Дозрівання Тараса Чорновола

Нещодавній вчинок Тараса Чорновола, безперечно, сколихнув львівську громадськість. Стати радником Януковича у сьогоднішніх умовах – це майже те саме, що вирити власноруч могилу на Личакові, до якої жодний свідомий львів’янин не поклав би й будяка. Реакція була однозначно негативною – зрада. Керівник виборчого штабу Віктора Ющенка на Львівщині Петро Олійник так і сказав: “Янукович у свої радники взяв зрадника”.

“Шкода, прізвищу Чорновіл завжди були притаманні послідовність, логіка, устремління до високої мети”, – зазначив пан Олійник. Врешті, за реакцією політиків прийшла реакція виборців – уже створена ініціативна група, що збирає підписи за відкликання Тараса Чорновола з Верховної Ради як представника громади Сихівського виборчого округу. Представники цієї групи пропонують Тарасові Чорноволу з поваги дор виборців скласти мандати самому.

Важко було говорити однозначно про мотивацію Тараса Чорновола до минулої п’ятниці, коли в Івано-Франківську кинули яйцем у Віктора Януковича. Але сам Тарас Чорновіл розставив усі крапки над „і“, заявивши, що після „фашистського“ нападу на Януковича тепер буде за нього відкрито агітувати. Отаке саторі найшло на екс-„нашоукраїнця“, який ще не так давно був праопром і рупором радикальної опозиції.

Тодішні туманні й багатозначні пояснення Чорновола на кшталт: “Я не є радником прем’єр-міністра ні штатним, ні позаштатним. Мова йде лише про дорадчі моменти. Консультативні функції, плюс певні порозуміння і політичні контакти”, тепер виглядають типовим окозамилюванням, бо враження таке, що сам Чорновіл поїхав до Франківська, знаючи про можливі провокації проти Прем’єра і скористався ними, аби чітко і швидко перейти політичний Рубікон, что то пак Донець. Врешті, відмовки про “дорадчі моменти” та “консультативні функції” не переконали пересічного львів’янина у тому, що Чорновіл не продався Януковичеві і не зрадив свого виборця.

Вибух емоцій та обурення, звичайно ж , не стали несподіванкою для новоспеченого радника. Заява Петра Олійника про можливий замах на Т.Чорновола, з якою він звернувся до силових структур Львівщини, також не випадає з логічного ряду подій. Щоправда, “відступництво” Чорновола може бути лише формальним приводом для евентуального замаху. Схожий вчинок, не доведи Господи, звичайно ж був би надсерйозним звинуваченням на адресу колишніх соратників п.Тараса.

Але повернімося до заяв “з приводу”. Надзвичайно цікавою у цьому контексті видається заява брата Т.Чорновола, кандидата у президенти Андрія Чорновола інформагенції “УНІАН”. Наведемо її цілком: “Що б не казали, а брати Чорноволи завжди будуть прагнути працювати на благо своєї Батьківщини, а не думати про власну політичну кар’єру чи якісь політичні притулки. Ми хочемо бути разом зі своїм народом, прагнемо вирішувати його проблеми. І Тарас, і я живемо та працюємо для України, для українського народу, і тому нас немає серед сьогоднішніх так званих “головних опозиціонерів” країни, фінансованих Порошенком та іншими олігархами”.

Після цих слів стає зрозуміло, навіщо Андрієві Чорноволу його кандидатство. Хоча це уже інша тема. Та й навряд чи можна було очікувати іншої заяви від члена дерутатської групи “Соціальна справедлтвість”, яка бойкотує проведення чергових сесій Львівської обласної ради через те, що її очолює “нашоукраїнець” Михайло Сендак. Констатувати можна лише те, що обидва політики, як і личить братам, опинились по один бік барикад, хоча не так давно давали один одному дуже “стримані” оцінки.

Зійшлися брати й на думці про “так звану опозицію”. Тарас Чорновіл узагалі заявив, що “Наша Україна” є квазіопозицією, бо справжня вмерла ще 2001 року. Цікаво, чому тоді п.Тарас перебував у рядах “мертвої” опозиції на парламентських виборах 2002 року? Хіба не відчув запаху? Чи, можливо, констатувати “смерть” опозиції тоді було невигідно, бо це призвело б до втрати парламентського мандата чи якихось політичних/матеріальних дивідендів?

Перед виборами робити гучні заяви ризиковано, якщо за ними не криється тонкий розрахунок. У згадуваному інтерв’ю “Поступові” п. Чорновіл заявив, що його співпраця з Януковичем не торкатиметься виборчої кампанії. Але як ще можна трактувати такий крок, якщо він робиться акурат перед виборами. І ніяке “бронювання місця для Львова” цього не пояснить. Якщо вже людина робить заяви про можливі вигоди для регіону, недвозначно натякаючи, хто буде майбутнім президентом, пересічний представник електорату між рядками заяви читає, що йдеться швидше про бронювання “місця під сонцем” для себе. До речі, відмову від посади міністра регіональної політики також можна легко пояснити: навіщо чекати на створення міністерства, якщо радником тебе зроблять тут і тепер.

Ще 25 червня цього року, відповідаючи на запитання інтернет-видання “proUA” про майбутнього президента, Т.Чорновіл сказав, що “ідеального президента все одно не буде. Може бути хороший перехідний, наприклад Ющенко. Може бути консервація нинішнього стану, наприклад Янукович”. Варто згадати, що вже тоді Чорновіл не був членом парламентської фракції“Наша Україна”. Зараз пан Тарас робить заяви зовсім іншого змісту: “Я не належу до тих людей, які на сьогоднішній день вважають обрання Ющенка абсолютною панацеєю”. Або: “Мені не подобається, що Януковича, в якого є дуже великі шанси стати президентом, постійно відштовхують, причому у досить незграбній формі”. Шкода, що Т.Чорновіл не конкретизував своєї тези про відштовхування Януковича, як “найреальнішого кандидата у президенти”. Тоді б ми мали чергову нагоду переконатись, що слова в устах певного політика мають ефект кривого дзеркала: з худого і зморщеного роблять товстопикого і пузатого, а з рецидивіста – мало не янгола з німбом над головою.

Як зазначає Т.Чорновіл, прийняттю рішення про спвпрацю з Януковичем передував довгий процес дозрівання. Але його треба було б ропочинати, як це зазвичай буває у природі, з “брунькування” – виходу з лав Народного Руху, а потім продовжити “цвітінням” – прщанням з “Нашою Україною”. Як це не дивно, але плід достиг вчасно – гарячої осінньої пори.

Після кожного цього непослідовного кроку колишні соратники в один голос казали, що Тарасові бракує батьківського ременя. Останній вчинок спровокував украй жорстку реакцію – Тараса Чорновола звинуватили в зраді ідеалів, що їх пропагував його загиблий батько. Важко сказати, чи залишив В’ячеслав Чорновіл політичні напучування своїм синам. Але схоже на те, що з В’ячеславом Максимовичем канули у небуття сподівання на харизматичного політика із Західної України, який був би не лише репрезентантом регіону, а й сповідував власну, ні від кого не залежну позицію. Поки що чи не усі політики, які ропочинали свою діяльність чи працювали на Львівщині, танцюють під чужу дуду. А це значною мірою впливає на розвиток регіону. Навіть у футбольній сфері, яка, на перший погляд, далека від політики, виліт “Карпат” із вищої ліги пов’язували саме з відсутністю політичного лобі Львова у столиці. Тому й не видається дивним те, що чимало вихідців із маргінального, вічно опозиційного Заходу, зокрема й Львова, прагнуть органічно влитись у ряди влади, аби забезпечити собі безхмарне майбутнє за умови, що владні шеренги не постраждають від жорсткого реформування нової команди. Але щоб засумніватись у такому перебігу подій, варто поставити одне просте запитання: а що як цей сценарій не пройде? Навряд чи Тарас Чорновіл знайде дорогу назад, якщо Янукович програє вибори. Чи, можливо, він сподівається, що прізвище допоможе йому видряпатися і в такій ситуації? Приклад брата, який пройшов у депутати обласної ради попри усі запстереження політиків, дає підстави на щось таке сподіватися. Але тоді вже не буде часу на тривалий процес брунькування, цвітіння і дозрівання. Хоча, що не кажіть, а для непослідовного політика змінити вовчу шкуру на овечу – лише справа часу. І бажано також, щоб цього ніхто не помітив.

Андрій Мельник.