Джамала: «Хто сказав, що музика повинна бути завжди розважальною?»

Співачка Джамала про те, чому для відбору на «Євробачення» вона обрала ліричну композицію про історію кримсько-татарського народу:

«Якщо ви мені зараз наведете конкретний приклад: в якому році Україну представляли українські виконавці в будь-якому конкурсі з піснею, хоч хоча і не прямо стосується війни, Голодомору, будь трагедії, яка трапилася з нашими народами в історії, – я зніму свою кандидатуру.

Ви не приведете. Тому що нікого не було. Завжди Україну представляли життєрадісно, ​​оптимістично. Єдине, Alyosha в 2010 році співала пісню People, у неї історія була пов’язана з Чорнобилем. Все, більше я не пам’ятаю таких прикладів.

Чому, коли презентується кіно про війну де-небудь в Африці або в Югославії, якась Анжеліна Джолі виходить і каже, що її фільм про скривджені народи і так далі? Леонардо ДіКапріо після виходу фільму “Легенда Г’ю Гласса.” лається, що американці весь час ображають індіанців.

Тобто для них не соромно, якщо в кіно піднімаються такі важливі теми, як проблеми малих народів або народів, які протягом багатьох років пригнічуються. Чому цього не може бути в пісенному конкурсі, тим більше такого масштабу?

Кіно, музика дають мову, за допомогою якої можна легко спілкуватися зі своїми сучасниками. Хто сказав, що музика повинна бути завжди розважальної?

Зрозуміло, що цей конкурс має в першу чергу розважальний характер, і все повинно бути яскраво і видовищно.

Але я пам’ятаю виступ сербської співачки Марії Шерифович, яка вийшла одна, в чоловічому костюмі, і на сцені молилася за свій народ. І вона перемогла.

Питання, яку пісню співати, сумну або веселу звучить якось примітивно. Яка пісня краще – таку й співати!

Всі вже забули відбір на Євробачення 2011 року. Мені тоді багато говорили про Smile: “Вау, яка класна пісня! А сумної немає?”

Нещодавно я поїхала на Шрі-Ланку і відпочивала там одна. Мені всі говорили: “Боже, там же так брудно, вона густонаселена … Куди ж ти одна?” А мені подобається довіряти людям. Більш того, у мене відразу якось так виходить спілкуватися на рівні “я з вами однієї крові”, вони відчувають, що я “свій чувак”.

Якщо ти довіряєш людям і справді ставишся до них так, як ти б хотів, щоб ставилися до тебе, вони це відчувають. Тому мій головний меседж, напевно, про те, що ми повинні почати з себе.

Якщо ми починаємо з себе, якщо ми починаємо будувати своє життя, дотримуючись якісь базові людські закони, то все-таки є надія, що ми найближчим часом зможемо зберегти людську подобу і не перетворитися в монстрів, в яких, як мені здається, перетворюються люди в боротьбі за владу і грош».