити різні нюанси. Якби це був, наприклад, грип, яким хворіють щороку, або кір, який теж вже був раніше, то було б значно легше. Так, ми вчитись, готувались, планували, але все одно щодня з’являлись нові проблеми і доводилось вносити нові корективи. Ніхто не знав, що це за хвороба, тому причин може бути багато.
– Поговорімо трохи про психологічний аспект роботи медиків під час пандемії. Боротьба із коронавірусом – це справжній виклик, з яким не кожен впорається. Як витримуєте це напруження Ви, ваші колеги?
Як я вже говорив, найважче було спочатку. Нам щодня доводилось зустрічатись із новими викликами, вчитись чомусь новому. Коли у лікарні почали з’являтись перші хворі, то дехто з працівників злякався. Так, звільнилась одна лікарка та близько десяти медсестер і санітарок. Хоча раніше в нас були й серйозніші захворювання і ніхто й не думав звільнятись. Та на їхнє місце відразу прийшли нові працівники. Це є життя, хтось звільняється, а хтось приходить. Так було завжди і це не впливає на надання медичної допомоги.
Можливо, спочатку була певна легковажність, але вона різко зникла. От коли надаєш допомогу хворому з підозрою, а наступного дня він потрапляє до реанімації уже з підтвердженим коронавірусом, тоді починаєш хвилюватись і за себе. Починаєш згадувати, чи правильно були одягнені засоби індивідуального захисту, чи часом не стались якісь механічні пошкодження при наданні допомоги хворому, бо коли стан хворого різко погіршується, ти не думаєш, в чому ти одягнений. Ти думаєш про те, аби якнайшвидше йому допомогти, це вже на підсвідомому рівні медика, такий собі інстинкт – врятувати.
Також легковажність як рукою знімає, коли бачиш, як пацієнт може померти, навіть не дійшовши з приймального відділення до реанімації, або коли одночасно помирають декілька хворих. Після таких моментів все змінюється, лікарі починають серйозно ставитись не лише до самої ситуації, а й, наприклад, до одягання захисних костюмів, починають допомагати одне одному. Завжди перевіряєш, чи все правильно одягнув, чи нічого не порвалось. Також дуже важливо правильно знімати засоби захисту, щоб не інфікуватись. І цей процес тепер у нас доведений до певної автоматичності та досконалості. Доки людина не побачить, доти буде сумніватись. Але не варто вчитись на своїх помилках. Часом вони непоправні.
Ми максимально захистили себе від найменшого зараження. Є в лікарні приміщення, де ми можемо без остраху перебувати в медичному одязі. Там вживаються всі заходи безпеки: провітрювання, вологе прибирання, ультрафіолетове опромінення. Імовірність інфікування є малою, але потрібен був час, щоб це зрозуміти.
– З новими умовами зіткнулись не лише медпрацівнки, а й пацієнти. Як це – почути діагноз «коронавірус»? Як змінилась поведінка хворих та ставлення до лікаря?
Раніше пацієнти не боялись контактувати між собою, а зараз виходять по одному: лише по їжу або в туалет. Бувало таке, що коли один виходив у коридор, то інші закривались і навіть боялись виглянути з палати. Цікаво, що більшість пацієнтів із підозрою на коронавірус вважають, що вони не інфіковані, а хворі навпаки всі інші. І найбільше чомусь бояться сусідів по палаті. Але ми постійно пояснюємо: будете носити маски та дотримуватись дистанції – все буде добре.
Дуже приємно, що з’явилася повага до роботи медиків. Наприклад, коли лікар заходить до пацієнтів, вони, незважаючи на свій стан, одразу стараються рівно сісти та одягнути маски. Найбільше тішать пацієнти, які одужують. Для лікаря – це найкраще, що може бути.
– У час пандемії медики як ніколи проявляють самовідданість своїй професії та власну жертовність. Логічно, що в таких умовах підтримати і простимулювати медпрацівника можна та навіть потрібно фінансово. Чи отримали працівники інфекційної лікарні обіцяні премії та надбавки?
Були певні доплати. Лікарі, які працювали ще з березня, отримали від Львівської облради один посадовий оклад. Потім близько 300 працівників отримали по 10 000 гривень від міської ради. І нещодавно на рахунки надійшли 300% надбавки за березень (обіцяні доплати від уряду – ред). Але це незначна сума за пів місяця, бо ми почали працювати з хворими на коронавірус з 12-15 березня.
Також ми підписали угоду з Національною службою здоров’я, яка фінансує лікування хворих на COVID-19. Наразі ми очікуємо коштів на доплати працівникам за квітень і травень.
Дуже хочеться, щоб медики мали достойну зарплату. Це допоможе їм розвиватись. Коли люди не думатимуть на роботі про те, де б заробити ще пару копійок, це покращить якість надання медичних послуг.
– Із початком епідемії коронавірусу готовність лікарень була на досить низькому рівні, тож на підмогу медикам прийшло багато небайдужих благодійників. Яка зараз ситуація із забезпеченням обласної інфекційної лікарні?
Так, ми дуже відчули підтримку з боку суспільства. Щоразу, коли з’являються проблеми, нам завжди приходять на допомогу. До прикладу, коли скасували міжміські перевезення, наші працівники не мали можливості доїхати на роботу. Тому ми звернулись до влади, волонтерів і відгукнулось багато людей. Деякі громадські активісти досі допомагають довозити частину медперсоналу, яка живе недалеко від райцентрів, куди спецрейси не доїжджають. На жаль, довіз працівників критичних професій на рівні районів не організований і до сьогодні.
Щодо засобів індивідуального захисту, то ми мали певний запас. Проте не знали, скільки поступить хворих. Фірми, з якими уклали угоди на закупівлю засобів, почали підвищувати ціни та змінювати терміни поставки. Тоді нам знову допомогли благодійники.
Зараз лікарня забезпечена всім необхідним, але ми стали більше використовувати засобів індивідуального захисту, тому потребуємо постійного поповнення.
Нам дуже потрібен апарат для комп’ютерної томографії. З його допомогою у всьому світі проводять діагностику організму людини, а в нас, на жаль, є лише рентген-обладнання. І, звісно, хотіли б мати обладнання для проведення ПЛР-тестування. За наявності необхідних тест-систем апарат може визначати не лише коронавірус, а й інші збудники. До речі, декілька днів тому благодійники допомогли купили такий апарат для Центру легеневого здоров’я, нашій лікарні теж дуже б хотілось мати відповідне обладнання.
– А скільки у вашому розпорядженні апаратів штучної вентиляції легень?
Лікарня має 14 апаратів штучної вентиляції легень. Жодного разу не була задіяна навіть половина. Нещодавно одну пацієнтку вдалось відключити від апарату. Її стан стабільний, тому сподіваємось на одужання. Це перша хвора із підтвердженим коронавірусом, яку ми зняли з системи. Інші, на жаль, померли.
– Що стало найбільшим викликом для лікарні і особисто для вас під час пандемії?
Завжди дуже тяжко, коли помирають пацієнти. Особливо, коли це твої колеги-медики з інших лікарень. Робиш все можливе, але не завжди маєш позитивний результат. В такі моменти відчуваєш себе безсилим. Найважче нам було на Великдень: тоді за одну ніч померли відразу троє хворих.
Найскладніше є медсестрам, які доглядають пацієнтів. Вони цілодобово разом. Згодом хворі стають частинкою нашої лікарняної родини. І коли розумієш, що вже нічого неможливо вдіяти, серце розривається навіть у людей, які працюють вже багато років.
Також дуже тяжко було зі самого спочатку, коли ще не знали, з чим маємо справу. Щодня ми зустрічалися з новими проблемами, тому повинні були приймати швидкі рішення й по-новому організовувати роботу лікарні. Особисто я перші два-три тижні приходив додому не раніше 22:00 год. вечора і працював без вихідних. У лікарні ми не знали, ні який сьогодні день тижня, ні яке число. Ніхто не жалівся і не плакав – ми просто працювали і продовжуємо це робити. Хтось назвав би це викликом, а ми вважаємо, що просто робимо свою роботу.
Фото: Роман Балук
Ольга ДЕНИСЯКА