Вчора, 19 вересня, відбулася публічна дискусія стосовно будівництва крематорію у Львові, питання щодо створення якого виникло через проблеми з кладовищами у місті. Відтак, чи готове місто спалювати померли та скільки це може коштувати, обговорили учасники заходу, передає кореспондент Львівського порталу.
На території Львова нині є 12 цвинтарів. Із них лише три діючі — це Голосківське і Сихівське, а також кладовище в Рясному. На Янівському цвинтарі можна лише підхоронювати померлих до рідних. Крім цього, ліміт земельних ділянок цих цвинтарів вичерпується.
На сьогодні у Львові найбільшим є Голосківський цвинтар, де зараз ховають найбільше людей. Однак, як раніше розповідала директорка департаменту житлового господарства та інфраструктури ЛМР та голова робочої групи з будівництва крематорію у Львові Ірина Маруняк, землі під поховання там вистачить орієнтовно на 2 роки. Через проблему із кладовищами міські депутати просили мера Львова Андрія Садового віднайти землі під нове кладовище.
Як розповіла начальниця відділу урбаністики ЛКП «Інститут просторового розвитку» Олександра Сладкова, сьогодні система поховань в Україні є далекою від європейських.
«Населення Львова складає близько 800 тисяч. Система поховань стала негідною навіть до живих людей. Сьогодні людям важко добратися на цвинтарі до могил своїх рідних та близьких. Наприклад, Голосківський цвинтар — це величезне поле, куди неможливо нормально потрапити, особливо коли дощ, і туди погано ходить громадський транспорт. Я бачила, як відбувається поховання в Італії. Там цвинтар має чіткі свої межі, а далі просто відбувається допоховання. Для старшої людини це зручно, адже не потрібно йти кілометри полями, під пекучим сонцем. Якщо ж знову говорити про Голосківське кладовище, то радянська частина більш менш впорядкована, а от нова частина зовсім в жахливому стані. В нас ще це відбувається негарно і до природи, адже вирубуються дерева, аби було більше місць для поховання…», — каже вона.
Про будівництво крематорію у Львові почали говорити вже давно. Однак активно це питання почало обговорюватися на початку літа цього року. І у Львівській міській раді навіть створили робочу групу з питань доцільності та можливості будівництва крематорії. Нині крематорії збудовані у трьох містах України — Києві, Харкові та Одесі. І 65% померлих у цих містах і, власне, кремують.
Згідно з Державними санітарними правилами і нормами, будівництво крематоріїв обов’язкове у містах з населенням понад 1 мільйон. Експерти відзначають, що крематорій варто було би будувати за межами міста, поблизу кладовища. Під них ж доцільно створювати і нове кладовище для захоронення кремованих.
«Наразі робоча група опрацьовує інформацію про те, які крематорії є по усьому світу і в Україні, як відбувається їх робота. Є стандарти ДБН і рекомендації Мінрегіону, в яких йшлося, що місту з населенням в один мільйон бажано мати крематорій», — розповів позаштатний радник Львівського міського голови з питань енергоефективності та енергозбереження Роман Рувінскі.
За словами координатора NGO Centre UA Андрія Фендика, який проводив опитування серед отців стосовно будівництва крематорію у Львові, більшість священнослужителів не заперечували проти створення такої установи у Львові.
«Я опитував дуже багатьох священників. Їхні думки впринципі не відрізнялися. Найбільшою проблемою, як зауважують священники, є саме традиційна та культурна частина. Немає протиставлення богословського, найбільше заперечення, яке я почув від священників, полягало в тому, щоб кремація не перетворилася на новий культ чи поховальну традицію. Дехто із отців вважає, що кремація має відбуватися після всіх ритуалів, котрі діють в християнстві», — уточнив він.
Крім цього, як відомо, сьогодні організація традиційних поховань має доволі широкий простір для корупції. Відтак, за словами учасників публічної дискусії, кремація — це ще й заощадження коштів людей. Сьогодні традиційне поховання мінімально коштує 10 тисяч гривень, натомість середньостатистична сума кремування тіла у крематоріях України становить від 700 до 950 гривень.
«Кремація є значно дешевшою, плюс ми не платимо хабарі, а платимо офіційно за колумбарій, а також економимо гроші на цих вінках, пластикових квітах. Зокрема, спалення тіла коштує 700-950 гривень. Але є додаткові витрати: йдеться про оренду приміщень для прощання, церемонію тощо. Ну всередньому це коштує 3-4 тисячі гривень. Хочу відзначити і той факт, що інколи виходить навіть дешевше завезти тіло у крематорій в інше місто, аніж тут поховати», — каже медіяаналітикиня, перекладачка, політологиня Галина Герасим.
Також у вирішенні питання будівництва крематорію важливим є запит суспільства, чи підтримають люди кремацію.
«Будувати крематорій — це насправді дорого, адже недешево закупити обладнання та сконструювати саму будівлю. І тому варто дослідити, чи дійсно буде попит на кремацію. Дуже часто люди просто не поінформовані питанням кремації. Ми розуміємо, що треба трішки змінити традиції поховання. Але якщо у Львові не буде альтернативи, що цю традицію треба ламати, то точно нічого не зміниться. Всі стикалися з тим, що в сім’ї ставалася така трагедія, і на одну людину падала вся організація похорон. Через стресову ситуацію всі роблять все традиційно. Та й в екстремальній ситуації не всі думають про те, що можна везти тіло на кремацію, наприклад у Київ», — додала одна з учасниць дискусії Ірина.
У підсумку учасники публічної дискусії зазначили, що місту необхідно передбачити побудову нових цвинтарів, враховуючи стратегію розвитку міста. Зокрема, провести оцінку, якою буде динаміка зростання кількості поховань, розробити план, які території можуть бути використані під кладовища з мінімальною шкодою для розвитку міста й екології та передбачити фінансування на облаштування нових та розростання старих цвинтарів.
До слова, вчора, 19 вересня, під час сесії Львівської міської ради депутати не підтримали петицію львів’ян, які просять збудувати крематорій.
Петицію із проханням відкрити у Львові крематорій ще у червні зареєстрував Андрій Ходань. Він наголошував, що кладовища у місті переповнені, але заразом із цим на них процвітає тіньових бізнес із продажу місць для поховань.
Вероніка Рой