Концертом у львівській філармонії 7 грудня розпочався ХІІ міжнародний фестиваль Jazz Bez. Цьогоріч, насичений як завжди, музичний марафон обійме шістнадцять міст України та Польщі, передаючи від одного до іншого естафету звільнення від кордонів і стереотипів та атмосферу справжнього джазового свята. Про це повідомляє МО «Дзиґа».
День перший: «Sonic Forecast» і «Meeting of sounds»
Честь відкрити фестиваль у Львові випала «Sonic Forecast» – квартету музикантів, кожен з яких є добре знайомий місцевій джазовій аудиторії. Піаніст Юрко Середін – постійний учасник Jazz.Club.Lviv і працював із більшістю тутешніх музикантів. Басист Андрій Арнаутов, який, хоча і нещодавно перебрався до міста Лева, але виступав ще на одному із перших Jazz Bez’ів із своїм Andrew Valentine Quartet (якщо хтось не знає, відкриємо маленьку таємницю; оскільки Андрій, ростовчанин за місцем народження, довший час жив у США і мусив знайти собі творчий псевдонім, назвався за своїм іменем по-батькові – Валентинович). Саксофоніст Тарас Баковський часто гостює у Львові, приїжджаючи чи з рідного Луцька, чи з польської Ниси, де зараз навчається у Пьотра Барона. А португальського барабанщика Луїша Кандеяша (Luis Candeias) постійні відвідувачі фестивалю вже чули і бачили у 2010-му році у складі групи гітариста Алекса Максиміва. На відкритті ХІІ фестивалю хлопці порадували програмою на перетині ненав’язливого бопу та елегантного ф’южну.
Цілком інакша концепція, як лавина ринула на відвідувачів філармонії у другому відділенні концерту – виступі міжнародного колективу імпровізаторів «Meeting of sounds». Британець Філ Мінтон (Philip Watcyn Minton) не є прихильником «традиційного» пісенного вокалу, а надає перевагу несподіваному звуковидобуванню: від пошіптувань і скреготу, до якихось тягучих, віддалено подібних до класичної опери вокалізів. Свої наспіви він підлаштовував під імпровізації Юрія Яремчука на сопрано-саксофоні і кларнеті та росіянина Сєргєя Лєтова на тенорі на спеціальному духовому синтезаторі. Більш пат-тернову, ритмічну звукову підтримку по боках сцени їм створювали брати Радзецькі: Дмитро на 10-струнній міді-гітарі та Сергій на басі. Хоча, якщо Басист був максимально лаконічний, то Гітарист іноді дивував дивним тембральним втручанням, на кшталт звуку примітивних барабанів, які він награвав на струнах свого інструменту за допомогою комп’ютерної програми.
День другий: «Mike Russell feat. Klos & Dabrowski Project»і «Обличчя міст»
Другий день фестивалю виявився не менш контрастним. Спочатку з кількох тактів розкачав глядачів «Mike Russell feat. Klos & Dabrowski Project». Гітарист та співак Майк Рассел (Mike Russell) народився в Америці, встиг грати з цілою купою легендарних музикантів, встиг ще попрацювати з Енді Ворголом, а тепер же довгий час живе у Берліні. Разом із проектом молодих польських музикантів він заграв кілька власних пісень, а також «Move On Up» Кьортіса Мейфілда, під час якої він змусив глядачів встати зі своїх місць та співати і танцювати разом із ним. З кількома поляками Майкл знайомий вже кілька років. Вони запрошували його пограти з біг-бендом на випускних іспитах у своєму музичному навчальному закладі у Зеленій Гурі. Так і сформувався цей проект. Після виступу невтомний Майк Рассел до пізної ночі підривав «Дзиґу» на традиційному джазбезівському джем-сейшені.
Проект Романа Рося «Обличчя міст», присвячений історії Івано-Франківська, для більшості відвідувачів філармонії обернувся скоріше гримасою. Лаконічне і стильне відео від VJ групи «Cube» та тексти, підготовані і начитані франківським письменником Тарасом Прохаськом представляли нейтральний вираз розмовника, сумну усмішку, що жалкує за втраченим та зморшки старості і мудрого застиглого відчаю. Натомість наживо зіграний музичний супровід у складі скрипалів Романа Рося та Сергія Охрімчука, а також Юрія Зморовича, що грав на духових та виконував вокальні імпровізації, був скоріше задавленим криком болю, що проривається атональними і дисонансними зойками розстроєних скрипок; задушеним кашлем у бульканням у горлі через перкусивні пасажі Рося на створеному спеціально для проекту інструменті, та скавулінням і скреготом, що видобував Зморович зі клавіш і струн Стейнвею. Як би там не було, але до кінця цього міні-теарту на п’ять відділень залишились найвитриваліші глядачі. Що ж, поки що в Україні тільки Jazz Bez може собі дозволити одверто некомерційні імпровізаційні виступи.
День третій: «Jazz Pospolita» і «Tomek Grochot Quintet feat. Eddie Henderson»
Недільний концерт обіцяє стати чи не найбільш пам’ятним на цьогорічному фестивалі. Хлопці із молодого польського гурту «Jazz Pospolita» грали щось, що найпростіше описати як пост-рок, із примішуванням трохи кислотного дабу, хоча із «живим» барабанщиком, який дуже якісно грає брейк-біт. На відміну від достатньо однорідного музичного матеріалу, виглядали виконавці ну дуже еклектично. Басист Штефан Новаковскі, який час від часу полишав грати на своєму електричному басі, зате крутив ручки свого процесорного-начиння для створення атмосферної електронної підкладки та додаткових ритмів, був одягнений у піжонські червоні джинси, піжонські ж штиблети та мав зачіску «під Елвіса». У гітариста Міхал Пжерва-Тетмаєр, схожий на молодого Джефа Бека дека гітари аж засліплювала щільним шаром блискіток на ній. Клавішника Міхала Залєського, побачивши його десь коло гримерки, можна було би сплутати з таким собі хлопчиком із реперського кварталу – під його капюшоновою адідасівською кофтинкою виявилася адідасівська ж футболка. Один перкусист Войтек Олєксяк виглядав досить нейрально, зате викликав на себе увагу вправною грою.
Але найбільшою насолодою концерту 9-го грудня став виступ квартету Томека Грохота (Tomek Grochot) з запрошеним гостем – американським трубачем Едді Гендерсоном (Eddie Henderson). Аншлаг не в останню чергу був спричений тим, що Гендерсон ще в дитинстві брав уроки гри в легендарниї Луїса Армстронга та Майлза Девіса, а тепер і сам є легендою. Всім було цікаво як має грати ця людина. Гендерсон не розчарував нікого. Гур заграв теми зі спільного альбому, що вийшов у 2009-му році під назвою «My Stories». Недарма кілька днів до того на питання, які його найулюбленіші платівки, Гендерсон найперше згадав «A Kind Of Blue» Майлза Девіса та «A Love Supreme» Джона Колтрейна. Це була перфектно зіграна суміш кулу і пост-бопу. Грохот почав одну з композицій, насвистуючи у глиняну сопілочку-окаріну яку, за його словами, придбав у Мексиці, під супровід контрабасу. До речі, хоча басист Макс Муха і виглядає наймолодшим учасником квінтету і це є його перший тур у складі бенду – вписався чи, радше, вгрався він у нього дуже технічно та впевнено.
День четвертий: «Peter Van Huffel & Alex Maksymiw Quartet» і Jam-Session
У понеділок Jazz Bez мав увійти у спокійне буденне русло і продовжитись концертом лише одного бенду у клубі Пікассо. Але не так ся стало, як ся гадало. Музиканти із «Vinita Formation», де наразі грає канадський саксофоніст бельгійського походження із берлінською пропискою Петер Ван Хоффель, приїхали майже перед самим концертом і практично без саунд-чеку вийшли н асцену грати. Це вплинуло лише на якість звуку, який, на жаль, трошки не дотягував, але не на якість гри. Хлопці заграли кілька композицій у модерн джаз контемпорари импровайзд мьюзик напрямі, поєднавши у програмі теми Ван Хоффеля та гітариста Алекса Максиміва. Причому альт-саксофон канадця звучав так моцно і «жирно», що його з легкістю можна було в певні моменти сплутати із тенором. На наступні концерти цього гурту до Максиміва, басиста Скота Кемпа та барабанщика Френка Паркера замість Петера Ван Хоффеля, який повертається до Німеччини, доєднається нью-йоркський саксофоніст Маркус Стрікланд.
Але так само цікавим видався джем, у якому взяли участь музиканти гурту «ShockolaD» піаністка Анастасія Литвинюк, барабанщик Ігор Гнидин, басист Андрій Кохан і саксофоніст Михайло Балог, а також інші учасники фестивалю Алекс Максимів, барабанщик Луїш Кандеяш піаніст Юрко Середін та саксофоніст Тарас Баковський.
Як зазначила під час прес-конференції, присвяченої черговому фестивалеві, його незмінна ведуча концертів Марта Більська: «завжди важко писати про Jazz Bez, оскільки щоразу ми говоримо про те, що будуть такі-то польські та українські міста, будуть такі-то класні музиканти, а фестиваль знову традиційно як кристал гранями, виблискуватиме різними джазовими та навколо джазовими стилями, пропускаючи їх через призму веселої та хмільної різдвяно-новорічної веселки. Тож, ніби нічого нового, окрім ротації складів і музичних гуртів сказати не вдасться? Але ми спробуємо і впевнені, що зможемо вас трошки здивувати».
По-перше, цього річ у фестивальній мапі вперше за кілька років повноцінно присутній Київ (два концерти у Центрі культури та мистецтв Києво-могилянської академії та в арт-клубі «44»). По-друге, Jazz Bez знайшов найбільш відповідного для джазового фестивалю спонсора – торгову марку «Бучач». Пригощення від «Бучачу» перед концертами доречно налаштовувують думки на спокійний лад і роблять зимові вечори теплішими. По-третє, – унікальний проект-містерія, що відбудеться цієї середи у приміщенні філармонії у Львові. Трьохрівневий вертеп за участі кількох джазбезівських гуртів охопить великий і малий зали філармонії, а такоє клуб «Культ». Все, що буде відбуватися в цей вечір, в ніч на Андрія, яка вже сама по собі є дзиґівською містичною традицією, коли відбувається дивне та непояснюване, стане частинами великого концерту «Кінець Світу 12.12.12». 12-го числа, 12-го місяця, 12-го року на 12-му фестивалі, ми будемо разом позбавлятися упереджень і страхів, розчиняючи їх у якісній та непередбачуваній імпровізаційній музиці. Хоча, чому ж непередбачуваній? Адже, програма фестивалю розрахована аж до 17 грудня, тож, сподіваємось, що і після Кінця світу ми з вами непогано поджазуємо!
За три дні Jazz Bez встиг віджазувати по обидва боки кордону у Львові, Луцьку, Харкові, Перемишлі, Любліні, Саноку на Новиці. А невдовзі на концертну хвилю чекають Івано-Франківськ, Київ, Тернопіль, Рівне, Одеса, Севастополь, Ярослав і Білосток.
Фото: МО «Дзиґа»
