У суботу, 7 вересня, після тривалих та важких переговорів відбувся обмін українських в’язнів на російських. Всього додому повернулося 35 українців, серед них – всі 24 українських моряки, режисер Олег Сенцов та журналіст Роман Сущенко. ВВС Україна описало, що відбувалося вчора в аеропорту «Бориспіль» і як зустрічали звільнених полонених.
«Будемо грати весілля», – сказала мама щойно звільненого командира катера «Нікополь» Богдана Небилиці, коли того обіймала дівчина на злітній смузі в «Борисполі».
Мама в сльозах. Дівчина в сьозах. Дехто з журналістів теж, хоча зазвичай, вивсвітлюючи навіть найемоційніші події, вони не плачуть.
Вийшовши з українського літака АН-148 під оплески, звільнені українці розсіялися по смузі в обіймах матерів, дружин, дітей, батьків. «Обіймай, обіймай мене», – казала мати сину, одному з моряків.
У день звільнення українців у російському СІЗО підняли о третій ночі. До десятої вони збиралися й готувалися до повернення додому. Розповідають, що дорогу на шляху до аеропорту «Внуково», звідки вони вилетіли, перекривали.
Якщо ви хотіли б запам’ятати на все життя, як виглядає абсолютно щаслива людина, варто було подивитися на батька Павла Гриба на летовищі в момент його повернення.
Коли син відповідав на запитання журналістів, що по кілька разів питали те саме, Ігор Гриб стояв за його спиною мовчки й просто посміхався. Два роки він боровся за звільнення сина, що тяжко хворів у російському ув’язненні.
Сам Павло показав 1400 рублів, які видали йому наостанок росіяни. Розповів, що поспілкувався з деким із звільнених українців у літаку: «Говорили про те, хто де сидів, як це було». І зауважив, що відпочивати не збирається, бо в Україні йде війна.
У цей час десь поруч матері моряків заспівали на розпеченому асфальті аеропорту українську народну пісню «Зеленеє жито зелене». З акцентом на словах «Тут зібрався рід наш увесь…».
Український журналіст Роман Сущенко, якого в Росії засудили до 12 років позбавлення волі, на запитання про те, як почувається й що пережив, не скаржився і не нарікав. Він жартував і посміхався, ділився враженнями не про минуле в тюрмі, а про сьогоднішній день звільнення.
Десять місяців перед цим він був в ізоляції. Йому дозволяли читати лише два російські видання: «Новую газету» і «Коммерсантъ».
«Я вперше літав на АН-148. Скільки висвітлював роботу Антонова, але вперше літав таким літаком. Він чудовий», – сказав Роман.
І поділився планами на найближче майбутнє: «Напевно, поїм сьогодні кавунів».
Дружина Анжеліка розповіла, що родичам нічого не повідомляли про обмін. Увесь час до того вони жили в невідомості.
Олександр Кольченко з Криму, якого в Росії засудили до десяти років позбавлення волі, дуже просто розповідав про все, без пафосу: «У тюрмі здобув досвід. Планую продовжити навчання, влаштуватися на роботу. Поки що житиму в Києві, а коли повалять Путіна, то переїду в Крим».
Мама Лариса Кольченко, стоячи за спиною сина, просто сяяла.
Ще один ексбранець Кремля з Криму режисер Олег Сенцов, якому в Росії присудили 20 років, увесь час тримав за руку доньку Аліну. Так, тримаючись за руки, вони й сіли в автобус.
Щойно звільненим українським військовим і колишнім політв’язням довелося витримати публічність свого повернення додому, численні запитання журналістів, приціли десятків камер. Знаходити сили посміхатися, триматися бадьоро, вітатися з першими особами держави.
Але це скороминуще, а от те, що попереду, – це реабілітація, лікування, і те, про що сказав В’ячеслав Зінченко, старший матрос: «Це був важкий час, було багато емоцій – потрібно все осмислити».
Хлопець зауважив, що бажання далі служити в ВМС є, але поки що зарано говорити про конкретні плани.
Мама приготувала для нього пиріг з вишнями, а вдома пообіцяла нагодувати голубцями та салом.
Вокзали й аеропорти – місця, де люди проявляють чи не найбільше емоцій, проливають чи не найщиріші сльози й переживають чи не найбільшу радість.
Але навіть «Бориспіль» навряд чи колись був місцем стількох сильних і незабутніх переживань.
Фото: сайт президента України, НВ, NURPHOTO
Соломія Головіна