Явище домашнього насильства є досить поширеним в Україні. Тисячі осіб потерпають від образ, погроз, побоїв, психологічного тиску. Люди стають жертвами насильства в сім’ї незалежно від соціального статусу, заможності, освіти чи місця проживання. Проте все ж найчастіше, а це 95-97%, жертвами стають жінки.
Згідно з даними Українського центру соціальних реформ, в Україні впродовж року понад мільйон жінок зазнають фізичного і сексуального насильства, але лише 16% постраждалих звертаються у правоохоронні органи, а 1% – за медичною допомогою. За рік внаслідок насильства гине близько 600 українок. Для порівняння, в зоні бойових дій на Донбасі загинули 174 жінки.
За інформацією управління превентивної діяльності ГУ НП у Львівській області, кількість жінок, які потерпають від насильства, постійно зростає. З початку року правоохоронці склали 3754 протоколів, що стосуються власне домашнього насильства. З них 70 проваджень було передано до суду: це ті провадження, за які передбачена кримінальна відповідальність.
«Відповідальність за домашнє насильство дуже мала, що стимулює, мабуть, того агресора, котрий в сім’ї постійно створює насильство. Він продовжує свої дії, оскільки вони є фактично безкарними. Якщо людина вчиняє домашнє насильство, дільничний чи патрульні складають на неї протокол. Якщо немає тілесних ушкоджень, то суд ухвалює адміністративну відповідальність, і людині призначають громадські роботи. Якщо не виконує, то адміністративний арешт, який може тривати не більше 15 діб. Якщо легкі тілесні ушкодження, то це не трактується як домашнє насильство, це стаття, яка передбачає штраф 825 гривень. Це покарання дуже низьке. А враховуючи факт зростання агресії в Україні, що чимало людей повертаються з АТО, що у нас не працюють реабілітаційні програми, то маємо лише погіршення ситуації», – наголошує старша інспекторка з особливих доручень управління із забезпечення прав людини Національної поліції України Оксана Санагурська.
Ай справді, збройний конфлікт на Донбасі дається взнаки не лише на чоловіках, які воювали, а й на їх близьких і рідних. Багато колишніх учасників АТО зловживають алкоголем, стають емоційно збудливішими та конфліктнішими, або ж навпаки – замикаються в собі й уникають обговорення проблем, у будь-яких суперечках поводяться жорстокіше. Дуже часто досвід на війні виливається у зростання рівня агресії чоловіка щодо членів його сім’ї.
Однією з жертв чоловіка-тирана стала львів’янка Анастасія (ім’я було змінено з міркувань безпеки). Свого часу дівчина закохалась у хлопця з районного центру Львівщини. Вони одружились і переїхали жити до його батьків. В них народилась перша дитина, і подружжя почало заробляти гроші поїздками за кордон.
З часом у них почалися проблеми з комунікацією, він почав агресивно до неї ставитись, кілька разів вдарив. Але дівчина нікуди не зверталась, іноді їздила до Львова –до мами.
Через кілька років Анастасія завагітніла другою дитиною, а її чоловік поїхав воювати на Донбас. На сході чоловік був на першій лінію фронту під час дуже гострих воєнних дій. Йому доводилось збирати частини тіл свої побратимів, бачити смерть друзів, тому це суттєво повпливало на його психіку.
Після демобілізації він був у досить складному стані: не мав жодних поранень, але його госпіталізували з психологічними розладами. Після курсу лікування він повернувся в родину, але зовсім іншою людиною. Він став чутливим до голосних звуків, дуже дратівливим. Його агресія була настільки сильною, що жінка бачила в ньому звіра, а не чоловіка. Його батьки обрали стратегію повної його підтримки і згладжували всі його агресивні випади. Тому дівчина забирала маленьку дитину (яка народилась під час того, як чоловік був в АТО) і почала частіше їздити до мами (старшу дитину залишалась на його батьків, адже вона ходила у місцевий садочок).
Чоловік постійно за нею приїжджав, погрожував їй і мамі, забирав немовля і втікав. Вона зрозуміла, що боїться з ним жити, тому вирішила все ж розлучитись. Проте на цьому історія не закінчується щасливо. До сьогодні тривають судові засідання, адже зараз старша дитина проживає з батьком, і матері дуже рідко випадає нагода її побачити. Не зважаючи на розлучення, чоловік продовжує переслідувати Анастасію і хоче повернути її до себе.
За словами заступниці голови Центру «Жіночі перспективи», психолога Марти Чумало, серед усіх випадків домашнього насильства, звернень від дружин учасників АТО не так багато, проте все ж такі випадки є, і вони потребують тривалої і клопіткої роботи.
«Щодня до нас приходить одна нова клієнтка. В середньому в місяць у нас з’являється до 30 нових клієнток. До нас звертаються жінки, які потерпають від домашнього насильства від чоловіка-учасника АТО. Раз на 2-3 тижні приходить нова така жінка. Це не часті випадки, але з такими клієнтками, зазвичай, ми довго працюємо. Коли жінка до нас приходить, ми намагаємо подивитись на її життя комплексно. Щоб вона побачила, де є ті місця, де можна підсилити той чи інший сектор.
Недавно у нас була клієнтка, чоловік якої був у зоні АТО, і в них настільки погіршились стосунки, що вона навіть пробувала покінчити з життям. Вона не знала, як вийти з ситуації, тому й звернулась до нас за допомогою, бо казала, що не знає, чи зможе себе стримати наступного разу. Ми працювали досить довго, щоб цей клубок, який намотався після його повернення, почав розплутуватися і ситуація почала мінятись», – розповіла вона Львівському порталу.
Досвід роботи центру показує, що усі відповідні звернення надходять від жінок, у чиїх сім’ях був уже щонайменше один випадок насильства, перш ніж чоловік став бійцем АТО.
«Ми можемо спостерігати у людей, що повернулись з війни, зростання рівня агресії. Те, що люди довгий період часу були в таких травмуючих обставинах, могло вплинути на їхню психіку таким чином, що вони значно агресивніше вирішують ті чи інші конфліктні ситуації. Але поки що ми не спостерігаємо появи домашнього насильства після досвіду перебування в зоні АТО. Якщо досвід насильства був до АТО, то він після повернення стає часто жорстокішим і сильнішим щодо сім’ї. Я припускаю, що можуть бути випадки, коли насильство з’явилось вже після війни, але поки що в нашому досвіді таких випадків не було. Ми завжди виявляємо, що були випадки насильства до війни, а коли чоловік повернувся, насильство, агресія і жорстокість збільшилася. Але це не є новонабута поведінка», – зазначає Марта Чумало.
Спеціалістка Центру також додає, що великий вплив на страхи і побоювання жінок має той факт, що їх чоловіки мають зброю. Жінки бояться, що чоловіки застосовуватимуть її проти своїх дружин і дітей.
«З часів війни на сході значно зросла практика використання зброї, її стає значно більше. І наші клієнтки часом свідчать про те, що їх чоловіки мають зброю, і вони бояться, що ця зброя колись спрацює проти них чи їх дітей. І в Україні такі випадки вже були, коли чоловік після участі в АТО вбив жінку, дітей і себе. Більшає кількість людей, які мають досвід використання цієї зброї проти інших, і це є досить великою проблемою. Адже цей досвід показав людині, що можна дуже легко досягти бажаного. Дуже важливо, щоб люди цей досвід не переносили у мирне життя, щоб вони залишали цю війну на війні. Такі люди перш за все потребують допомоги (зокрема психологічної)», – говорить Марта Чумало.
Поки чоловік перебуває на фронті, змінюється не лише він, а й його сім’я. І після повернення у мирне середовище потрібно руйнувати стереотипи «Я – солдат, а ти – жінка солдата», і знаходити спосіб жити з новим досвідом по-новому.
«Ця система, котра втягує чоловіків у війну, накладає на них додаткові гендерні ролі, котрі передбачають, що він має бути сильний, що він – воїн, захисник, тому не має права страждати, відчувати біль. Війна – це така маскулінізація чоловіків, яка ліпить з них Рембо. І перше, що ми повинні розуміти: ці чоловіки – це люди, і ми маємо відновити їх людяність. Поки людина, яка прийшла з війни, чується солдатом, доти ми будемо мати ті проблеми, які ми маємо. Дуже важливо, щоб хлопці, котрі повертаються, розуміли, що їхні сім’ї потребують людину, а не солдата.
Ти маєш право бути людиною, ти маєш право плакати, ти маєш право бути слабким, і це нормально. Якщо ти не можеш спати, якщо ти постійно повертаєшся думками в минулі події, не можеш володіти собою, то це свідчить про те, що ти потребуєш допомоги, і це нормально – звертатись за нею. І держава, яка тебе послала себе захищати, має обов’язки відносно твого здоров’я.
Бійцям варто розуміти, що звернення до психолога може допомогти не лише їм, а й рідним. Бо близькі також страждають: вони чекали, переживали, вони також були мобілізовані, бо в них тут була своя війна. Жінка солдата, поки той був на війні, перебирає на себе нові ролі: вона можливо вперше почала розпоряджатися всіма коштами родини, вперше сама почала приймати рішення щодо дітей і побуту, вона значно більше зайняла простору у розподілі влад. Коли чоловік повертається, то ці дві системи з новими досвідами починають вчитися взаємодіяти по-новому. І коли ми додаємо ще психологічних проблем в ці стосунки, то це є дуже великим викликом і випробування для цієї системи», – пояснює психолог.
Марта Чумало зазначає, що з насильством найлегше боротись до того, як воно проявилось.
«Насильство – це загально проникаюча практика. Коли насильство – допустима поведінка і швидкий спосіб досягти бажаного, і я вже спробувала цю практику вперше, то другий раз мені значно складніше втриматись. Зупинити насильство найефективніше в момент, коли воно ще не почалося. Коли ви вперше вдарили когось, запустилось колесо, яке почало крутитися і з кожним наступним ударом воно крутиться все швидше: час між випадками зменшується і жорстокість насильства збільшується. Є модель колеса насильства, яка проходить через певні етапи: вибух – спустошення – заспокоєння («медовий місяць») – наростання напруги. Наступним етапом стає знову вибух, але він вже більш жорстокий. Це колесо починає крутитися, коли ми вперше вдарили і не отримали зворотного зв’язку, коли ми зрозуміли, що це неможливо», – говорить М. Чумало.
Заступниця голови Центру «Жіночі перспективи» зазначає, що людина, котра чинить домашнє насильство, може змінитися лише за умови, якщо свідомо визнає, що має проблеми. В інших випадках ніяких позитивних результатів не вдасться досягнути.
«Дуже важливо усвідомлювати наявність проблеми і хотіти її вирішити. Якщо я не розумію, що те, що я б’ю свою дитину, є проблемою, і я не хочу поміняти цю ситуацію, то ніякі проблеми підтримки учасників АТО чи психологи не будуть для мене результативними. Якщо людина не усвідомлює, що вона приносить біль і страждання своїм близьким людям, вона не допускає, що має змінитись, а звинувачує у всьому рідних, то ми просто не маємо користі з цієї допомоги», – запевняє психолог.
Якщо ваш чоловік після повернення з війни вчиняє домашнє насильство, подбайте про свою безпеку та безпеку своїх дітей. Після першого ж такого випадку викликайте поліцію, а потім звертайтесь до фахівців – юристів та психологів. Не залишайтесь наодинці з проблемою, сама вона не пройде, а, можливо, ще й ускладниться та призведе до фатальних наслідків.
КУДИ ЗВЕРТАТИСЬ ПО ДОПОМОГУ В СИТУАЦІЇ НАСИЛЬСЬВА В СІМ’Ї:
- до поліції за місцем проживання;
- до обласного департаменту соціального захисту;
- міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
- до служби у справах дітей;
- до регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
- до громадської чи благодійної організації відповідного спрямування;
Працівники цих органів і служб мають вжити заходів для захисту вас від протиправних посягань члена сім’ї, притягнути до відповідальності осіб, які вчиняють насильство та запобігти повторенню актів насильства з майбутньому.
Названі органи і установи зобов’язані розглянути вашу заяву протягом трьох днів, а в разі необхідності перевірити факти, викладені у заяві, і з’ясувати додаткові обставини впродовж семи днів. Пам’ятайте, що вони не мають права відмовити вам у прийнятті й розгляді заяви.
Фото: dt.ua
а що робити чоловіку, якого тероризує жінка?
немає ще рівності, про що свідчить статистика смертності чоловіків і жінок