На зустрічі з бійцями АТО авторка віршу «Никогда мы не будем братьями» Анастасія Дмитрук про внутрішню боротьбу, появу віршів на громадянську тему та плани на майбутнє:
«Коли відбулася революція, я не була активною учасницею Майдану, але підтримувала тих людей, приходила спілкуватися, приносила продукти. Всі ті події переживала дуже гостро, після чого змінилися пріоритети та цінності. До Майдану я була російськомовною людиною й не надавала тому якогось значення, а після – багато чого переосмислила та у своїй творчості стала більше україномовна.
З революцією змінилося джерело натхнення і саме тоді був написаний перший вірш громадянської лірики «Никогда мы не будем братьями», основна мета якого була підтримати людей на Майдані. У той найважчий час відбувся злам і моє становлення одночасно. Через розстріли та особисту трагедію я знайшла вихід з розпачу саме у віршах. Згодом тема боротьби почала з’являтися і в наступний творах, на які вплинули окупація Криму, бойові дії на Сході та зустрічі з військовими.
Після опублікування вірша «Никогда мы не будем братьями» у соціальних мережах я тоді зовсім не була готова до негативу, злості, агресії, відкритої ненависті, що «пролилися» по одному каналу, в той час як на іншому були слова вдячності та підтримки. Найболючішим були приватні повідомлення, в яких люди спочатку писали якість світлі та добрі слова, а потім починали погрожувати. Але мені вдалося дистанціюватися від цього й найлегше для мене – не звертати на це увагу. Я намагаюсь зосереджуватися на тих людях, які підтримують і вірять в мене. Те, що мало відсіятися, відсіялось. А найвірніші, що прийшли внаслідок цього вірша, сьогодні зі мною й ми підтримуємо зв’язок.
Минулого року мені вдалося побувати в Маріуполі (Сектор «М») і це була найекстремальніша поїздка, після якої в мене залишились неймовірні спогади. Після спілкування з військовими й перебування у місті, коли лунають вибухи, все змінюється в голові, переосмислюється. Цікаво було поринути в ту атмосферу, ті події, відчути той біль і страх. Після цієї поїздки з’явилося багато віршів, на які надихнули мене розповіді військових про війну. Після пережитих моментів хочеться наблизитися до найважливішого, продемонструвати мужність тих героїв, що навіть в умовах війни продовжують жити.
Я маю за честь бути сьогодні частиною сучасної української літератури і це велика відповідальність, адже від тебе чекають розвитку, чогось більшого, глибших тем та творів. Потрібно постійно працювати над собою, над своєю творчість. Зараз я готуюсь до презентації нової збірки «Це твоя і моя війна», в якій буде розкрита тема боротьби – від Майдану й до сьогодні».
Фото: evroua.com
Євгенія Сінькова для Львівського порталу